РОЗДІЛ 36

Іван заледве дочекався світанку. Під боком мирно сопіла гола Емілія, а він все дивився на білу стелю. Чи стало йому легше? Ніскілечки. Навпаки, добавився ще один тягар і відраза до себе. Очікуваного задоволення, як раніше, так і не настало. Чисто фізичне, звісно було, тільки тривало не більше кількох секунд. А потім огида. До тіла під ним. До свого тіла. Чомусь, прийшла думка про гріх. Хоча колись він над подібним навіть не задумувався. Напевно, лекції Юлі про Бога таки не минули даремно. Юля... їх з Макаром поцілунок досі стояв перед очима, однак уже не був трагедією всесвітнього характеру.

І зараз хлопець відчував себе жабою. Такою бридкою, надутою, брехливою жабою. До ранку відчуття провини затопило настільки, що він мало не захлинувся. І твердо вирішив по дорозі повернути до найближчої церкви на сповідь. Тільки б стало легше. А, власне, по дорозі куди? Додому? Де тепер його дім?

Як тільки розцвіло, Іван обережно вибрався з ліжка аби не розбудити Емілію і не повертаючи у ванну вийшов на вулицю. День був доволі похмурий, як і його душа.

Стоячи в черзі до сповіді, хлопець озирався розглядаючи людей. Хтось тихенько шепотів молитву ледь ворушачи губами, хтось перебирав зернятка вервиці, у когось по щоках безупинно текли сльози, а інші просто вивчали інтер’єр. Та об’єднувало всіх цих людей одно – бажання зняти з серця тягар. Прийняти духовний душ та змити з себе весь бруд гріха. Хоч він до кінця і не розумів, як це працює та в існуванні Бога не сумнівався. І останнім часом все частіше з ним розмовляв. Жаль тільки, що перед тим, як вчинити цю дурість не підняв очі до неба...

Коли підійшла його черга, він вклякнув і на одному диханні все розповів священику. Старий сивибородий чоловік розуміючи закивав і подумавши декілька секунд промовив.

-        Це дуже добре, що Ви усвідомлюєте свою помилку. Господь пробачить. Він Добрий і Милосердний. А перед тією дівчиною Ви вибачилися? Пояснили їй причину необдуманого вчинку? Готові нести відповідальність, якщо будуть наслідки?

-        Я... Я... – у хлопця відібрало мову. Він ні на секунду не подумав про почуття Емілії.

-        Бог уміє вибачати. Люди ні. Я дам Вам розгрішення за умови, що Ви покаєтеся і перед тією дівчиною. Навіщо Вам усе життя чути в спину прокляття і ненависть? Треба жити в мирі з усіма, наскільки це можливо. Бог зітре з Вашої книги цей епізод і не згадуватиме його. Але тут на землі є вчинки з наслідками яких треба жити. Як думаєте, для чого нам заповіді? Аби нас обмежити в чомусь? Ні, щоб оберегти. Як мама говорить маленькій дитині: «Не бери, бо то гаряче.» Але дитина не слухає і все одно помацає. А потім, хоч і зарікається ніколи не торкатися та все ж кілька днів їй доведеться жити з опіком. Отак і Бог нас просить жити в чистоті. Щоб потім не дути на рану.

Слова священика перевернули всі Іванові цінності та переконання. В одну мить все стало простим і логічним. Свобода людини полягає не у вседозволеності, а у небажанні грішити. Свобода від пристрастей. Як наркоман, що більше не потребує дози і може радіти життю просто так. Коли не має бажання щось доказувати, мстити, гнатися за грошима, за тілесними задоволеннями. Не вміючи контролювати свої хвилинні прихоті чи то алкоголь, цигарки чи секс, люди стають рабами власних емоцій.

Тепер він усвідомлював наскільки паскудно вчинив. Та перед тим, як поговорити з Емілією, вирішив таки розставити всі крапки над «і», аби не губитися в здогадках.

Макар поспішаючи збирався на роботу, як у двері подзвонили. На порозі стояв Іван.

-        Тебе можна привітати. Ти добився свого. Як завжди. Забрав у мене дружину. Як це в тебе виходить, що всі жінки, яких я люблю, зрештою опиняються у твоїх обіймах? – промовив Шовковський підперши одвірок.

-        Що ти верзеш? – скривився Селіван і принюхався до старого друга. Начебто не п’яний.

-        Я бачив, як Юля тебе цілувала. – він стис руки в кулаки намагаючись загнуздати емоції.

-        Ідіот... – видихнув захитавши головою. – Це я її цілував. Я! Різницю чуєш?! А вона все одно любить тебе! Після всіх твоїх підлостей, вона все одно любить тебе! Щоб я не робив, вона любить і обирає тебе! Хоч я і не розумію чому... – не стримавшись Макар копнув абсолютно невинний пуфік.

-        Дякую. – обличчя Івана засіяло. – на секунду обійнявши друга він розвернувся і помчав додому.

Не зважаючи на всю гостроту ситуації Шовковський був вдячний Макару. За те, що не став приховувати правди. Хоч і мав на це всі права. Зрештою, у коханні, як на війні.

Юля пилолосила запхавши у вуха навушники, тому не чула, як повернувся чоловік. Її ніс схопив терпко-солодкий аромат і піднявши голову вона побачила величезний оберемок червоних троянд. А за ним щасливе обличчя Івана.

-        Нам треба поговорити. – він витягнув шнур із розетки і пилотяг затих.

-        Мені нема про що з тобою говорити. – фиркнула дівчина. Вона досі була зла за те, що він не ночував дома.

-        Зрозуміло... – протягнув хлопець озираючись.

А тоді поставив квіти і перекинувши Юлю через плече поніс до автівки не зважаючи на її крики і протести.

-        Куди ми їдемо? – запитала Юля, коли їй набридло шарпати ручку заблокованих дверцят.

-        Сюрприз. – він посміхнувся і погладив її пальцем по щоці.