РОЗДІЛ 16

Жовківська сиділа на ліжку своєї спальні і запихаючи в рот чергову шоколадну цукерку дивилася «Титанік». Їй дуже хотілося, щоб Макар, хоч один раз глянув на неї, як Джек на Роуз. В своїх мріях вона розпланувала вже їх весілля, сімейне життя і навіть долю дітей. Але жити фантазіями небезпечна справа. Одного разу ти прокинешся в реальності і не знатимеш, що з нею робити.

Дівчина вже збиралася пустити сльозу, коли головні герої мали поцілуватися, але раптом у двері подзвонили. Підозріло нахмурившись вона пішла відчиняти, роздумуючи чи не Іван вирішив повернутися. Але коли побачила хто стоїть на порозі то вже не знала чи тішитися чи плакати.

-        Макар?

Алкоголь дещо вивітрився з дівочої голови, тому свідомість частково повернулася.

-        Що ти тут робиш?

Вона досі тримала руку на одвірку не даючи йому увійти.

-        Прийшов перевірити чи з тобою все в порядку. Впустиш?

Роблячи вигляд, що неохоче, Емілія відійшла від дверей, хоча все її нутро ликувало. Вона йому не байдужа.

-        А тобі хіба ж не все одно? Я для тебе, як надоїдлива муха...

-        Не говори так.

Вони сіли на диван у вітальні.

-        Ти для мене близька і рідна людина. Просто я не хочу, щоб ти себе обманювала марними ілюзіями. Я тобі не підходжу. Я зроблю тобі боляче.

-        А чому ти вирішуєш це за мене? – відразу настовбурчила пір’я Емілія.

-        Мілочко... – він взяв її обличчя у свої долоні заглядаючи у карі очі.

-        Твоя посмішка... – тихо промовила дівчина посміхаючись. – Твій запах... Твоя поведінка... Твій голос... Я кохаю усе в тобі. Ніхто ніколи не кохатиме тебе сильніше ніж я. Я все прощатиму... Завжди прийматиму... Тільки не відштовхуй мене...

Наче під гіпнозом від її слів, Макар не зчувся, як відповів на поцілунок. Отямився, тільки коли вона потягла її на себе, розстібаючи ґудзики темно-синьої сорочки.

-        Еміліє, зупинися. – різко піднявся на ноги. – Нам не можна, хіба ти не розумієш... – він уже не міг ні кричати, ні пояснювати їй.

-        Але чому? – дівчина важко дихала і мало не плакала. – Ти ж відповів... Тобі сподобалося, я це відчула!

-        Тому, що я пошкодую про цей зв’язок, а ти мене зненавидиш!

Він провів пальцями по волоссі і з силою потер очі.

Він провів пальцями по волоссі і з силою потер очі. Під час цього поцілунку хлопець направду відчув щось більше, аніж просто братерські почуття. Та це нічого не змінювало. Макар, як ніхто інший знав, що на сексі відносини довго не тримаються. Це скоріш приємний бонус. А одружуватися в його плани не входило. З Жовківською так точно. Він надто добре її знав.

-        Не роби так більше. – нарешті випрямився і подивився на подругу дитинства. – Ми забудемо про те, що сталося і продовжимо бути друзями. Інакше... Мені доведеться зникнути з твого життя.

Ще секунда і хлопець швидко пішов до виходу. Тема була закрита і апеляції не піддавалася.

Ранок у молодого сімейства Шовковських почався не так, як зазвичай. Іван прокинувся дуже пізно, адже майже до світанку терзав себе думками. Спустившись на кухню він застав той же бардак, що вони вчора з Юлею залишили, коли збиралися у гості. Заглянув у холодильник, але той виявився порожній. На плиті теж не було звичного сніданку. Стіл закиданий кризтами від бутербродів, шкірками від фруктів та пустими коробками від йогуртів. Срач. Ось що не любив він найбільше. Чистота. Порядок. Ось за що платив своїй дружині, при чому значно більше, ніж вартували подібні послуги на ринку.

-        Юліє! – заверещав на все горло.

А у відповідь – тишина...

-        Юліано! – ще дужче загорланив.

Однак, окрім ехо, у пустому домі ніхто не озвався.

Юля лежала у зручному гамаку поміж фруктових дерев читаючи книгу, що порадив Макар. Почувши вереск чоловіка, який розлякав навіть бджоли, котрі гули поміж віття, набрала в легені побільше повітря і повільно видихнула склавши губи в трубочку.

-        Три... Два... – почала зворотній відлік до початку очікуваної вистави. – Один... Нуль. І понеслося...

-        Що ти тут робиш? – підлетів наче джміль.

-        І тобі доброго ранку. – проспівала не відриваючи очей від книги.

-        Юліє, що з нашим будинком?

-        А що з ним?

Вдавати дурепу, одна з ролей, що їй давалася на відмінно.

-        Знущаєшся?! Там повно сміття, порозкиданий непраний одяг і пилюка! Негайно вставай і прибери!

-        Як на мене, все нормально. – її голос залишався абсолютно спокійним і навіть умиротвореним. Що ще більше дратувало Івана. – Хаос, ідеальне середовище для творчих людей.

-        Юля, не гніви мене. – він кипів, як чайник. – Звільню. – хоч погроза прозвучала тихо, однак не менш грізно.

-        Спробуй. Це не так просто, любий. У нас контракт.

Дівчина хотіла піднятися, але гамак перекинувся, випльовуючи її на траву. Чоловік взяв за лікоть, щоб допомогти встати та Юля вирвалася і широким кроком попрямувала у дім.

Навіть не думаючи прибирати, взяла з тарілки яблуко і вклавшись прямо на футболку Івана на дивані вітальні увімкнула телевізор.

-        Я їсти хочу. – примчав за нею чоловік.

-        Я тобі співчуваю, але продуків немає. Я забула їх купити. – стисла плечима, скорчивши невинну гримасу.

-        Як забула? – він нахмурився, не розуміючи, що відбувається.

-        А хіба я не людина? Не можу чогось чи когось десь забути?!

І тут обіда дівчини вирвалася на волю. Не всидівши на місці вона піднялася і стала прямо перед Іваном сміливо піднявши погляд.

Весь запал Івана спав в один момент на нуль. Все стало на свої місця. І вона має повне право так себе вести. Почуття вини сніговою лавиною нахлинуло змушуючи почувати себе паршиво.

Опустивши голову хлопець сів на диван потираючи переносицю.

-        Ти... довго чекала?

-        Здався ти мені. Ще чого... Чекати його...

Дівчина заклала руки на грудях захищаючи своє серце від болю і підійшла до вікна. Вона просто не могла на нього дивитися.