Сімейний відеоархів

Почну цю історію з того, що, вийшовши на пенсію, мої батьки вирішили змінити галасливу й неспокійну міську обстановку на принади комфортного і безтурботного життя передмістя, і остаточно переїхали до заміського будинку, до якого раніше ми їздили лише на відпочинок, або ж на літні канікули, як ми з сестрою були ще зовсім юними. Це була невеличка, проте дуже затишна двоповерхова садиба з парком, у якому матір власними руками вирощувала дерева та квіти. У пішій доступності також розташувався великий густий ліс і мальовниче озеро, де ми провели не один десяток днів свого безтурботного дитинства.

Мої батьки, на жаль, уже кілька місяців як вважаються зниклими безвістей. Нехай це місце справді має привабливий вигляд для насолоди всіма принадами життя й набуття душевного спокою, проте водночас природа не завжди доброзичлива з людиною, і ті самі глибини озера, або ж темні нетрі лісу можуть приховувати в собі багато небезпек. Загадковості у зникненні батьків додає і той факт, що зникли вони абсолютно безслідно. Пошукова група після кількох днів пошуків лише розводила руками, коли як криміналісти в цей час, вивчивши в будинку всі сліди і докази, дійшли висновку, що батьки перебували в будинку, після чого раптово зникли.

До недавнього часу в цьому будинку облаштувалася сестра. Вона завжди знаходила привабливим відокремлене життя за містом, а тому питання щодо зобов'язання ведення господарства в батьківському домі між нами навіть не виникало. Наслідуючи приклад батьків, у майбутньому сестра так само мріяла свої останні роки провести в будинку з чудовим краєвидом на порослий дивовижної краси квітами садибний парк, у якому вона б прогулювалася щоранку. Щербата доля виконала її волю по-своєму.

Як зараз пам'ятаю день, коли я допомагав їй перевозити речі в дім, і навіть взяв кілька вихідних на роботі, щоб допомогти їй облаштуватися і привести будинок до належного порядку після візиту поліції. Я так само допоміг їй із перестановкою меблів у будинку, і ми перенесли багато чого, на наш погляд, зайвого на містке горище - як-от, наприклад, велику скриню з колекцією кіноплівок із минулого століття, і вінтажний проектор тих самих років.

Тепер же, звільняючи автомобіль від великих валіз, тільки цього разу вже зі своїми речами, я відчуваю почуття схожі на дежавю, адже сестра незрозумілим чином повторила таємничу долю наших батьків. Вона раптово перестала відповідати на мої щотижневі дзвінки, і коли я, запідозривши негаразд, приїхав сюди, то й двері ніхто мені не відчинив, хоч би як наполегливо довго я не бив у них.

За твердженням слідства, сестра так само перебувала в будинку. Вона якийсь час сиділа на дивані, що стояв у вітальні, потім піднялася, зробила кілька кроків, після чого таємничим чином зникла. Жодних слідів боротьби, жодних інших слідів і відбитків, крім її власних. Вікна були зачинені, навіть обидві двері були замкнені зсередини, на ланцюжок. Переді мною постала складна, заплутана і незбагненна таємниця, яку я рішуче прибув сюди дослідити і вичерпно в усьому розібратися.

Ще стоячи зі своїми речами біля порога будинку, вже після минулих днів чергової тяганини зі слідством, я мимоволі почав занурюватися у спогади, і на мить мені навіть здалося, що я чую наш дитячий крик на подвір'ї садиби. Я обернувся, однак це був лише вітер, який грався з гілками дерев. Я одразу зловив себе на думці, що в мене з цим місцем пов'язані лише найтепліші спогади, хоча, з огляду на обставини мого нинішнього приїзду сюди, мені варто було б ставитися до будинку з належною обережністю й побоюванням, якщо я не хочу стати черговою жертвою незрозумілого зникнення.

Усередині будинок мене зустрів незвичною тишею. Настільки, що я вловлював легке погойдування маятника годинника, розташованого біля дальньої стіни вітальні. Звукам маятника вторило моє прискорене від втоми серцебиття і легка задишка. Валізу з речами я не став одразу розбирати – я був дуже стомлений поїздкою, а тому просто залишив її на порозі, і пішов втомленими кроками до кухні, щоб зробити собі чашку кави і трохи перевести подих. З вікна кухні відкривався вид на садибний парк, в якому матір проводила практично весь свій вільний час, куди я і вирішив вийти пройтися з чашкою ароматної кави.

Уздовж вимощеної каменем стежки, що веде вглиб парку, росли чудові високі катальпи, сумахи, численні чагарники аронії, бруслини та гортензії; оповита гостролистою вербою неподалік розташувалася затишна альтанка, а поруч із нею – невеликий декоративний лабіринт із червонолистої ірги. Скільки ж праці, терпіння і любові було вкладено у створення цієї величної краси! І нехай мами поруч більше немає, проте зараз я відчував її присутність як ніколи сильно, немов зараз вона прогулювалася своїм парком разом зі мною.

Прогулянка зачарувала мене на найближчу годину, за час якої я не тільки повністю відновив свої сили, а й встиг скласти невеличкий план майбутніх робіт: як, наприклад, гілка однієї з катальп була вже серйозно надламана, і її не завадило б поспіхом спиляти, не чекаючи, поки вона сама не завалиться на кущ гортензії під шквалом вітру. Так само слід було б обрізати засохлі виноградні лози, і прибрати територію від опалого листя і пелюсток, де їх встигла скупчитися вже велика кількість. Усім цим я мав намір зайнятися завтра зранку, а поки що я продовжив свою прогулянку територією парку, що залишилася, після чого, сповнений натхнення, повернувся назад до будинку.

Решту часу до вечора я займався своїм облаштуванням у будинку. Насамперед я обійшов увесь будинок, упевнитися, що він у повному порядку, і ящик з інструментами відкривати поки що не варто. Навіть пил не сильно попадався мені на очі, тож і прибирання будинок також не потребував. Дивно, але і горище вирізнялося зразковою чистотою, немов його приводили до ладу незадовго до мого приїзду. Будинок загалом створював враження, нібито матір, батько і сестра лише ненадовго вийшли з дому у своїх справах і доволі скоро повернуться назад. Але, на свій превеликий жаль, я розумів, що це зовсім не так.