РОЗДІЛ 41

По дорозі вона трохи заспокоїлася. Знаходитися поруч з Іваном було невиносимо, особливо у світлі прийнятого нею рішення. Ноги самі завели у парк. Там гуляла безліч парочок тримаючись за руки і постійно цілуючись. В якусь мить вона зрозуміла, що в неї цього ніколи не було. Отакої безтурботності і вільності. Ні з Іваном. Ні з кимось другим. Тільки суцільні обов’язки. Дім. Він став для неї не пристановищем, а суцільним тягарем. І так, він цілковито підходив Шовковському. Вони обидва були великі, холодні і вередливі. Але тепер усе зміниться, адже вона готова відпустити. І одного. І другого. Взявши у будці булочку з маком, дівчина щипала її кидаючи в озеро парі білосніжних лебедів.

Її любування спокоєм величної природи порушив дзвінок Макара. Хлопець запрошував її на вечерю не приймаючи відмов. І вона невільно задумалася над тим, що Макар міг дати їй те, чого вона так прагнула. Свободу. Можливість займатися улюбленою справою не хвилюючись про гроші. Спокій. Поруч із ним її серце не вискакувало з грудей, а кров у венах не закипала. Напевно в кожної пари приходить такий момент, коли пристрасть влягається. Тому вона погодилася.

Повернувшись до Котиків, Юля збиралася піти в душ, але раптом не знайшла своїх речей. Навіть косметички. Оскільки ні Сашка, ні Маші дома не було, то логічна думка, що їх пограбували. Якби не одна деталь. Речі Котиків були на місці. Швидко зметикувавши чиїх це рук справа, дівчина вилаяла Сашка, котрий аби не втратити роботу став на бік Шовковського. І швидко набрала номер.

-        Так, кохана.

-        Ти що собі дозволяєш?! – закричала вона у слухавку. – Негайно поверни мої речі!

-        Не кричи. Я твій законний чоловік, тому забрав їх туди, де їм місце. – він був напрочуд спокійним і навіть... веселим. – А тобі так треба, то приїзди і забери.

Юля чудово розуміла, що це провокація і простими словами він бере її «на слабо». Але в неї також народився план.

-        Добре. Чекай мене, увечері.

Маша не хотіла відпускати Юлю і навіть намагалися відправити за речами Сашка. Але той навідріз відмовився. Та Юля запевнила, що все буде гаразд і вона скоро повернеться.

Обидва чоловіки окрилено готувалися до вечора, який мав змінити їх життя назавжди. Тільки вони ще не знали, що одного з них чекає тотальне розчарування. Кожен будував плани на жінку, котра йому не належала. І це було фатальною помилкою. Як кажуть у народі, не кажи гоп, поки не перескочиш. Але ж сподівання і мрії ніхто не відміняв.

Макар накрив стіл червоною скатертиною, розклав страви, а поміж них свічки. Вкотре нервово пройшовся пальцями по волоссі і витягнув з кишені блакитну оксамитову коробочку. Глянув на красивий діамант, що був обрамлений короною із білого золота і переживав тільки за те, чи вгадав розмір. У двері подзвонили та він з несподіванки випустив кільце з рук, яке відразу покотилося під диван. Якомога швидше дістав, спішучи відчинити. Але на порозі його очікував сюрприз.

-        Емілія?

Як тільки смеркло, Юля поїхала до поки-що свого дому. На диво двері були не замкнені і навіть сигналізація не верещала на пів світу. Обережно переступивши поріг хотіла увімкнути світло, але в туж мить по всьому периметру першого поверху спалахнули невеличкі підвісні ліхтарики, оздоблені квітами. Такі, які були на їх весіллі і котрі вона потім не хотіла віддавати івент-агенству. По підлозі почав стелитися білий рідкий дим, ховаючи її щиколотки, а з кухні донеслися легкі звуки гітари.

Та все це не настільки вразило дівчина, як хлопець, котрий вийшов зі спальні. Замість звичною футболки і шортів, він був одягнений у темно-сині штани з красивим ременем та білосніжну сорочку, що була до кінця не застебнута. Від вигляду, як тонка тканина обтягує міцне треноване тіло в її горлі пересохло. А ще його погляд... Глибокий. Проникливий. Важкий. Закоханий.

Він мовчки підійшов ближче і простягнув руку запрошуючи на танець. І вона не вагаючись вклала свою, котка потонула у великій долоні. Іван пригорнув її до себе не притискаючи надто міцно аби не злякати. Жар двох тіл, аромати таких різних парфумів, чарівна мелодія сплелися в один коктейль дурманячи розум. Вони похитувалися обійнявшись та прислухалися більше до биття своїх сердець, ніж до слів талановитого музиканта.

Бо покохав я дівчину, покохав

Тому й ночами майже не спав,

Вулицями блукав,

Покохав до нестями,

Покохав не було спокою,

Покохав я дівчину, покохав,

Перед очима наче туман,

Невже, це самообман,

Покохав, та й собі пообіцяв:

Вона буде зі мною!

Вже нема журби, сонце цілує небо,

Вже нема журби,                  

За минуле триматись не треба...  

Але не зберегли

Кохання з нею ми свого,

Не помітили в гучному мегаполісі

Ми як почав згасати вогонь.

Так боляче було,

Та що було те й загуло восени,

Я б хотів змінити я минуле,

То нічого не міняв би взагалі.

Коли пісня закінчилася, вони ще якийсь час стояли в обнявшись наче хапаючи ті дрібні миті щастя. До них вийшов молодий хлопець з гітарою і побажавши щастя вийшов на двір.

-        Повечеряємо? – Іван злегка відступив та продовжував тримати її за руку. Наче боявся, що вона просто зникне, як марево.

Юля зиркнула на стіл. Там стояли закуски і щось під алюмінієвою кришкою.  Хлопець підвів її ближче і підняв кришку.

-        Макарони з сиром? – здивувалася Юля посміхаючись.

-        Це єдине, що ти вміла готувати. І чого навчила мене. – він стиснув плечима.

-        Ну від цього точно не відмовлюся.

Іван галантно відсунув їй стілець та всівся навпроти. Налив у красиві келихи вина промовляючи:

-        Ласкаво просимо додому, Юля.

Та як тільки тонкий кришталь видав характерний звук в її пам’яті відразу сплило заплакане обличчя Емілії. І її слова, наскільки Іван вміє бути галантним та вишуканим. Коли захоче. І водночас безвідповідальним піддаючись впливу власної плоті. Дурман у голові дещо розсіявся і дівчина піднялася та взяла з тумбочки біля дверей якісь документи.