Розділ 2

Лерой сидів на м'якому стільці на передньому ряду зали, перед ним на сцені три дівчини у срібних і дуже відкритих сукнях танцювали з великими пухнастими віялами. Це був вже третій номер за вечір, півтори години шоу вже пройшли, а за всі ці півтори години він не відповів Луеллі Керр жодним словом. Після її слів повітря навколо них стало гарячіше, а його краватка почала відчуватися так, ніби хтось схопив його за горло і тримав, тримав, тримав. Він розпустив її, глибоко вдихнув і, коли номер закінчився і почалася перерва, він прочитав горло і знов подивився на жінку, яка сиділа поряд і зиркала на нього останні півтори години.

– Хто вас найняв?

– Не маю права розголошувати.

– Зате маєте обов'язок сказати це правоохоронцю, – Він дістав портсигар і закурив, не пропонуючи їй. – Особливо тому, під чиїми ногами ви плануєте крутитись.
– Ось це і є відмінність між вами і мною, – Вона зняла чорні шовкові рукавиці і поклала собі на коліна. – Ви той, хто крутиться під ногами у підозрюваних, а я та, хто розкриває вбивства без застарілого протоколу. Мене найняв брат убитої.
– Чудово, тобто мені доведеться працювати з некомпетентним, – Лерой струсив попіл у попільничку. – І на диво нахабним детективом, яка вважає, що замовлення від родича загиблого буде достатньо, щоб я дозволив їй лізти у поліцейське розслідування, – Він загасив сигарету і, дивлячись просто у її карі очі, нахабно посміхнувся. – Тим паче, я ще ніколи не бачив, щоб жінка добре справлялася з такою роботою. Особливо багата жінка, – Він глимнув на її шовкову сукню і невелику підвіску з діамантом, що висів на тонкій срібній нитці навколо її шиї та умиротворено лежав у її декольте.
Карі очі розширилися і на декілька секунд вона невдоволено скривила червоні губи, але в один момент її обличчя знову розслабилося, і вона впала на спинку стільця.
– Я також не бачила деяких речей на своєму досвіді, детективе. Наприклад, я ніколи не бачила щоб поліцейського попросили на деякий час покинути відділ розслідування вбивств, коли він…
Вона не встигла договорити. Лерой різко підвівся зі свого стільця і широким кроком пішов до виходу. Як раз почався наступний номер, і йому довелося протискатися через по багатому вбраних чоловіків і жінок. У нього вийшло вийти з натовпу біля барної стійки, де він побачив Брейді, над яким сидів кремезний чолов'яга напідпитку.
– Ти серйозно не дивився «Ніагару»? Його зараз показують десь на Манхеттені, я тебе зводжу…
– Дякую, сер, але… – Брейді, який ніяково дивився то на чоловіка, то на сцену, тихо зойкнув, коли Лерой схопив його під руку і потягнув до виходу. Люди вже розсілися по своїх місцях, і вони змогли швидко пройти до виходу.
Тільки но опинившись на порозі кабаре у вечірніх сутінках, Лерой глибоко вдихнув вологе після невеликого дощу повітря. Брейді стояв поряд і здивовано дивився на нього, помічаючи, що Колдвелл сильно почервонів, але через декілька хвилин його обличчя знову стало нормальним.
– Скажи но мені, малий, – Сказав Лерой, закурюючи останню сигарету з портсигару. – Я маю право заборонити приватному детективу займатися справою, яку веду я? Я ж маю таке право від імені поліції, га, розумнику?
– Ну, взагалі-то, зараз наврядчи маєте, сер, – Сказав Брейді і незграбно пригладив рукою світле волосся. – Тільки якщо це справа державного рівня, або у приватного детектива немає ліцензії чи інших документів…
– Точно, тоді перевірю її ліцензію, чи що ще треба цим приватним щурам, щоб лізти у поліцейські розслідування, – Лерой затягнувся димом, дивлячись у підлогу. – І вона ще сміє пригадувати мені той…
– Я вибачаюся, якщо мої слова зачепили вас.
