РОЗДІЛ 30

Емілія все ніяк не могла заспокоїтися. Ну не мало її серце миру. Тому вона шукала його в чоловіках, досягненнях чи речах. Тільки не знала, що справжній спокій може дати лише Бог.

Тому наплювавши на гордість поїхала до Макара.

-        Макар Давидович, до Вас пані Жовківська. – промовила улесливим голосом нова секретарка.

Попередня була звільнена за надмірну увагу. Навіть можна сказати сексуальне домагання. Якось пізно ввечері він застав її абсолютно голою на своє столі. Тільки от від цієї теж толку мало. Все що вміє – це розстібати ґудзик на грудях і посміхатися.

-        Скажи, що мене немає. – відразу відрізав.

-        Добре. Тільки я вже сказала, що ви є. – знітилася дівчина, а Макар лише зітхнув.

-        Ну то придумай, що небудь.

Розбиратися з тарганами в голові Емілії йому зараз хотілося менш за все.

-        Я тебе на довго не затримаю.

В кабінеті без запрошення з’явилася Жовківська.

-        Міла, я спішу. – від піднявся і почав одягати піджак.

-        Мова йтиме не про нас. А про Івана та Юлю.

Він раптово зупинився і уважно подивився на дівчину, жестом наказавши секретарці вийти. Вона чомусь досі стояла тут.

Жіноча гординя Емілії боляче вдарилася об те, як цей чоловік реагує на ім’я якоїсь пройдисвітки. Та вона проковтнула образу заради великої місії.

-        Ти знаєш, що їх шлюб фіктивний?

Селіван на секунду зумівся, а тоді якомога спокійніше видав.

-        Про що ти говориш? Невже скотилася до того рівня, що слухаєш плітки.

Рівень інтелектуального розвитку цієї жінки йому був достеменно відомий, тому боявся, щоб не було як у випадку мавпи з гранатою. Вона могла викинути будь-який фортель, що зачепило б Юлію.

-        Не вдавай, що не знаєш. – огризнулася дівчина.

-        Це не наша справа, Еміліє. – його тон набрав грізних ноток.

-        Хіба? Іван наш друг. А ми просто отак дивитимемося, як він закопує своє життя? Ти хоч уявляєш, що буде, якщо довідається преса?

-        І що ти пропонуєш?

На мить їй здалося, що він готовий до конструктивного діалогу, тому...

-        Ну, тобі ж подобається Юля. – вона неоднозначно посміхнулася.

-        Пішла геть.

Хлопець не дочекався закінчення думки і схопивши стару подругу рід руку вивів із кабінету.

-        Якщо ти не хочеш допомагати, я буду діяти сама. – виплюнула Емілія і швидко направилася до виходу.

Сьогоднішній вечір Юля проводила у гордій самотності. Годинник показував одинадцяту, а Івана досі не було. Він зателефонував о дев’ятій і попросив його не чекати та лягати спати. В тому, що він був з Емілією вона навіть не сумнівалася. Схоже, скоро їх шлюбові прийде кінець. А може воно і на краще... Юля завжди головою розуміла, що вони не пара. Однак сліпе і здається глухе серце боліло та нило практично з першого дня.

Повернувся чоловік глибоко за північ і також схоже в паршивому гуморі. За звичкою зазирнув у кімнату дружину, що успішно прикинулася сплячою і поплентався у душ.

Наступний день був вихідним, тому вони проводили його в компанії одне одного. Однак при цьому навіть не розмовляли. Кожен перебував у своїх глибоких роздумав, наче приймав якесь важливе рішення. І тільки ввечері на обох чекав сюрприз.

Юля відчинила вхідні двері і отетеріла. На порозі стояв Богдан Степанович із великою валізою.

-        Дідусю?! – за плечима дружини опинився Іван. – Що ти тут так пізно робиш?

-        Я пішов з дому.

Огорошив їх новиною старий і схопивши валізу пропхався повз них у вітальню.

-        Дідусю. – сів поруч Іван. – Але ж хіба можна іти зі СВОГО дому у такому поважному віці?

-        Якому це ще віці? – задерся Богдан Степанович. Її

-        Іван хотів сказати, що Ви багато років прожили у тому будинку. – поспішила загладити ситуацію Юля. – Ви закладали його фундамент. Зрештою – Ви стержень нашої сім’ї, тому це виглядає дивно.

-        Кажіть, що хочете, а я туди більше ні ногою! Жити з твоїми батьками стало невиносимо! Один заброняє мені займатися спортом на вулиці, змушуючи грати в шахи з тупими охоронцями. Інша, якісь дурниці без кінця тороче! – він кинув на стіл газету

-        Дідусю, але ж на дворі палюче сонце, а в тебе тиск. Ну ти ж сам лікар...

-        Іване... – Юля штовхнула його і вказала на газету.

Він прочитав заголовок і кров застила в жилах. При чому в обох.

-        А ще вона постійно дратує мене цими плітками. – продовжував жалітися дідусь. – Але ж мої діти не могли так вчинити.

Іван взяв ближче і прочитав.

Не секрет, що заради хайпу зірки ладні і під ніж лягати. Але фіктивний шлюб, це щось новеньке. Недавно нам стало відомо, що одна зіркова пара, не така вже і «пара».

-        Маячня якась. – він відкинув газету. – Як взагалі так можна?

-        Люди різні, обставини також. – якомога спокійніше промовила Юля. – Напевно хтось зважився на такий відчайдушний крок. Будете їсти? – відразу перевела тему.

-        Ні. Ти мені постели, я ляжу відпочивати.

-        Добре... Тоді зробимо так. Ви ляжете у нашій спальні, я у своїй старій кімнаті, а Іван на дивані у вітальні.

-        Доню, ти що! Я ж гість, тому ляжу у твоїй кімнаті, а ви собі спіть у спальні.

-        Але ж...

-        Ану цить! – старий плеснув долонею по столі. – Не сперечайся зі мною у мене серце хворе.

-        Коханий, ти мені не допоможеш? – лагідно промуркотіла Юля і подивилася на чоловіка вбивчим поглядом.