РОЗДІЛ 32

Іван повернувся додому близько півночі. Відпустив таксі за кілька кварталів від дому і неспішно прогулювався вдихаючи тепле вересневе повітря. Повний місяць супроводжував його з докором зазираючи в очі. Однак хлопець так і не наважився підняти голову аби пояснити йому причини своїх рішень. Напевно тому, що вагався. Досі вагався чи зробив правильний вибір. Замкнувши за собою великі металеві ворота помітив Юлю, котра спала на лавці під будинком. У грудях здавило так, що стало важко дихати. Присівши він погладив рожеву щоку тильною стороною долоні. Довгі вії затріпотіли і повіки піднялися показуючи надзвичайної краси блакитні очі. Наче небо. Глибоке. Безкрає. Чаруюче.

Усвідомивши, що перед нею Іван, Юля вмить сіла та солодко позіхнула розминаючи шию, котра затерпла. Спати на лавці в її плани не виходило, але сама не зрозуміла, як відключилася.

-        Чому ти тут? – тихим лагідним голосом запитав Іван. – Я ж попереджав, що буду пізно.

Він повернувся і поставив їй на коліна букет красивих темно-бордових троянд на довгих ніжках.

-        Це мені?

Обличчя Юлі одразу засяяло, як маленька зірочка.

-        Пункт 148. – сіпнув плечима чоловік.

Так, він таки прочитав той контракт. Дівчина пригорнула до себе квіти вдихаючи терпко-солодкий аромат. Вони були прекрасні, але своєю темнотою нагадували похоронні. Чи то їй так здавалося через пітьму ночі. Як би там не було, всеодно приємно.

-        Я хотіла з тобою поговорити. – Юля поклала голову на плече чоловіка розглядаючи дивакуваті узори із зірок. – Мені нині зателефонувала Валерія, сказала, що нам з твоєю матір’ю пропонують знятися в рекламі прального порошку. Як думаєш, погодитися?

-        Ну, якщо кілька десятків тисяч доларів тобі будуть не зайвими, то погоджуйся. – буденно промовив Іван.

-        Скільки? – мало не подавилася власною слиною дівчина і підхопилася на ноги.

-        А тобі Золотківська хіба не говорила? Я велів їй відкрити на твоє ім’я рахунок і всі гонорари від спільних зйомок ділити нам порівну. Там вже мала накопичитися пристойна сума.

-        Серйозно?! – зачудуванню Юлі не було меж.

Емоції змінювали одна одну захоплюючи її з головою. Тобто, тепер вона уже бідна нещасна дівчинка, що не може дати собі ради? А супер зірка, якій платять шалені гонорари аби тільки її обличчя з’явилося на шпальті! Зачекайте. Памахала пальцем на загорділих тарганів, що води хороводи з калькуляторами. Їй платять не за обличчя, а за прізвище Шовковська.

Приземливши саму себе дівчина кинулася обіймати чоловіка. Він навіть про таке подумав! Вдячність розпирала її груди. Хлопець пригорнув її до себе вдихаючи знайомий запах конвалій. За короткий проміжок часу ця дівчина стала для нього рідною. Частиною. Наче рука, без якої, власне можна прожити, але дуже складно.

-        Дякую-дякую! – міцно стисла його за шию і чмокнула в щоку. – Ну все, я побігла писати Валерії, що згодна.

Їй необхідно було хапатися за цей шанс, адже це чудова можливість розплатитися з боргами.

-        Чекай. – Іван схопив її за руку. – Сядь. Я також хочу з тобою поговорити.

В його голосі панували якісь дивні нотки чи то суму чи то розчарування і Юля сіла тамуючи тривогу в грудях.

-        Пам’ятаєш ту нашу розмову... Ти питала чи буду я проти, якщо ти зустрічатимешся з Макаром?

Дівчина напружилася намагаючись не видати того, як сильно стукає її серце.

-        І? – не витримала цієї театральної паузи.

-        Я не буду проти. – промовив на видиху стискаючи руки в кулаки.

-        Чудово! – надто голосно вигукнула Юля і плеснувши себе долонями по ногах направилася до дверей.

-        Юль! – гукнув Іван піднявшись.

-        Що? Ну що ще? – вона насилу обернулася.

-        Сьогодні Емілія запропонувала мені зустрічатися. Ти ж не проти?!

-        Я?! – Юля зайшлася істеричним сміхом. І так само різко припинила регіт. – Звісно я за! Хіба не видно?! Руками і ногами «за»! Робіть шо хочете, зустрічайтеся, одружуйтеся, розлучайтеся, дітей народжуйте! Бажаю щастя, здоров’я і шо ше там?! Ааааа, всього найкращого!

Вона зайшла у будинок залишаючи чоловіка із дратуючим відчуттям помилки. Є миті, коли ти знаєш, що робиш неправильно. Знаєш! А зупинитися не можеш. От і Шовковський не міг відмовити від того, чого бажав усе своє життя. Він познайомився з Емілією, коли їм було по сім років. Вони пішли у перший клас елітної школи, а їх батьки стали партнерами. Макар теж вчився в тій школі, але уже в п’ятому класі. Через часті сімейні прийоми діти здружилися. Іван втікав до Емілії, коли йому набридало слухати проповіді тата, чому йому варто стати лікарем. Вона була така тендітна та лагідна, що він навіть забував чому гнівався. Одного разу Іван надумав втекти з дому. І зібравши рюкзак та всі гроші, які мав вирішив повернути до Міли аби попрощатися. От вона його і зупинила. Ні, дівчинка не сказала ні слова. Просто плакала. Так сильно плакала, що хлопчик відвів її у Макдональдс і пригостив картоплею фрі. А на останні гроші купив морозива. Тоді, дивлячись на заплакану через його втечу, але таку ніжну Емілію, Іван пообіцяв, що дбатиме про неї все життя. А коли вони виростуть, то одружиться і більше ніколи не змусить плакати. А з появою Юлії він вперше порушив свою обіцянку.

Поруч із Петровською хлопець почувався абсолютно щасливим. Навіть забував про Емілію. Але від відносини, пронесених через усе життя просто так відмахнутися не міг.

Юля прокинулася надто рано. Всю ніч, чи те, що залишилося від ночі, очей зімкнути не могла. Спочатку плакала. А потім лежала і думала. Думала, що три роки дивися за тим, як він будує відносини з іншою не зможе. А це означає, що їй потрібно багато працювати аби викупити свій будинок.

-        І мені зроби чаю. – буркнув хлопець за її спиною.

Вона хотіла уїдливо відповісти, що він п’є каву, але передумала. Почнеться перепалка, діалог, а на це у неї сил зовсім немає. Тому почекала поки чай завариться і налила у його улюблену чашку. Сама ж без жодного слова взяла своє горнятко і пішла на ґанок.