РОЗДІЛ 18

Перекочуючись з боку на бік, Іван намагався заснути та все ніяк не виходило.  Між сном та свідомістю стояло «якби» змушуючи його мучити себе домислами. Якби він ту ніч залишився з Емілією… якби вчасно помітив, що з нею не все гаразд… якби зміг переконати, що Макар не заслуговує її страждань…

Зрештою, піднявся і пішов на кухню, щоб заварити чаю. Може розімлівши від гарячого напою організм здасться і порине у рятуючий сон.  Та на своє здивування застав там Юлю, що робила бутерброди. Чайник свистів, сповіщаючи, що не витримує цієї напруги та закипає.

Мовчки він сів за стіл спостерігаючи за тендітною дружиною, яка метушилася співаючи під ніс якусь попсову пісеньку. Вона все розуміла без пояснень, тому вже через кілька хвилин поставила перед ним чашку із запашним чорним чаєм. Ця картина викликала у нього відчуття затишку та, хоч і фейкового, однак все таки сімейного щастя. Напевно так поводяться у сім’ях, де люблять одне одного. Його матір ніколи не подавала батьку чай, за неї це робила хатня робітниця. А батько ніколи не ходив за продуктами на ринок аби їм було чим вечеряти. Холодний глянець сімейної ідилії.

-        Дякую.

Повітря сколихнув м’який чоловічий голос. Він любувався тим, як на красивому, майже ляльковому личку розцвіла ніжна посмішка. Звичайна ввічливість, а скільки радості вона приносить. Хоча ні, не звичайна. І не лише ввічливість.

Відкривши рот, він хотів сказати, що йому жаль за те, що вони так і не змогли нормально поїсти. Навіть наважився запропонувати піти завтра у ресторан, але... Але як завжди все перервав противний звук гаджета.

-        Так. – холодно озвався, побачивши, що дзвінок від Макара.

-        Привіт. Я щойно дізнався, що Емілія в лікарні. Що з нею?

-        Нервовий зрив. – хлопець до посиніння стиснув у руці чайну ложку.

-        В чому причина?

Надто бадьорий голос старого товариша дратував Івана все сильніше.

-        Здогадайся. З першого разу. – процідив крізь зуби.

-        Я їду до неї.

-        Не смій! – не стримуючись закричав у слухавку. Але там уже летіли гудки.

Піднявшись так різко, що горнятко  перекинулося виливаючи гарячий чай, він схопив куртку та пішов, грюкнувши дверима. Юля дивилася, як зі стола капають на землю бурштинові краплини і не відразу помітила, що з її очей також котяться діамантові каплі.

Розігнавши автівку майже до максимуму Іван гнав по пустих нічних вулицях не зважаючи ні на правила, ні на світлофори. Що дало свій результат і він випередив Макара на пів хвилини.

Чоловіки стикнулися чолами біля входу приватної клініки. Побачивши сина власника, охорона не стала втручатися між них.

-        Не. Смій. Туди. Іти.

Стискаючи руки в кулаки заявив Іван.

-        Чому?

Макар виглядав більш спокійно і навіть розслаблено.

-        Ти недоумок?! Чи прикидаєшся? Міла в лікарні через тебе!

-        Он воно що... Знаєш, Шовковський, ти б краще дружиною так переймався, як Емілією. Що ти їй сказав? Га?! Як пояснив?

Схоже напади Івана остогидли Макару і він пішов у наступ.

-        Не лізь у мою сім’ю. – тон хлопця понизився, а гнів лише набирав обертів. – І тим паче, не вплутуй у це мою Юлю. – він виставив палець перед обличчям друга.

-        Юля уже давно у це вплутана. І не я її втягнув. – брови Макара зійшлися докупи утворюючи дві глибокі зморшки.

На це Іванові не було що відповісти. Він і так розвивався між двома жінками, а почуття провини, стало постійним товаришем.

-        Слухай. – він вирішив змінити тактику. – Якщо ти туди підеш, їй стане ще гірше. Ти ж не можеш їй дати того, що вона потребує. Навіщо мучиш?

Кілька секунд чоловіки дивилися один на одного наче приймаючи для себе якісь рішення. Після чого Макар таки вирішив відступити.

-        Гаразд. Я зараз поїду додому. Але наша розмова не закінчена. Іще одно... моя тобі порада, повертайся до дружини. Інакше...

Він розвернувся і пішов до автомобіля. Через хвилину від продюсера тут залишився лише клубок пилюки.

Іван повернувся додому лише  пізнім ранком. Всю ніч він просидів у, хоч і зручному, та все ж кріслі, поруч з Емілією. Тому зараз він почував себе втомлено та роздратовано. Зайшовши на кухню, поставив на стіл пакет з продуктами.

-        Зроби мені каву. – гукнув до Юлі, котра сиділа у вітальні і щось набирала на ноубуці.

-        І тобі добрий день. – буркнула дівчина, котра до речі теж мала безсонну ніч.

Але про це вона йому нізащо не скаже. Навіщо тішити і так хворобливе самолюбство хлопця. Тому просто встала і поставила турку на плиту.

-        Як Емілія? – все таки не стримала їдкість у голосі.

-        Добре. Зараз звариш їй суп і відвезеш. А мені треба поспати.

-        Що?! У мене і без того купа роботи. Мені ще синопсис Макару здавати.

Іван повільно перевів на неї погляд, який зловісно потемнів. А тоді гримнув долонею по столі так, що дівчина аж підскочила, а турка взагалі перевернулася.

-        Я сказав приготуєш і відвезеш. – зашипів їй на вухо.

І зціпивши зуби пішов у душ, забувши про каву.

Витираючи ганчіркою плиту від залишків кавової гущі Юля все ніяк не могла збагнути, що так розлютило її боса. Невже він настільки сильно кохає Мілу, що готовий будь-кого змусити їй прислуговувати?

Знаходячись у кепському стані дівчина готувала суп, без розбору скидаючи туди всі овочі. І кабачок, і м’ясо, і навіть перець чилі.

Іван стояв під прохолодними струменями води, в соте прокручуючи в голові їх з Емілією ранковий діалог. Дівчина зізналася, що істинною причиною її зриву, став поцілунок з Макаром. При чому, вона так все обставила, начебто це Селіван перший поліз до неї, а потім кинув, понасміхавшись. Ця нескладна розмова стала гранітною плитою на довголітній дружбі двох чоловіків.

Поява Юлі, ще й з їжею досить здивувала Мілу. Дівчина уже збирала речі, тому від супу відмовилася. Та почувши, що це прохання Івана, широко посміхнулася і взяла.