Лерой з Брейді обернулися і побачили, як з-за дверей назовні прослизає темноволоса жінка в чорній сукні і містер Моран, який тільки висунув голову аби проводити її незграбною посмішкою. Лерой помітив, що Луелла вийшла у білій хутряній накидці і з сумкою на лікті.
– Вже йдете, міс Керр-чи-як-вас-там? – Запитав він і викинув сигарету, кладучи руки до кишень. – Вечір стає помітно краще.
Луелла звузила очі, роздивляючись його трохи кошлатий вигляд, і трохи підняла підборіддя.
– Я справді прошу вибачення, але тільки за те, що проявила слабкість і розділила вашу непристойну манеру спілкування, – Сказала вона і подивилася на таксі, що вже стояло за спиною Лероя. Вона пішла до машини, зупинившись поряд з ним, і йому перебило дух від яскравого аромату квітів і вишні. Вона перейшла на шепіт. – Якщо вирішите все ж таки співпрацювати зі мною, тоді запрошую вас допитувати працівників кабаре разом. Завтра, о третій годині. Для вас же краще, якщо ваша перша справа після повернення закінчиться успішно, згодні?
Вона сіла у машину і, ледь помітно посміхнувшись йому скрізь скло, поїхала геть.
– Чекаємо на вас знову, міс Керр! – Кричав Моран услід машини, а коли та зникла за рогом, він зітхнув і пірнув назад у приміщення.
– Брейді, – Сказав Лерой, розстібаючи перші два гудзики на сорочці. – Ходімо звідси, допитаємо усіх завтра. Скажімо, десь о третій.
***
Лерой зайшов у темну квартиру і зняв піджак, не вмикаючи світла. Пройшов до кухні, ввімкнув поодиноку лампочку і налив у склянку трохи бурбону зі старих запасів. Зазвичай він потягував віскі, коли ставалася подія, яка нагадувала йому про старі рани, але сьогодні йому не хотілося просто сп'яніти, аби позбавитися зайвих думок. Він хотів яскравого і довгого післясмаку, щоб завершити вечір не п'яним, а відпочившим.
Він пройшов до спальні і впав у старе крісло, яке невдоволено скрипнуло під його вагою. Тільки но вимкнувши світло на кухні він одразу вирішив не вмикати його у спальні. Бо знав, чиє фото дивитиметься на нього зі стіни над ліжком. Так він сидів у темряві декілька хвилин, сьорбаючи бурбон, якого у склянці було усього на два ковтки. Аж ось поряд із з будинком промайнула автівка, і світло фар на секунду залило кімнату. У секундному проблиску світла він таки побачив фото на стіні, єдине фото в його домі. Миттєвий образ світловолосої жінки, що всміхалася, сидячи на траві і нахиливши голову набік.
– «Що б ти подумала, якби побачила мене таким? Сиджу у запилюженому кріслі, знову п'ю і згадую те, чого не повернути, – Подумав він, роблячи останній ковток і ставлячи порожню склянку на підлогу. – Тобі завжди було мене шкода, та чи було б тепер?»
Лерой підвівся з крісла і на дотик знайшов піжамну сорочку і штани на стільці біля шафи. Він не міг кожного дня спати прямо у вуличному одязі, і це неабияк засмучувало і втомлювало його.
Впавши на ліжко, він одразу змусив себе провалитись у сон. Не було часу, аби вкриватися ковдрою або шукати зручну позу – йому потрібно заснути найскоріше, щоб не побачити той самий сон знову. Той самий сон, де він також сидів на траві і посміхався, коли робив знімок жінки, яка у ту секунду була ще жива.
