РОЗДІЛ 22

З самого ранку Іван ходив біля воріт визираючи дружину.  Він уже звик до її ранкових концертів на кухні, тому тишина  неприємно тиснула на скроні. І їсти хотілося. Звісно можна було замовити доставку, але сюди ніщо теплим не могло доїхати.

-        Ну нарешті, пані Шовковська виявили милість і прибули додому. – він глузливо вклонився. – Ти годину бачила?!

Юля вже готова була розповісти про пробки і дідуся, котрий не хотів відпускати, але в голові вчасно пролунали слова Макара про незалежність. Тому вона передумала виправдовуватися. Глибоко вдихнула і привівши емоції в норму спокійно промовила:

-        І тобі привіт, мій фіктивний чоловік.

Та посміхнувшись пішла у будинок.  Уже на кухні стала розпаковувати їжу, що змусив взяти Богдан Степанович. Хоча, вона особливо і не пручалася. Так, один раз відмовилася заради пристойності.

-        І що це за історія з цією жахливою картиною? – не відставав хлопець. Непритаманний цій дівчині спокій його здивував і збентежив. Їх перепалки стали для нього особливим видом спорту. А тут…

-        Твоя мама сказала, що тобі таке подобається.

-        Що?! Вона не могла, бо чудово знає, що я не люблю авангард!

Зціпивши зуби, Юля із силою затикала великий ніж у дощечку і на секунду заплющивши очі витягла з мікрохвильової печі омлет.

-        Значить вона хотіла нас посварити. – якомога спокійніше відповіла.

-        Аби ти знала, що я вирахую ці гроші з твоєї зарплати. – він уже не знав, як вивести її на емоції.

-        Мені набридло віддуватися перед твоєю сім’єю одній. Якби ти був поруч, я б цю картину не купила. І якщо ти справді вважаєш, що я винна, то будь ласка вираховуй. А зараз вибач, у мене справи. – вона витерла руки і пішла наверх.

Іван дивився вслід дівчині не розуміючи, що там за ніч з нею зробили. Може, звісно, підмінили. Але хто? Інопланетяни? Другою такої просто не знайти…

Ну а Юля ішла гордо задерши голову, під оплески власних тарганів. Авжеж їй хотілося сказати, що він бовдур і навіть кинутися з кулаками, особливо після слів про зарплату. Але Макар сказав, що в жінці має бути таємниця. Вона не знала, скільки ще зможе вдавати з себе холодну леді, але поки що все було чудово. Іван знову побіг за нею в кімнати аби вияснити які такі справи, можуть у неї бути.

Наступні кілька днів були особливо напружені. Всі готувалися до прем’єри нового фільму і Валерія не давала їй спокою. У четвер з самого ранку Іван поїхав до Емілії одягатися, чим остаточно зіпсував настрій Юлі. До речі, саме від неї він приніс загублену обручку.  Що посіяло в серці Шовковської ще більшу неприязнь до цієї подруги. Навіть стилісти, які кілька годин чаклували над її обличчям і волоссям не допомогли.

До прем’єри залишалося ще кілька годин, тому дівчина вирішила заїхати в офіс Макара аби показати кілька варіантів фіналу історії. Побачивши її хлопець на кілька хвилин отетерів та все ж професіоналізм узяв верх і прочистивши горло повернув мізки у робочий лад. Затвердивши більш щасливий варіант, адже людям хочеться чуда, він нарешті видихнув і попустив галстук.

-        Ну що, поїхали? – Юля поправила блідо-рожеву сукню сопілку, трохи нижче колін.

-        Куди? – нахмурився Селіван.

-        Як куди, до Івана на прем’єру.

І тут якесь розчарування нахлинуло на продюсера. Він, ідіот, направду повірив, що вона так одягнулася для нього.

-        Вибач, але… - відвернув погляд. – Ти ж знаєш, що ми з Іваном не розмовляємо. Не думаю, що він захоче мене там бачити.

-        Чудова можливість помиритися. Тим паче, хто, як не справжні друзі, мають бути поруч. – і взявши за руку потягнула за собою.

На свою біду, він заглянув у великі блакитні очі і відмовити уже не зміг. Авжеж, хлопець вболівав за кар’єру друга і вважав, що їх непорозуміння через Емілію тимчасові. Але з кожним днем миритися з Іваном хотілося все менше.

Вони вийшли на підземній парковці центрального кінотеатру аби запобігти потрапляння на камеру. Та раптом, якась аввтівка промчала повз і Макар встиг шарпнути Юлю за руку, рятуючи від зіткнення. Він притис її до себе і в якусь мить страх змінився на тепло, що зароджувалося в районі сонячного сплетіння та набирало температури розносячись по тілу. Юля відчула, як шалено б’ється серце під її долонею і розуміючи, що знаходиться в його обіймах довше, ніж це було необхідно поспішила відсторонитися. Можливо, вона могла б оцінити міцні чоловічі руки і твердий прес, а ще шалену енергетику цього хлопця, якби не усвідомлення того, що її мало не розчавило під колесами позашляховика.

Збентежено опустивши погляд, дівчина тихо подякувала і направилася до ліфту. Та раптом зупинилася.

-        Макар, скажи, тільки чесно: це плаття підходить до подібного заходу? Просто я рідко буваю на подібних заходах і боюся осоромити Івана. – вона змахнула пухнастими чорними віями.

-        Ти прекрасна. – хлопець не втримався і торкнувся тильною стороною долоні рум’яної щоки.

Цей жест лише збільшив напругу між і колишня легкість не поспішала повертатися.

-        Це я не встиг переодягнутися. – вирішив заповнити незручну паузу.

-        Хто-хто, а ти точно про це можеш не перейматися. Мені взагалі здається, що ти завжди виглядаєш так, наче щойно зійшов з глянцю. Ідеальний. – Юля посміхнулася прикликаючи ауру невимушеності.

-        Тобто... Я тобі подобаюся? – він сам не знав, навіщо це спитав.

Просто вилетіло. Тільки тим самим поставив їх обох у незручне становище. Що може відповісти дружина найкращого друга?

-        Звісно. – відповіла дівчина продовжуючи посміхатися. Здається вона не до кінця зрозуміла, що він має на увазі. – Особливо після того, як цілими днями бачу Іванові волохаиі ноги у тих жахливих шортах.

Чи то труси? Але уточнювати такі подробиці не стала.

-        Аааа...

Радість, що тільки зародилася в серці чоловіка змінилася на холодне прийняття реальності. Останнім часом він думав про неї надто часто і це змушувало відчувати себе останнім покидьком. Але відмовити собі у задоволенні бачити її, не міг.