РОЗДІЛ 24

Іван відчув, як в його грудях щось затріпотіло невагомими крильцями радості. Невидимим пензликом мозок вже почав малювати примарні картини майбутнього, де майоріли надії на хеппі енд. Однак, вже за мить чорним драконом туди увірвалася думка, що спалила все на своєму шляху. І аби не виглядати наївним дурнем, він голосно розсміявся.

-        Це жарт такий? Так? Тобі в актриси треба було. Я мало не повірив... – на його обличчі грала широка посмішка, але в глибинах темних очей ховалася біль.

І страх. Він не знав, що робити з її почуттями. Та ще більше лякали власні. Тому намагався задушити їх ще в зародку.

-        Я сама мало не повірила. – Юля і собі голосно зареготала, ігноруючи кришталеві сльози, які стікали по обличчі. – Звісно це жарт. Хіба таке може бути. Ми ж просто друзі.

-        Звісно, ми друзі.

Хлопець підійшов ближче і обійняв дружину, поплескав по спині, як старого товариша.

-        Здається, мені пора до психолога. – пробурмотіла Юля і вибравшись з обіймів пішла до себе.

Наступного дня все стало на свої місця і увійшло у звичну колію. Звичне «Доброго ранку», сніданок, робота, кожен у своїй стихії, Емілія, Макар, зйомки, інтерв’ю, телешоу. Перед камерами, вони ніжно притулялися одне до одного і дивилися тим поглядом, що не дозволяли собі дома. Тільки розмови всі інші розмови скоротилися і носили виключно необхідний характер. Час від часу Іван нагадував Юлі її слова, насміхаючись, ніби бажаючи почути їх знову. Але дівчина просто кривлячись відмахувалася, вкотре повторюючи, що це був невдалий жарт. Що вона просто хотіла побачити його реакцію.

Незмінними залишалися лише тихі вечори. Юля, як завжди, сиділа у вітальні перед телевізором, нотуючи у свій записник діалоги, списуючи образи... А Іван приносив велику пачку попкорну і вмощувався поруч, не зважаючи на плазму, що припадала пилом в його спальні. А ще, вони таки пішли до церкви. Разом.

Під кінець наступного тижня у дім молодого подружжя навідався неочікуваний гість. Кинувши пилотяг, дівчина пішла відчиняти, роздратовано припускаючи, кого це принесло. Адже у неї ще купа планів на сьогодні. Та відкривши двері, радісно плеснула в долоні.

-        Дідусю!

Та замість обіймів, він запровадив у дім чотирьох охоронців з купою пакетів, котрі вони несли навіть у зубах. Через кілька хвилин вся вітальня, де ще не висохла підлога була у запилених слідах і пакетах з брендовими марками.

-        Що відбувається? – вона повернулася до старого, котрий зачинивши двері, дивився не неї з хитринкою.

-        Досить тобі бути Попелюшкою біля багато принца. Будемо робити з тебе леді. Я більше не дозволю ні Емілії, ні комусь іншому дорікати тобі простим виглядом і говорити, що ти не підходиш нашому товариству. Мене, звісно тішить, що ти не розкидаєшся грошима чоловіка, але все ж... не будемо перегинати палицю.

-        Я не розумію... – вона розгублено озирнулася.

-        Іди приміряй, кажу!

Несміливо взявши кілька пакетів, дівчина пішла наверх. А через кілька хвилин, звідти спустилася справжня панянка в елегантній сукні, чорними лаковими лодочками на тонких високих підборах та з сумочкою у руках. Дідусь задоволено кивнув і потер руки. Решта одягу була в такому ж невимовно багатому дусі. Там було все: і кілька пар джинсів з футболками і навіть три комплекти для спання. Побачивши їх нескромність, у Юлі промайнула думка, що Богдан Семенович дуже хоче внуків. Від цього її серце жалісливо здригнулося. Розчаровувати його було найбільш болісно.

Івану про візит дідуся вона нічого не розповіла. Просто склала всі речі назад у пакети без наміру щось одягати. А коли все закінчиться, віддасть їх сім’ї Шовковських.

Плітки, що актор зраджує дружині з найкращою подругою, набирали все більших обертів. Юля намагалася на них просто не звертати уваги. А от кар’єра чоловіка стрімко втрачала свої перспективи. Останній фільм не мав такої успішності у прокаті, як попередні, що потягло за собою негативні наслідки. Кілька рекламних компаній відмовилися продовжувати з ним співпрацю. А скандал лише додавав негативних коментарів у соцмережах. Зрештою, Валерія змусила молоде подружжя дати інтерв’ю прямо вдома.

-        Я, в ролі люблячої хранительки сімейного вогнища? – обурилася Юля. – Що я їм буду показувати? Як мию підлогу? Чи готую йому сніданок?

-        Ну тобі ж вдалося зіграти закохану аби понасміхатися з мене. Думаю з роллю домогосподарки впораєшся ще краще. – дошкульно додав Іван.

-        Ну що ти, до твого таланту брехати про неземне кохання дивлячись прямо в очі мені далеко. – уїдливо відбила пас дівчина.

-        Досить. – рикнула Золотківська. – Ти. – ткнула пальцем у Івана. – Більше не будеш бачитися з Жовківською. Поки все не вляжеться. А ти. – повернулася до Юлі. – Готуй вечерю і одягайся. Журналісти будуть увечері.

Не давши їм заперечити, вона піднялася і пішла до виходу.

-        А знаєш. – дівчина звернула погляд до чоловіка. – Ми опинилися у цій ситуації через тебе. І у мене є чудове рішення.

-        Яке? – він нахмурився бачати якусь збочену рішучість в її очах.

-        Давай розлучимося. Ти одружишся з Емілією, думай тепер вона буде не проти. Переїдеш до неї і ми всі залишимося у виграші.

-        Що? Як це розлучимося?

Він підхопився і побіг за дружиною, яка прямувала на кухню.

-        Ти з глузду з’їхала? Яке розлучення? Я не хочу і не буду розлучатися!

-        Чому? – вона різко розвернулася з чайником в рухах.

-        Як чому? – отетерів хлопець. Схоже відповіді у нього не було. – Тому що... Тому що у нас є домовленість. А мій дідусь? У нього взагалі серце хворе.

-        Ти не можеш вічно маніпулювати дідусем! Мало того, що ти вчора зірвав мені ділову зустріч із Макаром, сказавши, що дідусь присмерті!

Повітря у кімнаті згущувалося, а атмосфера ставала вже гарячішою.

-        Ділова зустріч? Не сміши мої підошви! Я все знаю, ви були в кіно!