РОЗДІЛ 33

День змінявся ніччю, тиждень іншим тижнем, а Іван все не міг знайти вдалого варіанту нової квартири. То йому розташування не подобалося, то сусіди, то аура в кімнатах. Після спроби пограбування хлопець встановив у домі сигналізацію, про котру Юля постійно забувала. І лякалася мало не до смерті коли та починала вівкати на пів міста.

Кілька днів вони з дружиною не розмовляли. А потім знову все увійшло у звичне русло. Іван шалено ревнував до Макара, намагаючись не показувати цього. А Юля з болем у серці спостерігала, як розвиваються його відносини з іншою. Правда ці зустрічі ставали все рідшими, що то давало, то відбирало надію у бідної дівчини. Чоловік майже кожен вечір проводив дома, дарував квіти і посміхався так, наче більше нікого у світі не існує. Звісно прикриваючись контрактом. Але разом із тим росла його дратівливість. Він наче жив подвійним життям, що руйнувало його зсередини.

Юля ж ходила на побачення з Макаром стараючись викликати в собі хоч якісь почуття окрім вдячності. Але її серце продовжувало битися абсолютно рівно. Заплутавшись остаточно вона намагалася розібратися виливаючи думки на папері. І виходило досить непогано. Ясність була тільки в кар’єрі. У дружини вона розвилася, а в чоловіка стрімко падала.

Хтозна, скільки б вони так варилися у власній несміливості та небажанні приймати якесь остаточне рішення, якби не візит не очікуваної гості.

-        Привіт.

Юля відчинила двері і їй захотілося відразу їх закрити. За порогом стояла Емілія, як завжди у повній бойовій готовності: яскравий макіяж, сукня, що вдало підкреслювала фігуру та високі підбори.

-        Івана немає. – холодно видала поки ще Шовковська.

-        Я знаю. – огорошила вона відповіддю. – Я прийшла аби зробити своєю хлопцю сюрприз. Приготувати вечерю, створити романтичну ауру...

-        Окей... – очі Юлі стали по сім копійок. – Але чому в моєму домі? – вона досі тримала руку на одвірку не впускаючи нахабну білявку.

-        Це не твій дім. – заявила вона. – Цей дім належить Івану. – і штовхнувши дівчину зайшла всередину.

-        Що?! – Юлі забракло повітря. – Так, пішла геть звідси! – вона вказала рукою на двері. – А якщо ти зараз же не заберешся, я тебе виштовхаю! І собаку спущу!

-        У вас є собака?!

-        Є! Геть!

Юля швидко підійшла до Емілі намагаючись вхопити ту за руку для підтвердження власних слів. Однак дівчина зойкнувши сама вибігла з будинку, погрожуючи, що вона ще пошкодує.

Заледве відійшовши від одного стресу на бідну дівчину навалився інший. Зателефонувала свекруха і запросила їх з Іваном на вечерю. І була ад надто підозроло лагідна. Та відмови не приймала.

Увечері, як завжди без Івана у якого намалювалися термінові справи, Юля приїхала до будинку Шовковських. Сьогодні її зустріла Маргарита, замість дідуся. День сюрпризів якийсь... Вона всілася біля невістки і щедро накладала їй в тарілку припрошуючи їсти. А коли вечеря буда завершена подарувала сукню і попросила піти приміряти.

Юлі здавалося, що вона потрапила в паралельну реальність. Ще й Іван зателефонував і сказав, що через п’ять хвилин прийде. Активно перебираючи в пам’яті всі деталі, дівчина стояла в кімнаті чоловіка шукаючи де в цій ситуації підстава. А також намагалася влізти у сукню, котра ніяк не одягалася. Чи то вона поправилася чи щось з розміром... Перевірила. Начебто її розмір. Спробувала ще раз, однак, в якусь мить зрозуміла, що застрягла. Обидві руки були над головою, а тканина облягала плечі та обличчя, тому вона вже не могла навіть самостійно вибратися. Закричала. І на щастя за дверима почувся голос Івана.

-        Ходи, що ти там робиш?

-        Допоможи мені! Я в сукні застрягла. Але заплющ очі!

Цмокнувши, хлопець таки зайшов підглядаючи одним оком. Побачивши дружину в такому стані голосно розсміявся.

-        Як ти умудрилася таке витворити? – він з усієї сили тягнув за тканину, намагаючись не дивитися на дружину у спідній білизні.

Різко сіпнувши, сукня таки піддалася, але вони разом полетіли на ліжко.

-        Іване, злізь з мене! – гримнула на чоловіка котрий наче загіпнотизований дивився на її губи.

Спам’ятавшись він піднявся і щось бурмочучи пішов назад у вітальню.

-        Вибачте, але я не влізла. – Юля повернула сукню Маргариті.

-        Ні, ні. Я не візьму. Носитимеш коли схуднеш.

 В її очах блиснув злорадний вогник. І тут з етикетки щось відпало. Як виявилося, вона була переклеїна.

-        Що це? – скрикнула дівчина. – 42 розмір? Це ж дитячий!

Тепер всі повернули голови до Маргарити.

-        От шахраї. На все піду аби тільки продати. – театрально вдарила рукою по дивані.

-        Тобто, Ви хочете сказати, що не знали? Іване, ти це бачиш?! – від обіди у Юлі навіть сльози виступили.

-        Мамо! – гримнув Іван

-        А я тут до чого...

-        Ми пішли.

Він приобняв за плечі дружину і повів до авто.