РОЗДІЛ 39

Шовковський ще кілька хвилин стояв непорушно ковтаючи дим від автівки. В дану мить йому було байдуже з ким і куди вона поїхала. Він знав лише одне: вони будуть разом. Треба просто докласти зусиль. Але його план захоплення фортеці, що носила ім’я Юлія перебив телефонний дзвінок.

-        Швидко їдь додому! – прогримів у слухавці голос батька.

І це злякало. Останній раз він телефонував синові рік назад, коли маму забрали до лікарні.

-        Що сталося? – тон Івана був спокійний, проте холодний, як січневий вітер.

-        Дідусеві погано.

В ту ж мить хлопець кинувся у той бік де залишив свій автомобіль. Він мчав плюючи на всі правила і штрафи. Та ще більше його насторожив гелентваген Емілії, припаркований біля їх воріт.

Жовківська приїхала до Шовковських дуже рано аби застати вдома Григорія Богдановича. Її звісно прийняли радо і відразу запросили до столу. Та дівчині було не до церемоній. Вона збиралася завдати фінального удару по шлюбові Івана. Щоб від них з Юлею відвернулися усі, включаючи  сім’ю.

-        Їж, Мілочко, їж. – припрошувала Маргарита.

-        Дякую. Я хочу вам дещо розповісти. А краще сказати, відкрити очі на вашу невістку. – вона нервово барабанила холодними пальцями по столі.

-        А навіщо нам відкривати на неї очі? – відразу закипів дідусь. – Ми і так знаємо, що вона чудова дівчинка. Чи ти хочеш нам сказати, що насправді її ріст 1,80, а ми всі думали, шо 1,60? – сам же розсміявся зі свого жарту. Тільки веселощів в його очах не було.

-        Вона вийшла заміж за Івана заради грошей. – на одному диханні випалила.

-        Зачекай. – вступив у розмову Григорій. – Аби кидати такі обвинувачення, необхідно мати серйозні підстави.

-        Так... Мені соромно, що я не розповіла вам раніше. Іван одружився на Юлі аби змусити ревнувати мене. За це він пообіцяв віддати їй будинок.

Вона хотіла ще щось сказати, але дідусь жестом змусив її замовкнути і підвищив звук телевізора. Там якраз показували Івана.

-        А я знала! Знала, що з цим шлюбом щось не так! – вигукнула Маргарита. – От коротунка шустра. Всім брехала і навіть не червоніла!

-        Не правда! Я не вірю! – дідусь вдарив кулаком по столі і схопився за серце.

Іван зайшов у вітальню і не вітаючись оглянув всіх присутніх.

-        Де дідусь?

-        Для початку, скажи. – піднявся батько. – Що це за маячня з фіктивним шлюбом?

Хлопець повільно перевів погляд на бліду Емілію.

-        Наше з Юлею сімейне життя, направду, починалося не так, як у всіх. Але єдине, що вам необхідно знати, це те, що я її люблю. А вона любить мене. І я зроблю все можливе аби зберегти цей шлюб.

Неочікувано для всіх Григорій кивнув і поплескавши сина по плечі пішов до виходу. Полегшено видихнувши Іван також розвернувся направляючись в кімнату дідуся.

Старий стояв біля дверей і прислонивши вухо до щілини слухав, що відбувається у вітальні. Як тільки зрозумів, що внук іде до нього кинувся на ліжко і накрився ковдрою.

-        Як ти, дідусю? – Іван сів поруч з ним.

-        Все гаразд, не хвилюйся. Послухай мене синочку. – він взяв внука за руку. – Шлюб, може бути фіктивним. Любов – ні. Я не вірю к те, що вони говорили. Я бачив, як вона на тебе дивиться. Іди і роби те, що повинен. Нікого не слухай. – Богдан Степанович витер скупу старечу сльозу.

Не зважаючи на пропозицію Макара залишитися у нього, Юля все ж поїхала до Котиків. Але поки не було Івана, повернула додому і забрала необхідні речі. Покидати рідний дім назавжди було найважче. Затримавшись на порозі вона кинула останній погляд на їх весільний портрет і швидко вийшла.

Маша намагалася розрадити її, як могла. І по магазинах водила, і в кафе, та все марно. Юля лише мовчала і дивилася на всіх через холодний кришталь у власних очах.

Вночі дівчина довго не могла заснути. Знову давив боки цей незручний диван. Та в готель Котики її не відпустили. Як тільки тривожний сон почав застелювати поволокою її розум, Юля відчула, наче поруч хтось є. Спочатку подумала, що це Маша коло неї лягла, але повернувшись побачила Івана.

-        Ти що тут робиш? Ти як зайшов?! – заверешала.

-        Ти, тихо. Людей розбудиш. – шикнув на неї.

У ніздрі Юлі вдарив запах алкоголю.

-        Так, негайно іди додому! – вона спробувала зіштовхнути його з ліжка.

-        Мій дім, там де ти... – протягнув посміхаючись.