РОЗДІЛ 17

Іван схопив зі столика вазу і кинув вслід за нею, але та розлетілася на друзки об косяк. Це свавільне дівчисько доводило його до білого коліна. З себе вини він звісно не знімав, ну але така реакція це вже занадто. Тим паче, що він вибачився. Якщо вона при кожній сварці збиратиме валізи, то довго вони не наживуть. І тут хлопець знову себе засік на дивних думках. Вони ж і так довго жити разом не збиралися. Контракт лише на пів року. Розізлившись ще більше, хлопець одягнув на відро пакет для сміття і взявся прибирати. Але тут в голову стукнула шалена думка: згідно трудового кодексу, Юля повинна відпрацювати ще два тижні. І це була чудова нагода для того аби подзвонити. Тільки не зараз. Йому треба остити. А нею хай поносить трохи по чужих квартирах, щоб знала ціну рідного дому.

Та не встиг Іван похвалити себе за таку мудрість та винахідливість, як пролунав дзвінок у двері. Жодних сумнівів у тому, що це повернулася його запальна дружина не було. Напевно, як завжди щось забула, або просто зрозуміла, що не хоче від нього іти. Звісно, від красунчика, за яким умлівають мільйони жінок, Шовковського піти не так легко.

Зиркнувши в дзеркало, він поправив волосся, яке стирчало і прочистивши горло відчинив двері. Але тат розчарування боляче вдарило по гордині. На порозі стояли Саша і Маша Котики.

-        Юлі немає. – холодно промовив і вже хотів знову зачинити, але...

-        А ми до тебе. – радісно відповів Сашко.

І поки Іван хмурився вони протислися повз нього у дім.

-        Кажіть швидко. У мене мало часу.

Став напроти молодої пари, котрі вже зручно вмостилися на дивані вітальні і напевно чекали, поки їх почастують чаєм та тортиком. Але оскільки Іван досі сам був голодний, ще й до того ж злив, то церемонитися з ними бажання не мав жодного.

-        У нас до тебе ділова пропозиція. – серйозно почав хлопець. – Оскільки ти наш зять, а значить близька людина, я готовий тобі допомогти і попрацювати твоїм помічником. Ну аби збільшити популярність, налаштувати комунікацію...

-        Що?! – він скривився і вже готовий був виставити їх за двері, але тут подзвонила  Валерія.

Іван наказав зачекати його, а сам вийшов на терасу. Сашко і Маша про щось пошепталися і піднявшись пішли оглядати нові меблі у домі. Та занесло їх туди, де було найцікавіше. У кімнату Шовковського. Перше, що  здивувало людей не знаючих, що таке особистий простір і тактовність, це те, що тут немає речей Юлі. Але від цього слизького запитання Сашка відволікла колекція наручних годинників. Котрі він звісно ж відразу і приміряв. А потім дорогу сорочку.  Ну і каптур, куди без нього. Дружина сміялася плескаючи в долоні і говорила, що стань він актором, за ним також би бігали фанатки натовпом. Про маленький ріст і невеликий живіт, жінка авжеж промовчала.

-        Що тут відбувається? – наче грім пролунав роздратований голос Івана.

Він ненавидів, коли до його речей торкалися. Особливо, одягали на жирне пітне тіло.

-        Так ми цей... Просто дивилися. Ми ж тепер одна сім’я. – залепетав Сашко.

-        Так, швидко поставив на місце мої речі і вимітайтеся звідси!

-        А як же обговорити бізнес?

-        Я сказав, на вихід!

Хлопець схопив за шкірку неочікуваного гостя і виволік з кімнати.

-        Та як ти смієш!

На нього з кулаками накинулася Маша, захищаючи чоловіка. І гострими нігтями за мить зробила на обличчі актора слід, схожий на котячу подряпину.

На цей ґвалт, наче з-під землі виросла Юля.

-        Ви що творите?! – її сильний голос змусив всіх зупинитися. – Ти що на себе начепив?! – одним різким рухом вона зірвала з друга сорочку чоловіка.

-        Я просто приміряв, а він з кулаками. – пожалівся Сашко. – А ми ж йому допомогти з роботою хотіли...

-        Що це? – вона побачила на щоці Івана кривавий слід. – Ти що накоїла?! – кинувши валізу пішла на Машу, котра злякано схопилася за живіт. – Ти усвідомлюєш, що він заробляє своїм обличчям? Вам мало того, що ви залишили мене без будинку, то хочете ще й мого чоловіка залишити без роботи?! Га?!

-        Юлечко, ти що... – притихла Маша. – Я не хотіла... Просто він намагався викинути нас з будинку, як злодіїв.

-        І правильно зробив! Подивіться, ви ж усе перевернули в його гардеробі! – нервова система Юлі не витримувала останніх подій.

-        Та як ти можеш так говорити?! Після всього, що ми для тебе зробили?! – обурилася подруга.

-        Якраз після всього і смію. Геть. – вона вказала рукою на двері.

-        Ми підемо. А ти більше не смій бігти до нас, коли посваришся з ним!

-        І не буду. Все одно з вас толку як з козла молока.

Маша взяла під руку Сашка і щось пробурмотівши потягла його до виходу.

Втомлено потерши очі, Юля сіла на ліжко. Іван, який весь цей час стояв за її спиною і непомітно посміхався, приземлився поруч. Йому сподобалося, як яро вона його захищала. Хоча це було неабиякою несподіванкою. Він уже і не пам’ятав, щоб хтось за ним заступався. Останніх років десять, це була його роль.

-        Я радий, що ти повернулася... – тихо промовив легко штурхаючи її ліктем.

-        Бо я не дала побити тебе вагітній жінці? А що далі? Діти в тебе цукерки відбиратимуть? – вона глянула у вікно, де бавилися у квача горобці.

Вона відчувала себе так, наче її переїхала вантажівка. Насправді сваритися з Котиками не входило в плани юної дівчини, але побачивши безлад, котрий прибирати доведеться їй та подряпане обличчя Івана, не змогла стримати емоцій. Тим паче, що це вони винні у ситуації, у якій вона опинилася. Хоча ні. Винна сама. Тому що занадто довіряла. Що не змогла роздивитися за овечими шкурами вовків. Тепер у неї не залишилося нікого. Самотність важким мішком повним битого скла впала на тендітні плечі.

-        Юль...

-        Гммм...

-        Що змусило тебе вернутися? Забула щось? – він все тісніше присувався до дружини.

-        Я зателефонувала Маші, а вона сказала, що вони їдуть сюди. От я і змусила водія таксі розвернутися на подвійній суцільній лінії, аби рятувати твою шкуру. І свій дім.