***
Лерой прокинувся о сьомій ранку, переповнений полегшення від того, що йому нічого не снилося. Сонце залило йому очі, і він перекотився на інший бік ліжка, обличчям до годинника на тумбі. Рівно сьома година і три хвилини. Не збираючись підійматися, бо він міг спати ще цілу годину, Лерой знову заплющив очі. Та через хвилину він вже піднявся з ліжка і крокував у піжамі до дверей, у які хтось голосно гупав, і він вже знав хто.
– Доброго ранку, міс Хьюз, – Він прочинив двері, впускаючи до квартири огрядну жінку. Міс Хьюз було вже за п'ятдесят, вона набрала багато ваги після смерті чоловіка, але вона продовжувала ретельно фарбувати волосся у темно рудий колір і вдягалася зі смаком у якісні речі. Лерой часто задавав собі питання, навіщо вона працювала його покоївкою з її непоганою пенсією.
– Привіт, синку, як ти тут? – Сказала вона і турботливо торкнулася його плеча, та вже за секунду, не дочекавшись відповіді, перевела свою увагу на кухню, що знаходилася одразу зліва від вхідних дверей. – Чому тут так брудно? Знову працюєш допізна? – Вона зняла пальто раніше, ніж він встиг запропонувати їй допомогу, і, кинувши його на вішак, пройшла до спальні. – Тут наче табун диких мавп ночував, бачить Бог!
– Міс Хьюз, взагалі-то, я не розраховував що ви…
– Я почну прибирати з кухні, – Сказала вона, виходячи зі спальні. – Збирайся на роботу, я не відволікатиму.
Лерой почекав, поки жінка почне займатися кухнею, і тоді пішов у спальню і швидко переодягнувся в останні чисті штани і білу сорочку. Взяв записник з комода, нову пачку сигарет і вибіг у коридор, хапаючи пальто.
– Міс Хьюз, брудний одяг у пакеті зліва від…
– Знаю, віднесу до пральні!
Він зітхнув і поспішив іти, залишивши шумну жінку прибиратися в його квартирі.
Він вийшов на вулицю, вдихаючи ранкове, осіннє і не дуже свіже міське повітря. Сів у понтіак і поїхав до відділку, починати новий день.
Біля його стола вже чатував Лоні Ленчерт, і Лерой потиснув йому руку, сідаючи у своє крісло. Лоні був би дуже, дуже худощавим чоловіком, та його любов до шкідливого виростила йому пивний живіт і негарні чорні вуса на цілком привабливому обличчі чоловіка, якому от-от мало стукнути сорок п'ять.
– Доброго ранку, Лоні, якими дивами ти тут?
– Всього лиш підійшов запитати, якого біса вчора коїлося, та то дрібниці, – Він закурив, ігноруючи табличку на стіні з ввічливим проханням курити у відведеному для того місці. – На тебе сьогодні ледь не залишили скаргу по телефону.
– Дай вгадаю, хто то міг бути, – Лерой взяв у руки звіт про допит Діна Флореса, який Брейді якимось чином вже закінчив. Лерой взяв олівець і заходився виправляти помилки, пригадуючи чорне волосся і карі очі.
– Ну була одна дуже, дуже багата дама, яка грається в приватного детектива, – Лоні глибоко затягнувся димом і випустив густу хмару диму коло себе. – Я розумію, що тобі непросто з цим змиритися, але у нас немає підстав забороняти їй доступ до слідства. Вона може подати скаргу.
– Начебто у нас колись сприймали скарги всерйоз, – Пирхнув Лерой, перебираючи папери.
– Скарга від багатої людини важить більше, хіба ж ти не знаєш.
– І що конкретно вона тобі сказала?
– Сказала, що хоче співпраці з твого боку, – Ленчерт витримав паузу. – Або вона почне співпрацю з інспектором проти тебе.
Рука Лероя на мить завмерла у повітрі, тримаючи лист, який він збирався перекласти. Через кілька секунд вони з Лоні вже реготали так голосно, що люди з інших столів і за скляними дверима почали позирати на них.
