РОЗДІЛ 27

Юля підходила до будинку Шовковських, як зазвичай, сама. У Івана знову виникли невідкладні справи. Та він клятвенно пообіцяв під’їхати через годину.

Не встигла вона піднести руку до дзвінка, як двері відчинилися в її зустріло веселе обличчя дідуся. На голові у нього був кольоровий конус, як у дітей на день народження. Не сказавши ні слова старий тепло обійняв її і повів вглиб будинку.

-        Що за свято? – дівчина розглядала повітряні кульки та гірлянди, якими були прикрашені кімнати.

-        Вона ще й питає. – розсміявся дідусь. – Думає, ми не знаємо.

У просторій вітальні за святковим широким столом із червоного дерева сиділи батьки Івана. Григорій Богданович відразу піднявся і відсунув для неї крісло закутуючи у теплий люблячий погляд. І тільки Маргарита Рудольфівна, у власній манері, сиділа набундючена та невдоволена.

Як тільки Юля сіла, відразу прибігла покоївка, а за сумісництвом няня Івана, і почала накладати їй на тарілку всякої смакоти.

-        Їжте, Вам необхідно багато вітамінів. Я все брала га ринку у перевірених людей. Жодних ГМО чи нітратів. – і легко приобнявши дівчину за плечі помчала, на скільки їй дозволяв вік, на кухню.

-        Неси відразу торт! – крикнув їй навздогін Богдан Степанович. – І копчені рибку з м’ясом.

-        Донечко. – повернувся до неї свекор. – Ти вже була у лікаря? Який термін?

В його очах палав такий вогонь радості та надії, що всі нутрощі Юлі скрутило у вузол.

-        Термін... – розгублено повторила.

Ну де ж той Іван, коли він так потрібен?!

-        Я не маю права наполягати, вирішувати вам. Але я б вперто радив ставати на облік у нашій клініці. Валерій Сергійович чудовий гінеколог, він не допустить жодної помилки і обере найменш болісний варіант родів.

-        Невже я побачу правнука. – витер непрохану старечу сльозу дідусь.

І тут до Юлі нарешті дійшло, в чому річ. Вони вважають її вагітною! Це обухом вдарило по голові, від чого знудило і запаморочилася голова. Вона швидко набрала Івана, але той скинув дзвінок.

-        За внука!

-        За правнука!

Чоловіки піднялися і вдарили келихами з шампанським. Юлі ж бережливо налили соку. Таку широку посмішку на обличчі свекра вона ніколи не бачила. І розчаровувати їх було нестерпно боляче.

-        Вибачте, але я... Я не вагітна.

У вухах задзвеніло. В цю мить їй здалося, що вона підняла батога і з усієї сили вдарила по цих чудових людях. Вся радість з їх обличь умить спала, а тотальне розчарування заблистіло в очах. В середині Юлі щось обірвалося та закровило.

-        Правда? Хоч одна чудова новина за сьогодні! – підстрибнула з місця Маргарита не в силі стримати радості полегшення.

Вона хотіла, щоб у неї народився внук, у венах якого тектиме більш благородна кров.

-        Ну... Буває. – зітхнув Григорій відставши виделку.

Апетиту пропав у всіх окрім матері Івана.

Вечір був зіпсований остаточно. Розмова не клеїлася, а миготіння гірлянд лише дратувало. Юлі було нестерпно в цій обстановці, тому вона почала збиратися додому. І лише в автомобілі дала волю сльозам.

Іван повернувся лише пізнім ранком. Та Юлі було вже все одно. Ще вночі їй зателефонував Сашко і сповістив, що Шовковський у нічному клубі з Емілією. А потім вони зникли в невідомому напрямку.

Втомлений хлопець зайшов на кухню і кинув ключі на стіл, який якраз протирала Юля.

-        Привіт. – посміхнувся, як ні в чому не бувало. – Як все вчора пройшло у батьків? Все добре? Що вони хотіли– взяв турку і кинув у неї д

-        ві ложки кави.

Дівчина спочатку хотіла просто піти геть, але раптом передумала. Хіба вона не заслуговує на пояснення?

-        Чому ти завжди так робиш? – крізь її голос просочувався пекучий біль. – Чому змушуєш себе чекати?

Сліз уже не було. Їх вона виплакала ще вночі.

-        То не чекала б.

Отак просто. Без вагань. Натис на курок і прямо в голову. А й правда, навіщо з нею церемонитися?

-        Ти тримаєш мене за дурну? Чи вважаєш, що маєш право так зі мною поводитися?!

Та він лише нахмурився пропалюючи її темними очима.

-        Ти хоча б уявляєш у якій складній ситуації я вчора опинилася?! Твоя сім’я вважала, що я вагітна.

-        Що?

-        Вони наготували смаколиків, прикрасили дім... І я опинилася сам на сам усім цим. Знаєш як мені було соромно? Хотілося опинитися на іншому континенті! – вона судомно вдихнула намагаючись привести емоції в норму.

-        Юля... – чоловік умить знітився і присоромлено опустив голову. – Вибач. Якби я знав... я б прийшов.

-        Ні, Іване. Ти б не прийшов навіть тоді. Тому що ти ніколи не приходиш, коли я тебе потребую.

-        Не перебільшуй. – він починав гніватись. На правду. На себе. Однак під каток його тягаря все одно потрапляла вона. – Нічого страшного не трапилося аби влаштовувати істерики.

Кава закипіла і вибігла з турки. Ніби навіть вона не хотіла мати з ним справи. Вимкнувши плиту і кинувши на неї ганчірку він розвернувся аби піти. Але його зупинили слова Юлі

-        Ти її любиш, я знаю. І готовий пожертвувати всіма заради неї. Тільки ризикуєш одного дня залишитися біля розбитого корита.

-        Не лізь не у свої справи. – зашипів змахнувши вказівним пальцем біля її обличчя. – Ми з тобою не справжнє подружжя. Ти не маєш права читати мені нотації. Ми одне одному НІХТО! – відчеканив по складах.

-        Я тобі ніхто. Я це знаю. – з гіркотою повторила дівчина. – Тільки від тепер і ти для мене НІХТО.

Юля взяла телефон і вийшла з дому гучно грюкнувши дверима. А Іван залишився сам на сам із своїми страхами помилками та почуттями.

Дощ лив наче з відра. Їй здавалося, що навіть величні хмари не витримали її болю та розридалися. Прохолодний вітер марно намагався їх заспокоїти. І лише широке листя старого каштану наскільки уміло, намагалося сховати її від важких густих капель. Витерши екран дівчина набрала єдиного абонента, який ставився до неї з повагою і трепетом.