РОЗДІЛ 19

Поверталася додому Юля в паршивому гуморі. Зустріч зі свекрухою закінчилася скандалом. Не витримавши докорів з приводу своєї невихованості та невмілості, Юля виказала все що думає, про виховання її сина. І авжеж нагадала про те, що її нікому чомусь навчити, а от Маргарита могла б привити синові базові елементи вдячності та тактовності. В результаті, розчервонівшись Шовковська старша схопилася за серце втрачаючи свідомість, коли побачила чоловіка. Він, звісно, знав про маніпуляції дружини, тому вручивши їй нашатир, взяв за плечі налякану невістку і посадивши у таксі, запевнив, що все гаразд.

Іван сидів на годалці із втомленим обличчям та скляними очима. Дівчина взяла з морозилки коробку з морозивом, дві ложки і вмостилася поруч.

-        Бери. – протягнула ложку.

-        Воно не вирішує проблеми. – промовив сиплим голосом хлопець.

-        Не вирішує. – папугайчиком повторила Юля важко зітхаючи. – Зате дає час аби зрозуміти: шукати вихід чи просто викинути.

Він повернувся і подивився на неї уважним поглядом. Іноді ця, на перший погляд безтурботна і навіжена дівчина, озвучувала розумні речі.

-        Ти зробила, те що я просив?

-        Навіть перевиконала план. – хмикнула дружина опустивши очі.

-        Це як? – йому стало і смішно і тривожно. Такі почуття могла викликати лише вона.

-        На пацієнтку суп пролила, батька збила з ніг і перемішала йому всі медичні карти, маму ж довела до втрати свідомості.

Кілька секунд й Іван голосно розсміявся закинувши голову.

-        Ходи сюди, мій Джекі Чан. – він поставив руку на її плечі і ніжно пригорнув до себе.

Цього вечора Юлі знову не вдавалося заснути. І знову через Івана. Тільки цього разу не через душевні терзання, а через надто гучний звук телевізора у вітальні. Спустившись аби дати йому добрячого прочухана, вона застила на останній сходині, побачивши, яку картину він переглядає. Це була сучасна інтепритація гоголівського вію.

-        Ти що?! – дівчина вихопила пульт і вимкнула величезну плазму.

-        Що ти робиш? – хлопцем підкинуло від несподіванки.

-        Хіба ти не знаєш, що фільми жахів не можна дивитися?

-        Чому? – він глянув на Юлю так, ніби в неї на голові ріг виріс.

-        Тому, що навіть вчені психологи доказали: фільми жахів погано впливають на несвідомі процеси нашого мозку, не залежно від того, віриш ти у те, що відбувається на екрані чи ні. Тобі може здаватися, що нічого не відбувається, але ти контролюєш лише свою свідомість. Подібні фільми токсичні для нашої підсвідомості, де зароджуються думки, а від них і реакція на ті чи інші ситуації. Аби приймати правильні рішення, нам потрібен чистий світлий мозок, який не буде у непотрібні миті витягувати нам жахливі асоціації. От, що перше приходить тобі на ум, коли ти бачиш, як попереду їде фура з деревом?

-        Пункт призначення. – не задумуючись відповів Іван. Він якось аж надто уважно слухав те, що звіщала дружина.

-        Ото ж бо. Смерть. І це вже викликає неконтрольований страх, а значить гормон старіння.

-        Де ти цього наслухалася? – скривився хлопець.

-        Та вже ж не у твоїх серіалах. А по друге, ти чудово знаєш, як закінчив Гоголь. Над Богом не жартують, Іване. До речі, церква, де знімався цей фільм, згоріла.  Один із режисерів загинув при загадкових обставинах, а в головних героїв, взагалі проблеми із здоров’ям. Це гріх, так засмічувати свій розум.

Дівчина дуже добре знала, про що говорила. Одного разу у восьмому класі, вони однокласником потайки від батьків переглянули просто жахливий фільм. Після чого у неї ставалися «мокрі» ночі, а хлопчик взагалі лікувався від заїкання. Тоді мама пояснила, чому не варто таким методом лоскотати нерви. А якщо не вистачає адреналін, просто помий вікна на другому поверсі зі сторони вулиці.

-        Що за маячню ти тут наговорила?! Думаєш, я казочки злякаюся? – обурився Іван відкинувши всі, на його погляд упередження.

-        Як знаєш. – стиснула плечима дружина і увімкнувши телевізора кинула пульт йому назад.

Шовковський таки додивився фільм до кінця. Але не тому, що він був дуже цікавий, а щоб побачити, що все закінчилося добре. Тільки його очікування не ствердилися. Фінал був феєрично страхітливий. Та переконавши себе, що це просто актори, як і він, хлопець пішов спати.

Варто йому було тільки заплющити очі, як перед очима поставали ті жахливі істоти простягаючи до нього лапи. В голові намертво засіла пісня відьми про три свічки. Незрозумілі звуки долітали через вікно колихаючи штору. Та навіть закривши його сон ніяк не хотів забирати у свої обійми. А фантазія, у якої, як відомо немає меж, працювала прекрасно.

-        Іване…

Звідкись долинув тонесенький аж надто солодкий протяжний жіночий голос. Тіло хлопця враз вкрилося сирітками. Однак раціональний розум твердив, що таке неможливе. Він піднявся і увімкнувши світло вийшов на кухню. Тільки скрізь було спокійно. Тихо. Аж надто. Заглянув до Юлі, припускаючи, що це її витівки, але вона солодко спала. Про всяк випадок Іван вийшов на двір і з потужним ліхтарем обійшов будинок. Ніде нічого підозрілого не було. Списавши все на хворобливу уяву, він зарікся більше ніколи не дивитися жахів та повернувся у кімнату. Увімкнувши на телефоні спокійну розслаблюючу музику Шовковський знову вклався у своє ліжко, як у дитинстві підтягуючи ковдру під саму бороду. Не зважаючи на літню спеку. Не встигли його повіки заплющитися, як голос знову повторився.

-        Іваааане…

Цього разу звук ішов від вікна. Хлопець підхопився, аби увімкнути світло та з-за штори вистрибнула Юля.  На голові у неї була простися, наче у монашок, а в руках ліхтарик, світло якого падало на обличчя знизу  вверх.

Не відразу зметикувавши, що це не відьма із фільму, Іван закричав і впав перечепившись за невисоку шафку для одягу, перевертаючи і її. Його очі мало не вилізли з орбіт,  серце так калатало, наче встановлювало рекорд.