– Подивимося, як вона це влаштує, – Сказав Лерой, переводячи дихання. – Ця леді переоцінює себе і свої статки.
– У тебе в будь-якому випадку немає вибору, друзяко, – Лоні підійшов до його стільця і плеснув Лероя по плечу на прощання. – Будь ввічливим з цією дамою, ще одна розумна голова тобі не завадить.
Лоні Ленчерт пішов до свого кабінету, залишивши Лероя з цими словами на думці. Він працював з паперами до опів на третю, і вони з Брейді пішли до його машини, аби знову повернутися у те кабаре. Та цього разу на них чекав початок справжньої роботи.
***
Під'їхавши до кабаре, Лерой одразу побачив струнку постать, що стояла в розслабленій позі біля головного входу, прямо від вивіскою з лебедем. Жінка була у білій сорочці з короткими рукавами, синіх штанах з високою посадкою і в звичайних чорних балетках. День видався теплим, тому вона тримала коричневе пальто на згині ліктя.
Коли Лерой зупинив машину і вони з Брейді вийшли, Луелла прибрала вушко сонячних окулярів від нижньої губи що вона їх там тримала, і кивнула їм на знак привітання.
– Добрий день, детективе, сержанте, – Вона посміхнулась червоними губами Брейді, який розчервонівся ледь не до відтінку її помади.
Лерой відповів їй зухвальною усмішкою.
– Не дуже гарно так жалітися моєму колезі, – Він піднявся трьома сходинками на ґанок і зупинився поряд із нею. – Дорослі дівчинки зазвичай вирішують проблеми віч-на-віч, чи не так?
Луелла нахилила голову набік, звузивши очі так само, як вчора.
– Та коли дорослі хлопчики не хочуть іти на компроміс і втікають від розмови, дорослі дівчинки йдуть до того, хто має на них вплив, – Вона випрямилася, знову натягнувши милу посмішку. – Я дізналася, що саме детектив Ленчерт подбав про ваше повернення до поліції, і зараз ви на випробувальному терміні під його опікою, тож я звернулася до нього за допомогою. Він був ввічливим і пообіцяв мені, що проблем з вами не виникне. Ходімо.
Вона різко розвинулася і пірнула у вхідні двері, махнувши волоссям у високому хвості прямо перед обличчям Лероя. Він поспішив слідом за нею, залишаючи Брейді наздоганяти.
– Я вже бачу, що ви порпалися у моїй особовій справі, – Він ішов слідом за нею, прямуючи до бару. – Та чи не забагато ви берете не себе?
Вона різко розвернулася до нього так, що він ледве не впав назад. М'які риси її обличчя стали різкішими від серйозного виразу.
– Я просто хочу виконувати свою роботу, і не збираюся терпіти тих, хто намагається мені заважати.
Вона пішла далі, прямо до барної стійки, поки Лерой плентався за нею. Він вирішив поспостерігати.
Зараз у кабаре був лише персонал, тож біля барної стійки сидів тільки охоронець, Девін Фрост, якого Лерой вже бачив тут за свого першого візиту. Дуже коротко пострижений чоловік у формі, на вигляд йому було років тридцять п'ять максимум. Він сидів зі склянкою газованки на самоті.
Луелла підійшла до нього і, м'яко посміхнувшись, сіла поряд.
– Вітаю, містере Фрост. Здається, ми ще не знайомі?
– На жаль ні, міс, – Фрост посміхнувся їй, та його посмішка розтанула, щойно над плечем Луелли з'явилося обличчя Лероя. Брейді тільки но підійшов до них, готуючись слухати і записувати. Лерой бачив, з яким ентузіазмом Брейді виконував таку, здавалося б, дрібну роботу, і він щиро йому заздрив.
– Вітаю, містере Фрост, – Сказав Лерой, і Девін кивнув йому, вже без посмішки. Він здавався більш доброзичливим минулого разу.
