РОЗДІЛ 35

Приїхавши у аеропорт уже на реєстрації вияснилося, що Юля не взяла з собою паспорт. Зчинився такий скандал, що навіть затримали рейс, однак чекати поки вони поїдуть додому за документами ніхто не збирався. Сама того не розуміючи Юля полегшено видихнула. Чим ближче було до літака тим все важче ставало їй на серці. Перед очима стояло понуре обличчя Івана, а голові крутилося одне питання: чому він не хотів її відпускати? Із комфорту? Чи таки почуття. І вона збиратися його озвучити. Досить ходити колами, пора поставити питання ребром. Або Так або Ні. Адже через невизначеність з Шовковським дівчина мучила ще й Макара. І їй було невиносимо дивитися на те, як він старається їй догодити, а вона...

-        Я забронював нам квитки на нічний рейс. – повідомив хлопець, коли вони під’їжджали до будинку. – А цей час ти можеш побути у мене. Потім придумаємо щось тобі із житлом.

-        Макар. – вона відстібнула пасок безпеки і повернулася до нього всім корпусом.

Автівка плавно зупинилася біля воріт. І хлопець приготувався слухати. Хоча глибоко в серці уже знав, що почує...

-        Я не поїду. – випалила на одному диханні. – Вибач мене, якщо зможеш... Але це рішення було прийнято під впливом емоцій при чому за кілька секунд. Ти надзвичайно добрий і дуже красивий, але... Я поки не готова до подібного розвитку подій. Та й там у Каннах... Нас же обов’язково схоплять папараці і це буде кінець всьому... – вона не витримавши його розчарованого погляду відвернулася до вікна.

-        Кінець? А хіба ти не говорила мені сьогодні зранку про розлучення?

-        Я не про це. Кілька днів назад до мене приходила Золотківська і сказала, що наше розлучення доб’є кар’єру Івана остаточно. А ти знаєш, яке значення вона для нього має. Особливо на фоні важких відносин з батьком. Йому доведеться визнати, що той був правий.

-        Юля, Іван сам зруйнував свою кар’єру безкінечними скандалами з жінками. Він не маленький, розбереться. А якщо справа у будинку, то я його викуплю.

-        І тоді я буду винна ще й тобі... – зітхнула дівчина.

-        Юля... Я ж заради тебе...

-        Макар. – вона боялася почути ці слова.

Боялася так само, як колись боявся Іван... І чим вона від нього краща? Необхідно все сказати цьому хлопцю аби не давати йому марних надій.

-        Ходи, в дім. Я зварю кави.

Автомобіля Івана не було, тому вони могли спокійно поговорити. Але здається сам Селіван розтолкував це по своєму.

Вони сиділи на веранді гріючи холодні руки об чашки з паруючим гірким напоєм. Макар розповідав щось про своє життя все ближче присуваючись до Юлі. Вона кивала головою і навіть посміхалася, але її думки блукали далеко звідси. Він накинув їй піджак на плечі і легко обійняв. Дівчина перевела погляд на його обличчя зосереджено вглядаючись у красиві мужні риси. Дві зморшки, що залягли між густими бровами від вимогливої роботи. Маленький шрам під правим оком... Якби між ними не стояв Іван... Та вже в наступну мить губи Макара накрили її у ніжному, м’якому поцілунку.

Іти Івану тепер було нікуди. Його домом була Юля. Де б їм не доводилося проводити час, вона скрізь приносила з собою затишок та якийсь дивний повний хаосу спокій. Тому провітривши голову хлопець повернувся туди, де досі витав її запах. До будинку, з котрим йому швидше за все скоро доведеться попрощатися. Якщо тільки... Якщо він не поїде слідом за нею і не привезе додому. Він ніколи в цьому житті ні за що не боровся. Все само приходило в руки. Необхідно було тільки трохи почекати. Та зараз у нього часу не було. А може прийшла пора дорослішати і брати все у свої руки?! Окрилений Шовковський зателефонував Валерії наказавши забронювати йому квиток у Канни.

Підійшовши до воріт хлопець побачив авто Макара, що збило його з толку. Але за секунду прийшла радість. Вони не поїхали! Вона не змогла його залишити тут самого! Вона його любить! Зірвавшись на біг він помчав до дверей та в вже в наступну мить зупинився як вкопаний. Весь світ, що встиг вибувати за той короткий час з гуркотом валився розбираючи камінням його серце.

Вони цілувалися. Його найкращий друг і дружина. Макар міцно притискав до себе Юлю впиваючись у медові вуста про котрі сам Іван стільки часу мріяв. Гнів. Несприйняття. Огида. Відраза. Жалість. Відкинення. Коктель із цих мерзенних почуттів охопили його серце затьмарюючи здоровий глузд. Отруйні думки розлилися по венах викликаючи лише одне бажання. Помсти. Зробити боляче їй так, як зараз йому.

Важко дихаючи і не відаючи, що творить Іван направив автомобіль у бік, де його чекала прірва. Темрява. Найбільша у житті помилка, котру він оплакуватиме ще дуже довго. Та зараз це здавалося єдиним виходом. Спробою заглушити біль. Хоча ні... це був не стільки біль, як гординя. Психологи стверджують, що сильна емоційна біль триває 12 секунд. А все інше... Правильно. Самонавіювання. Бажання володіти. Себелюбство. Егоїзм. Та найбільша з них гординя. Огидна. Всепожираюча. Вона шепотіла хлопцю, який потрапив у її сіті, що з ним обійшлися, як з непотрібною річчю. Лампочкою, котра перегоріла. Викрутили і викинули. А він за весь цей час до Емілії навіть пальцем не торкнувся. Постійно уникав тактильного контакту, навіть поцілунки були тільки в щоку і то якісь дитячі. Юля... Як вона могла...

Ставши рабом власних емоцій Іван навіть не до кінця розумів, що стоїть біля дверей квартири Жовківської.

-        О, привіт. Я...

-        Ти мене любиш?! – не давши їй договорити відразу поставив головне питання.

Його очі горіли незвичним диким вогнем.

-        А чому ти питаєш? Що стало....

-        Так чи Ні?! – грудна клітка хлопця швидко піднімалася і опускалася, наче він біг марафон.

-        Так. Так, я тебе люблю. – поспішила запевнити дівчина. – І навіть...

-        Ти хочеш бути зі мною?

-        Звісно. Іване, що відбува...

Емілія не змогла закінчити речення, тому що Іван накинувся на неї з поцілунками неначе звір. Вони не були ніжними чи сповненими почуттів. Навпаки. Різкі. Необуздані. Навіть подекуди криваві. Але дівчина розтовкмачила їх на свій лад дозволяючи себе роздягнути і кинути на ліжко. Тепер він буде тільки її.