РОЗДІЛ 46

-        Я так злякалася... – прошепотіла вона вдихаючи рідний запах. – Але я знала, що ти мене знайдеш. – вона тремтіла не в силі заспокоїтися.

-        Юлечко. Вибач мене, рідна. Я так тебе люблю. – він цілував її волосся, притискаючи до себе.

Почуття вини, сорому і власної тупості нахлинули, роз’їдаючи зсередини.

-        Найшлася! – прибіг захеканий Сашко.

Юля підняла голову і глянула на старого друга. Його взуття, чорна шкіряна курточка неприємно відгукнулися в грудях, але коли погляд дійшов до скрученої на чолі маски... Той відразу стягнув її ховаючи у кишені.

-        Чекайте... – вона відсторонилася від Івана і оглянула його. На обличчі було щире неприкрите каяття. – Скажи, що ви цього не робили.

Але він тільки опустив погляд негативно хитаючи головою.

-        Хто ти? Хто... – шепотіла Юля повільно ступаючи назад. – Як ти можеш... Ти навіть не уявляєш, що я пережила... Я ж повірила, що мене...

-        Юля... Юлечко... – він схопив її за руки.

-        Ні! – закричала вириваючись. – Не смій!

-        Я люблю тебе! Я був у відчаї. Хотів стати для тебе героєм...

-        Любиш? – вона напала на нього з кулаками. – Ти не знаєш, що таке любов! Ти не вмієш любити!.

В кількох метрах зупинилося авто Макара, звідки вискочила схвильована Маша. Вона відразу обійняла подругу, яка несамовито плакала.

-        Ви перевершили самого себе, пане Шовковський. А ти. – ткнула пальцем у чоловіка. – Додому можеш не повертатися.

-        Досить Іване. Досить. – Макар окинув друга важким поглядом і як тільки дівчата сіли в авто, натиснув педаль газу.

Напевно кожен із нас хоч раз в житті, робив дурницю, розуміючи, що вона може обернутися катастрофою. Та все одно продовжував сподіваючись на чудо. От і наш герой одиноко стояв поміж великих крапель, що летіли з неба, розуміючи, що це кінець. Він власноруч зруйнував останній міст. Хлопець так старався власними силами щось виправити, що заглушив у своїй голові всі інші голоси. Розуму... Совісті... Бога. Замість того аби помолитися і попросити помочі у Того, чиє сила Безмежна, він послухав недалекого друга. І доля, обставини, інші люди тут абсолютно нідочого. Лише прийняте рішення і його наслідки.

Повернувшись у квартиру, де жив до переїзду, до знайомства з Юлею, Іван відчув себе тут чужим. Всі ці пафосні фото на стінах, нагороди... Не мали жодного сенсу. Витягнувши з гаманця маленький образок, який йому дали у монастирі, довго на нього дивився вкотре переглядаючи своє життя, як кадри кінофільму. Тільки тепер не через призму каяття, а через окуляри любові. І аж під ранок з великим здивування усвідомив, що її в його житті ніколи не було. Тому взяв телефон і записав коротке відеопослання тій, хто наштовхнула його інший, правильний шлях.

Цілу ніч Макар з Машею не відходили від Юлі. Ближче до опівночі вона все ж заснула і проспала майже до обіду. Спустившись, вона побачила друзів на кухні, які про щось тихо шушукалися.

-        Доброго ранку. – вона сонно потерла очі і майже відразу Макар подав їй чашку чаю. – Я тобі дуже вдячна. Але хіба тобі не пора на роботу? 

-        Пора. – кивнув і поправив краватку.

Юля здивовано оглянула чоловіка. Не зважаючи на важку ніч у чужому домі він виглядав доволі акуратно та свіжо. Вчорашній костюм був зовсім не пом’ятий, а на обличчі грала посмішка. От Іван би десять разів вимастив одяг і пом’яв так, як корова прожувала. Дивний... дуже дивний.

-        Вдень з тобою побуде Марія. – промовив вивівши її з роздумів. – А на ніч знову приїду я.

-        Не варто, Макар. Зі мною все гаразд.

Але той лише ніжно поцілував її у щоку і взявши зі стола ключі від автомобіля пішов до виходу.

-        Ну як, ти? – Маша посадила її за стіл і поставила омлет та бутерброди. – Це він готував. – неоднозначно підморгнула. – Зранку сам поїхав в магазин і забив тобі цілий холодильник.

-        Ти ж раніше була за Шовковського. Ви навіть мене йому здали. 

-        Шовковський міг поправити твій фінансовий стан. І наш також. А цей Макар... Може дати тобі більше. Захист. Турботу. Статус. Тому, я б на твоєму місці довго не викаблучувалася...

-        Ти на своєму місці. – буркнула Юля, жуючи омлет.

Їй чомусь стало обідно за Шовковського. Він також уміє бути турботливим. Коли в його голові не грають у футбол таргани.

Посидівши якийсь час дома, Юлі стало скучно. І переодягнувшись, вона сповістила подругу, що піде погуляє.

-        Я з тобою. – безапеляційно заявила та.

Дівчина тільки зітзнула і погодилася. Гуляти з подругою на сьомому місяці вагітномті ще те задоволення. Ноги болять. Їсти хочу. Пісяти. Пити. Знову морозиво.

Забігши у свою кімнату за телефоном вона побачила одне непрочитане відеопослання. Від Івана. Судомно вдихнувши Юля сіла і запхавши у вуха навушники увімкнула.

На екрані з’явилося сумне, втомлене обличчя її колишнього чоловіка.

Юлечко... Моя кохана Юліє... Мені жаль, що я раніше тебе не називав. А тепер це чують лише стіни моєї квартири. Я знаю, що повів себе, як ідіот. Вибач, що ми так і не змогли поговорити нормально сівши за стіл. Тобто... Ти завжди була готова мене вислухати, а я... подорослішав надто пізно. Ти правильно сказала, я не вмію любити. Просто, у нашій сім’ї не було прийнято виявляти чи говорити про свої почуття. Куди важливіше, зберегти репутацію прізвища Шовковський. Тому, коли ти розповідала про свої відносини з батьками, я майже заздрив. Я не заслуговую тебе... Напевне, мій верх – це Емілія. Ми з нею застрягли на одному рівні розвитку. Тільки тепер, маючи з чим порівняти, я розумію, що ніколи не любив її. Та й нікого не любив так, як тебе. Якась парадигма... Ми не можемо бути разом, а я все ніяк не можу тебе відпустити. У нас з самого початку все, не так як у людей. Давай, хоча б попрощаємося, як слід. Без образ та взаємних докорів. Я чекатиму тебе сьогодні весь день у кафе, кули ти мене водила. Поговори зі мною. Хоча б наостанок. Я дуже тебе люблю, пані Шовковська.