– Називайте мене міс Керр, я приватний детектив, – Луелла поклала правий лікоть на барну стійку, повністю ігноруючи Лероя у себе над плечем. – У нас є до вас маленька розмова.
– На рахунок Міни, так? – Луелла кивнула, і Фрост зітхнув. – Важко зараз говорити про неї. Ми і досі не згадуємо той випадок, але кожен після того сам не свій.
– Я розумію вас, але в мене є до вас лише пара запитань, – Луелла подивилася на Брейді, і той одразу підготувався занотовувати. Лерой відчув, що вона перебирає контроль на себе. – У яких стосунках ви були з Міною Флорес?
– Стосунках? – Він фиркнув. – Вважайте, що ні в яких.
– Як це розуміти?
– У нас з нею просто нічого не було.
– Ви кажете про романтичні стосунки?
– А про які ж іще? – Фрост зробив ковток води, рука у нього трохи тряслася.
– Розкажіть мені більше.
– Господи милосердний, тут нічого розказувати, – Він протер очі. – Я намагався приділяти їй знаки уваги, та вона ігнорувала. Це все.
– Девіне, не нервуйте, я просто намагаюся відновити всі деталі.
– Це моє особисте життя, а не просто деталі! – Фрост вдарив по стійці відкритою долонею, і Лерой одразу став між ним і Луеллою, яка, проте, навіть бровою не повела. Фрост скочив зі свого місця і показав не неї, звертаючись до Лероя. – Краще слідкуйте за нею, детективе.
Фрост швидко пішов до виходу, залишивши їх на самоті у пустій залі. Лерой опустився на стілець Фроста навпроти Луелли, яка мала цілком вдоволений вигляд.
– І для чого це все було?
– Я вивчила не тільки вашу особову справу, детективе, але і справу Міни також. Я знайшла записи піврічної давнини про те, що міс Флорес подала заяву у поліцію на Девіна Фроста. За спробу зґвалтування.
Лерой відкрив рота, аби вилаятися, та взяв себе в руки. Хвилину про щось думав, збираючи пазл.
– Але вона забрала заяву на наступний день, – Продовжила Луелла так, наче хвилинної паузи не було. – Я подумала, що це занадто дивно. Хтось її змусив, і я не виключаю, що це був сам Фрост.
– Це міг бути Моран, якщо охоронець і справді важливіший для нього, ніж танцівниця, – Сказав Лерой, не дуже вірячи власним словам.
– У будь якому випадку, наразі Фрост найбільш підозрілий з чоловічої частини персоналу. – Луелла піднялася, поправила стрічку, що тримала хвіст. – Ходімо, тепер танцівниці.
Вона знову пішла вперед, ведучи Лероя та Брейді за собою. Поки вони йшли, Лерой прочистив горло і звернувся до Луелли.
– Це була…непогана робота.
– Так, я знаю, – Вона усміхнулася, не дивлячись на нього.
Вони підійшли до дверей гримерки, що знаходилася за сценою, і Луелла ввічливо постукала.
– Я буду представлятися поліцією, якщо ви не проти, – Прошепотіла вона, чекаючи, поки двері відчиняться. – Так легше.
Лерой не встиг відповісти, бо двері відкрила дівчина у блискучій жовтій сукні, її яскравий макіяж вже був майже закінчений.
– Привіт, ви до кого? – Вона розгублено посміхнулася, переводячи погляд з Лероя на Луеллу і з неї на Брейді.
– Поліція, мем, – Сказав Лерой, показуючи жетон. – Можемо увійти?
Обличчя дівчини стало хмурим, і вона випустила їх у кімнату з декількома туалетними столиками уряд і багатьма вішаками з костюмами різних видів. Вони увійшли, і очі дев'яти танцівниць вмить були на них.
– Леді, – Почав Лерой, намагаючись цього разу взяти контроль у свої руки. – Ми задамо вам кілька питань стосовно міс Міни Флорес…
– Та спочатку, – Сказала Луелла, і Лерой невдоволено зітхнув. – Попросимо усіх вас вийти до зали. Нам краще опитувати вас по одній.
