РОЗДІЛ 28

Юля прокинулася і не відразу пригадала де знаходиться. Рушник з її голови зсунувся, а саме волосся встигло висохнути. Почувши апетитний аромат, що доносився з кухні живіт завурчав. Піднявшись вона відчула, що сил зовсім немає і голова болить.

-        Ти як? – повернувся Макар коли вона прислонилася до холодильника.

-        Таке відчуття, що захворіла. – чесно відповіла спостерігаючи, як професійно хлопець щось мішає у каструлі.

Акуратно підкручені до ліктів рукави давали чудовий огляд на міцні чоловічі руки із широким зап’ястям. Вона на деякий час навіть застигла цьому моменті. Піднявши погляд вгору вона зупинилася на дуже красивому обличчі. Проте це було не те, що хотіло бачити серце. І мозок вкотре наказав йому заткнутися.

-        Скуштуй.

Макар змусив її повернутися на диван і акуратно запхнувши подушку під спину, поставив на коліна маленьку підставку з ароматним крем-супом. Вкинувши туди шматочки буженини та сухариків подав ложку.

-        Ти точно це сам принотував?

Юля не повірила гастрономічному вибуху у своєму роті. Хоч вона була в ресторані лише один раз та цей смак був наче з рук геніального шеф-повара.

-        Де ти навчився так готувати? Це дуже смачно. – вона запихала в рот ложку за ложкою.

Селіван розплився у посмішці.

-        Коли людина довго живе сама, то хоче чи ні, мусить навчитися.

-        Я, навіть якщо б прожила ще сто років, то не змогла б приготувати так смачно.

-        Тобі і не потрібно. Я можу сам для нас готувати.

Між ними повисла незручна пауз. Юля була не готова до цієї розмови. Ні морально. Ні фізично.

-        Юля... – почав він і дівчина міцно стиснула ложку. – Можливо це не найкраща мить... Але я не можу не запитати. Якщо між вами з Іваном нічого немає...

-        Нічого. – надто різко і голосно відповіла дівчина. – Між нами абсолютно нічого немає.

-        Тоді... Може сходимо на справжнє побачення?

Він слабо посміхнувся торкаючись її руки. Макар вперше в житті хвилювався і ніяковів перед жінкою.

-        Макар... – Юля опустила погляд і глибоко вдихнула. – Розумієш... Не зважаючи на те, що наш шлюб з Іваном фіктивний, ми маємо одне перед одним певні зобов’язання. Якщо преса пронюхає правду, то його кар’єрі прийде кінець.

-        Юля, він дорослий самостійний чоловік і сам повинен нести відповідальність за свої вчинки. – його дратувала така її турботливість про Шовковського.

Від відповіді дівчина врятував стук у двері. Неохоче хлопець піднявся і пішов відчиняти, чудово знаючи, хто стоїть за порогом.

Іван увірвався у квартиру наче вихор.

-        Ти що тут робиш?! – підлетів до Юлі, абсолютно ігноруюючи старого друга. – Де твій одяг?

-        Наверху, він мокрий... – тихо промовила дівчина уни3аючи його розлюченого погляду.

-        Швидко переодягайся і поїхали додому.

Юля відклала тарілку і покірно підвелася. Їй не хотілося ризикувати будинком.

-        Іване, ти переходиш межу. Застеріг його Макар підходячи ближче.

-        Межу чого? Це МОЯ дружина. – уїдливо скривився Іван.

-        Межу моєї дружелюбності. Продовжиш у тому ж дусі і я забуду про нашу багаторічну дружбу.

-        Ти забув про неї, коли почав залицятися до моєї дружини. – виплюнув хлопець все міцніше стискаючи кулаки.

-        Але вона сама до мене зателефонувала і попросила забрати. Сама. Мене. А не тебе. – Макар явно відчував власну перевагу, тому залишався максимально спокійно. А ще він умів розгледіти в інших слабке місце і при необхідності наносив точні удари.

-        Юліє! – знову на ціле горло прокричав Іван.

У нього на руках був тільки один козир – це штамп у їхніх паспортах та цілком законне свідоцтво про одруження. Дівчина повільно спускалася, похитуючись і тримаючись за перила. Не витримавши Іван схопив її за руку та буквально стягнув на низ. Це викликало в ній цілий вихор обурення. Ні фізичного ні морального насилля вона не збиралася терпіти навіть заради будинку. Тому вирвавши руку сховалася за широкі плечі Макара.

-        Я тебе попереджав. – заричав і схопив Шовковського за футболку.

-        І що? Що ти мені зробиш?! – лише поглиблював прірву між ними Іван.

-        Так, досить! – вклинилася між ними дівчина. Їй не хотілося виправдовуватися перед дідусем ще й за  синяки на обличчі чоловіка. – Макар. – торкнулася долонею грудей що важко піднімалися і опускалися, чим змусила поступитися назад. – Я тобі безмежно вдячна. – закашляла. – Але зараз мені пора повертатися додому.

Іван теж нарешті видихнув і зробивши крок назад протягнув їй руку. На дні очей била у фанфари перемога. Під пильним поглядом Селівана дівчина таки взяла за руку чоловіка. І в грудях щось стисло від розчарування на його обличчі.

-        Ходімо. – тихо і майже лагідно проиовив Іван міцніше стискаючи її руку.

Додому вони доїхали мовчки та відразу розбіглися по своїх кімнатах. Однак спокою хлопець не знав. Тому покрутившись у ліжку направився у спальню Юлі аби поскандалити. Ні, не для того, що посваритися. Радше, щоб виясрити всі непорозуміння і помиритися. Однак побачене вкінець остудило його пил. Дівчина лежала на ліжку вкрившись ковдрами і тремтіла цокотячи зубами. Торкнувшись її він одразу зрозумів, що температура доволі висока.  Градусник це лише підтведив. Насилу запхнувши у рот дівчини таблетки і змусивши ковтнути їх, Іван взявся за одяг. Оскільки дружина була не тому стані, щоб самостійно переодягнуся, він вирішив проблему. Приніс з кухні ніж просто розрізав тугу і неприємна до тіла сукню по довжині. Далі, акуратно вкривши ковдрою завів руки за спину і розстебнув бюстгальтер. Юля намагалася в'яло пручатися, але він одразу одягнув її у свій теплий худі і побіг ставити на чай.

Дівчина прокинулася від незвичного тягаря, що притискав її до ліжка. Розплющивши очі побачила поруч чоловіка, що мирно спав.

-        Іване... – легко потрясла його за плече.