РОЗДІЛ 31

Дівчина тріпала периною, раз за разом б’ючи нею по голові розгубленого чоловіка. Вони ніяк не могли втямити, як стара мудра людина, могла піти з дому, наче 15-річний підліток.

-        Тут купа моїх речей, куди ми їх подінемо?! – схопилася за голову Юля.

-        Скажемо, що в тебе тут гардеробна. Ховай усе в шафу!

Він хаотично згрібав її речі з туалетного столика у великий пакет. Менш більш замівши сліди, вони впустили сюди дідуся, самі відправилися збирати речі, які викидали з балкону.

-        Як будемо ділити ліжко? – Юля стала посеред чужої кімнати і взяла руки в боки.

-        Та як? Ліжко велике, помістимося. – і підморгнув в додаток.

Це і стало його фатальною помилкою.

-        Іване. – дівчина підняла вгору палець і замахала ним перед обличчям чоловіка. – Не гніви мене. Я і так на межі.

-        Ти хочеш, щоб я з хворою спиною спав на підлозі?

Та замість відповіді вона лише кинула в нього подушкою і ковдрою. То сидіти цілими ночами з Емілією його спина не болить, а лягти на підлозі уже трагедія. Спати поруч з цим невігласом вона не збиралася. Вже краще на балконі з комарами. Однак і в цю ситуацію вмішалася доля. А якщо бути більш точним, то дідусь.

-        Ви вже спите? – зазирнув вір без стуку і дві пари сполоханих очей спрямували на нього погляд.

-        Майже. – витиснув з себе Іван і акуратно поставив подушку на місце.

-        Може чайку імбирного? Для підняття тонусу? – старий заграв бровами.

-        Ні, дякую... Ми уже...

Юля почервоніла і штовхнула чоловіка ліктем.

-        Потомилися дуже. Спати хочемо. – доповнила вона.

-        Від чого то ви потомилися?! В хаті сидіти? Ну добре, добре... Лягайте. Але не забудьте, що зранку до церкви.

І як тільки за ним зачинилися двері,  молоді люди видихнули.

-        Він ще раз сто загляне. – констатував Шовковський. – І якщо щось запідозрить...

-        Ну добре, вмовив...

Розплившись у посмішці, як березневий кіт, хлопець зручно вмостився на ліжку очікуючи дружину.

Юля ж годину стояла у ванні обираючи піжаму. Хотілося щось максимально закрите, але на дворі, як на зло, стояла така спека, що неможливо було дихати нормально. Тому зупинилася на простій нічній сорочці на тонких бретельках, зате нижче колін. Обережно лягла на край ліжка, але вже через хвилину міцні руки обвили її і притягнули до чоловічого тіла.

-        Ти що твориш? – зашипіла.

-        Тссссс... – дідуся розбудиш.

Він раптом почав її лоскотати і тонкий жіночий сміє дзвіночком розлився по всьому будинку. Іван мучив її поки дівчина не почала благати перестати. Його обличчя зупинилося в кількох сантиметрах від її. Тишина навколо стала надто гучною. Повітря сколихували стукіт двох сердець та важке дихання. Він дивився в її блакитні, наче кришталеві озера очі і стрімко хмелів забуваючи про все на світі. Завів її руки за голову, хоча вона більше не пручалася. І коли до поцілунку залишадося пів подиху його телефон гучно завібрував. Вся чарівність миті враз розвіялася, а на зміну їй прийшла незручність. Особливо коли на екрані висвітлилося фото Емілії.

Повагавшись, Іван таки скинув дзвінок. Однак... Повернути час на кілька секунд назад було неможливо. Сполохані емоції, як дикі лані розбіглися по гущавинах власних думок. І повернувшись одне до одного спиною кожен зробив вигляд, що спить.

Ранок почався з кави. І дідуся.  Заледве розліпивши очі Юля зсунула з себе руку Івана і мало не підстрибнула від несподіванки. Над ними стояв дідусь з підносом та двома чашками ароматного напою.

-        Доброго ранку! – він широко посміхався.

-        Дідую, що ти робиш? – стрепенувся Іван прикриваючи чи то себе чи дружину.

-        Правнуків визираю. – підморгнув старив.

-        Якщо продовжуватимеш так нас лякати, то правнуків побачиш не скоро.

Цілий день Богдан Степанович від них не відходив ні на крок. Все придумував якісь заняття, спільні ігри і навіть відібрав у внука телефон, що постійно телефонував. А в якийсь момент відрізав Емілії, що одруженому чоловіку у вихідний день нема чого надзвонювати. Він зайнятий дружиною.

-        Я звісно люблю твого дідуся. – прошепотіла Юля, коли вони сховалися на кухні готуючи вечерю. – Але оці «любий», «кохана», «сюсі-пусі», мені вже надоїли. І прикидатися теж набридло.

Насправді їй було не виносимо дивитися на те, як би виглядали їх відносини, якби не одне «але»... І відчувати його ніжність та турботу, знаючи, що він просто грає чергову роль. Просто сьогодні в моді реаліті-шоу.

Хлопець став позаду і притиснувшись до неї всім тілом поставив свою руку поверх її, в якій дівчина тримала ніж нарізаючи овочі.

-        А мені сподобалася наша дивакувата сімейка. – прошепотів на вухо розпливаючись у посмішці і легко поцілував у щоку.

-        Ще раз так зробиш і я відріжу тобі...

-        Тссссс... – ділусь спостерігає.

І чергове розчарування розігнали мурашки з її тіла.

Як тільки вони сіли їсти пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли батьки Івана. Ну а Юля полегшено видихнула.

Цілу годину Маргарита з Григорієм вмовляли Богдана Степановича повернутися додому. Вони і просили, грозили і вибачалися, поки зрештою той не погодився.

-        Я так втомилася. – пробурмотіла дівчина, коли вони нарешті опинилися наодинці і впала на диван.

-        То може сьогодні ще заночуєш у мене. У твоїй кімнаті купа роботи... – наче невинно запропонував чоловік.

-        Ще чого. – хмикнула дружина і піднявшись пішла на верх.

Відносини молодої пари після візиту дідуся значно потеплішали. Чи то страх, що старий повернеться, чи звичка обіймати одне одного, однак особистий простір між ними ставав все меншим. Та одного вечора він не прийшов додому.

Шовковський сидів з Емілією у VIP-зоні модного закритого клубу, де вхід тільки по спеціальних карточках. Вона вже кілька днів намагалася з ним поговорити, але він відтягував із невідомих причин. Просто на його простинях досі витав запах Юлії.