Усі дівчата попленталися до виходу, і Лерой зізнався сам собі, що такий спосіб справді зручніший, ніж колективний допит. Вони втрьох вийшли слідом.
Лерой, Луелла і Брейді сіли за різними столиками у залі, і дівчата по одній підходили до кожного і відповідали на запитання, що не були ідентичними, але дуже схожими.
– Як добре ви знали Міну Флорес? – Спитав Лерой у темноволосої дівчини, яка до цього відчинила їм двері.
– Непогано. Тобто, я працювала з нею два роки, і ми начебто непогано спілкувалися під час роботи. Але у вільний час ми ніколи не перетиналися.
– Ви помічали останнім часом щось дивне у поведінці ваших колег? Я маю на увазі Міну, її брата, інших танцівниць, містера Морана і весь інший персонал. Можливо, спалахували якісь конфлікти?
– Не пам'ятаю нічого такого, – Сказала йому наступна дівчина, блондинка, що виглядала млявою і сонною. Лерой не виключав, що вона під кайфом.
– Точно? Може ви бачили, як хтось сварився, або виглядав дивно? – Спитав він у русої дівчини, що сіла замість блондинки.
– Ну, тижні два тому містер Моран сильно сварився на Міну, але я думала, що це скоріш особисте, бо тоді вліз її брат Дін, і вони з містером Мораном ледь не побилися.
– Ви не чули, про що саме була сварка?
Дівчина озирнулась навкруги і нахилилась трохи ближче через стіл, переходячи на шепіт.
– Я почула слово «наркотики» і одразу звалила звідти, бо я підслуховувала біля кабінету містера Морана, – Вона знову випрямилася на стільці. – Більше я справді нічого не знаю. Можна я піду?
– Звісно, ви вільні, – Сказав Лерой, записуючи у блокнот слово «наркотики» і нотатку «обшукати кабінет Морана». До того часу Луелла і Брейді теж закінчили з усіма дівчатами, і Лерой відпустив їх, подякувавши за співпрацю.
Вони втрьох стояли біля головного входу до кабаре. Вже буде майже шоста година, і на вулицю опускалися сутінки. Луелла наділа пальто, поки Лерой закурював.
– Непогано попрацювали, дуже навіть непогано, – Сказав Лерой, дивлячись на Луеллу. – Ну, все-таки дякую вам.
– Все-таки будь ласка, – Сказала Луелла, кутаючись у пальто.
– Спробую якнайшвидше дістати ордер на обшук його кабінету, але це буде найшвидше післязавтра. – Сказав Лерой, задумливо дивлячись на Луеллу. – Ну, то…чи можу я підвезти вас додому? Віддячу вам за співпрацю.
– Як дивно чути від вас це слово, – Сказала Луелла, посміхаючись йому. – Добре, я не проти.
– Брейді? – Лерой запитально поглянув на втомленого хлопця, що вже ледь на ногах тримався, та він лише відмахнувся.
– Дякую, сер, але Луїза попросила мене забігти на пошту, а це в іншу сторону.
– А що за Луїза?
– Моя дружина, сер, – Кинув Брейді і поплентався у сторону проспекту.
– Він одружений? – Лерой дивився йому у спину широкими очима, і Луелла голосно розсміялася.
– Ви з ним дуже близькі, детективе, – Сказала вона, сідаючи на переднє сидіння. Лерою вперше за довгий час стало дуже соромно, але він також дуже довгий час не сміявся так, як зараз.
Він завів свій «понтіак», і вони поїхали вечірніми вулицями, спостерігаючи, як вмикаються ліхтарі і неонові вивіски. З радіо лунав м'який голос Доріс Дей, наспівуючи «Що буде, те буде», і Лерой зрозумів, як давно він не відчував справжнього полегшення. Вони їхали вечірніми вулицями, і йому було спокійно.