РОЗДІЛ 26

Наступного дня Іванову спину відпустило, звісно після грілки і гори таблеток, а от Юлю ні. Не допомагали навіть натяки на підвищення зарплатні. До обіду мовчанка дружини йому набридла, а в купі з тим, що інших справ не було, стало смертельно скучно. Та й він патологічно не переносив сварок між ними. Юля асоціювалася йому із затишком, теплотою, комфортом, а ця напруга дратувала. І ще її посмішка. Щира. Чарівна. Заворожуюча. Його день починався і закінчувався на цій посмішці. Він захоплювався тим, наскільки відкрите було її серце. Вона кожному могла прийти на поміч і ніколи нічого не вимагала взамін. Навіть коли говорив їй «дякую», то не був упевнений, що чує.

Врешті, не витримавши вкотре пішов миритися. Але до того продумав детальний план. Постукавши, зайшов у кімнату, де дівчина сиділа з ноутбуком на колінах. Зазвичай вона працювала у вітальні, але сьогодні вирішила вкінець його добити.

-        Я Вас слухаю. – відірвалася від екрану і перевела на нього важкий погляд.

-        Переодягайся в купальник і ходи до басейну. Буду вчити тебе плавати.

-        Ще чого?!

Перед очима Юлі відразу постала картина, як він кидає її у воду, а сам стоїть і сміється приговорюючи «Хочеш жити, рятуйся».

-        Тоді я зателефоную матері і скажу, що ти вагітна. – самовдоволено посміхнувся, а для підвердження витягнув телефон і набрав номер матері.

Дівчина вихопила його з чоловічих рук і кинула так, що той залетів під ліжко.

-        Як ти смієш шантажувати мене вагітністю? У тебе геть совісті немає? Думаєш, це смішно, натякати батькам, що у нас буде дитина?

-        Ти слухаєш мене лише через шантаж. – цього разу він був цілком серйозний. – І намастися кремом для засмаги, бо ти біла, як сир.

Юлі не залишалося нічого, окрім як підкоритися. Хоча вслід йому вона таки покривилася. Іван пішов до басейну, а дівчина переодягатися. Проте, обидва забули про айфон, який сповіщав, що їх слухають на тому кінці невидимого провода вже десять секунд.

Закутавшись у теплий махровий халат, дівчина несміло підійшла до краю басейна. Загадково посміхаючись на неї звідти дивилася пара шоколадних очей. Юля пройшлася поглядом по міцному натренованому торсі, з якого стікали краплі води і на мить випала з реальності. У роті стало солодко. Ноги затремтіли... І здається це був зовсім не страх перед водою. А мокрий та практично голий, не рахуючи трусів від Кевіна Кляйна, парубок.

-        Ну, ти ще довго будеш там відстоюватися? Все одно тебе це не мине, як твого кота кастрація.

Його голос привів її до свідомості вкотре нагадуючи з яким противним рабовласником вона має справу.

-        Відвернися.

Юля не роздягалася ще перед жодним чоловіком. Пляж не рахується. Там рідко на неї звертали увагу. А тут він розглядатиме всі недосконалості її тіла. І напевне порівнюватиме із ідеальною Емілією.

-        Серйозно? – Іван подавився смішком. – Ти ж все одно залізеш сюди.

-        Я сказала, не дивися!

Дружина нервувала і чоловіку не залишалося нічого іншого, як відвернутися. Та це не означало, що він не підглядав. Сівши на край Юля опустила ноги у воду, прикриваючи руками то живіт то груди.

Проковтнувши клубок, який утворився чи то в горлі чи то трохи нижче, Іван шумно вдихнув повітря та різким швидким рухом опустив дівчину у воду. Вона злякано огорнула його шию тонкими руками і він ще міцніше притис її до себе. В цю мить щось відбулося. В його грудях прокинулося щось нове. Красиве і трепетне. Ніжність.

-        Не бійся. – прошепотів погладжуючи її спину. – Я тебе не відпущу.

Чи довіряла вона йому? Скоріш ні. Та вибору не було. Залишалося лише сподіватися. Хоча саме в цю мить їй здавалося, що він, як ніколи, щирий.

Вони стояли тихенько у воді обіймаючись допоки у Юлі не минув перший страх. Далі хлопець обережно поклав її на живіт продовжуючи тримати і пояснював, як правильно гребти. А коли у дівчини почало виходити Іван любувався безмежною радістю в її очах. Через деякий час їх серйозне заняття перетворилося на веселе дуркування. Вони ніби змагалися, хто кого обризкає сильніше. І лише хлопець не упускав жодної можливості аби притиснути до себе дружину, насолоджуючись її м’яким податливим тілом та порцеляновою шкірою. Отакий собі світ для двох. Де час, гроші та люди втрачають всяку цінність. Тільки остаточно розслабитися йому не дозволяли думки про Макара, до якого вона знову зібралася.

Голодні, втомлені та абсолютно щасливі, вони повернулися у будинок.

-        Юля... – він схопив за руку дівчину, коли вона почала підніматися сходами до себе. – Не готуй сьогодні нічого.

Юля напружилася не знаючи чого очікувати, а хлопець, наче підліток ніяковів переступаючи з ноги на ногу.

-        Давай... Сьогодні сходимо у ресторан. Ну... Повечеряти.

Серце дівчини пропустило удар, а таргани в голові заметушилися намагаючись кваліфікувати цю пропозицю. Це побачення чи йому просто набридли макарони з сиром, окрім яких Юля більше нічого не вміла готувати. Та наївні почуття все ж взяли верх і вона збентежено посміхнулася.

-        Дава...

Не встигла договорити, як її телефон ожив на столику вітальні. Цмокнувши і закотивши очі, через те, що їх перервали Іван таки подав їй гаджет не забувши глянути хто там доривається. Чи НАривається. Побачивши фото дідуся, непомітно, проте не менш полегшено, видихнув.

-        Привіт, Юлечко. – пролунав радісний голос старого. – Ми запрошуємо вас сьогодні на вечерю.

-        Дідусю, я не знаю... Треба з Іваном обговорити і...

-        Що тут обговорювати?! Нічого не знаю, нічого не чую. О восьмій аби ви були у нас, все.

І вимкнув.

-        Я б здивувався, якби нам хоч на один день дали спокій. – зітхнув Шовковський.