Різкими нескоординованими рухами Юля заледве попала ключем у замок.
Іван, аби не видати своєї присутності, хотів швидко заскочити у вікно. Але зненацька прихопило поперек і заволавши, як ранений вепр він зрозумів, що застряг. Руки і тулуб лежали на столі, а ноги бовталися на вулиці.
- Що сталося? – на крик прибігла дружина.
- Що-що?! Не бачиш, чи що?! Витягни мене! – заскулив чоловік.
Побачивши цю картину, дівчина залилася гучним сміхом.
- Ти що вирішив обікрасти власний дім? – не перестаючи реготати підійшла ближче.
- Дуже смішно. Краще допоможи.
Обхопивши його руками, Юля потягнула на себе під зойки і завивання. Зрештою, вони впали на землю і Шовковський привалив своєю тушкою бідну дівчину. На кілька секунд йому це навіть сподобалося. Заледве піднявшись, Юля відвела чоловіка у вітальню і допомогла лягти. А сама зварила міцного чаю та всілася поруч.
- Скажи, будь ласка, чому, ти ломанувся у вікно, а не зайшов зі мною у двері?
- Я цей... хотів зрозуміти, як Котики пробралися у дім. – нахмурено відповів.
- Чи все таки мене визирав? – подражнила його дружина.
- Чому зразу визирав? Я дихав свіжим повітрям і розминався...
- Та добре, добре. Не кричи. – зітхнула Юля. Невже це так соромно, чекати на неї? Але, нехай... – Ти ж все чув, правда?
Він лише кивнув опускаючи погляд.
- І що будемо робити?
- Не знаю... як він міг дізнатися? – Іван мало не обпік язик об гарячий чай.
- Без поняття. Я перебувала в такому ступорі, що не встигла нічого спитати. Та й яка різниця? Головне, що з цим робити...
- Будемо все заперечувати. – заявив Іван. І нахиливши голову прищурено на неї подивився. – А про що ви розмовляли?
Його досі пекла фраза з уст Юлі «Я одружена». Що ж Макар міг такого їй запропонувати?
- Та... Про різне. – дівчина засувалася на місці.
Вона не була впевнена чи варто розповідати йому все. Але якийсь дивний холодок пробіг по хребті заставляючи її розправити плечі. А чому, це власне, вона має приховувати, що подобається іншим чоловікам?
- Мені, що з тебе кожне слово витягувати лещатами? Швидко розповідай усе! – хлопець сіпнувся і застогнав від болі.
- Ну... Спочатку Макар сказав, що кращого подарунку ніж я, на день народження йому не потрібно.
- Що?! – Іван виплюнув чай і мало не впав з дивана.
Звісно Юля кинулася його підіймати, але в середині ликувала.
- Як це подарунок?! – завив мало не фальцетом. – Хіба можна дружині найкращого друга, говорити, що вона його подарунок? – його обурення перебивало навіть біль у попереку.
- Ну день народження у нього, хіба ти не знаєш? – дівчина скорчила невинну гримасу. – Я розхвилювалася, що без подарунку. Ну а він вирішив заспокоїти і сказав, що подарунок я.
- Нічого собі заспокоїв. – не міг відкашлятися. – Ну а далі? Далі що було?
- Та нічого особливого... І чому ти кричиш?
- Юля, не гніви мене! Розказуй.
- Ну, ти сам напросився! Він сказав, ти мене не любиш, не цінуєш і не поважаєш. І спитав дозволу бути поруч та любити мене. Ось! Про фіктивний шлюб ти вже чув сам. – вона закинула волосся і відвернулася.
- Ні, ну ви це чули?! – задихався від злості Іван. – Якою треба бути падлюкою аби так нагло відбивати дружину у друга! Ну я йому покажу фіктивний шлюб! При чому так хитро... Вирішив налаштувати проти мене мою ж дружину. Ну ми ще поквитаємося. Тобто наш шлюб чиста фікція, так?! – гаркнув так голосно, що Юлею аж підкинуло.
- А хіба ні? – вона вже боялася щось говорити.
- Яй-яй! Ай! – заволав замість відповіді.
- Ну що, так сильно болить?
- Дуже сильно...
- Давай я зателефоную твоєму батьку...
- Ні! Не хочу ні батька, ні лікарні!
А в якості лікування ляг на живіт на підлозі і змусив Юлю походити по його спині. І клятвенно пообіцяв запросити Макара до них на вечерю. Аби показати, що вони щаслива сім’я. Байдуже стиснувши плечима, дівчина пішла до себе.
З самого ранку, Іван замість тренування стояв на кухні за спиною Юлі і без кінця зудів, як надоїдлива муха.
- Ти не довіряй занадто словам Макара. Він серцеїд і вміє спілкуватися з дівчатами, аби з них одяг сам злітав. – дівчина мовчки продовжувала збивати омлет. – Ти ще дуже молода і не знаєш, якими хитрими бувають чоловіки. Май на увазі... Через нього не одна лила сльози. Я б тобі радив взагалі всі зв’язки з ним обірвати.
- Ай! – дружина обернулася і з силою поставила миску на стіл. – Чому ти до мене причепився? У тебе, що роботи не має?
- Я хочу тебе застерегти і...
- Досить. Я не дурна! Хіба всі не знають, що я твоя дружина? Хіба я не ношу обручку. А Макар просто добросердний. Побачив, що ти погано до мене відносишся от і вирішив підбадьорити.
- Це я до тебе погано відношуся?
- Ні, Маркіз. – уїдливо скривилася. – Чого б іще йому говорити про кохання.
- Та тому, що в тобі є те, чого немає в більшості дівчат. Природня красота, чистота, доброта. Ти навіть сама не уявляєш сили своїх чарів.
Юля лише відкрила рот, відчуваючи, як обдає вогнем щоки. Іван же умовк, усвідомивши, що збовкнув зайвого. І перекрутившись пішов геть.
На пропозицію Шовковського прийти в гості аби покласти край ворожнечі Селіван лише скептично посміхнувся. Йому й самому було цікаво подивитися наскільки правдиво вони зіграють сім’ю. У тому, що цей шлюб не справжній хлопець уже не сумнівався. А значить і докорів совісті не відчував. Мугикаючи щось під ніс, він скинув дзвінок Емілії і взявши піджак поїхав на роботу.
Юля ж самого ранку ламала голову над стравами для вечері. Осоромитися перед Макаром не хотілося. Та й Іван міг її оштрафувати. За допомогою вона поїхала до дідуся. Той же уважно вислухавши змусив Маргариту, як ідеальну господиню, допомогти невістці. Та в процесі виявилося, що вона і сама в кулінарії повний нуль. Присоромивши жінку, старий дав дівчині візитку ресторану домашньої кухні. Їжу привезли через кілька годин, залишалося лише розігріти і подати.