РОЗДІЛ 10

Під грудьми неприємно стиснуло, ніби скручуючи всі нутрощі. В один момент світ похитнувся. Той хиткий світ, який вони цеглина за цеглиною вибудовували з Юлею і куди нікого більше в нього не впускали. До цього моменту. Тепер їх знову троє. Злість миттєво спалахнула в чоловічому серці. Невже Макару було мало Емілії і він вирішив відібрати ще й дружину?! Він уже було вирішив витягнути дівчину з тієї автівки за шкірку, але побачив, як Макар нахилився до Юлії і їх обличчя опинилися в кількох сантиметрах одне від одного. А в його жилах застила кров. Невже вона дозволить себе поцілувати? Він не мав жодного права на ці емоції, адже вони ще на березі домовилися не торкатися особистого життя. І Петровська на всі сто дотримувалася цієї умови, жодним чином не дорікнувши йому за Емілію. Навіть навпаки, вигороджувала перед  журналістами. І це пекло найбільше – байдужість.

Руки Шовковського стиснулися в кулаки та вже у наступну мить Макар просто відстебнув пасок безпеки Юлі і повернувся на своє місце. Побачивши, що дівчина збирається виходити, Іван швидко ляг на диван і накрився ковдрою роблячи вигляд, що спить. І то давно.

-         Дякую за все. Вечір був чудовий. – Юля розвернулася до Макара, котрий невідривно її розглядав. – Може зайдеш? Я заварю кави. – посміхнулася без жодного натяку чи прихованого змісту. Таке він бачив вперше.

-        Я б з радістю, але… здається Івана немає дома. – він опустив скло і глянув на абсолютно темний дім.

В його нутрі боровся джентльмен і альфа-самець, тому хлопець лише міцно стиснув кермо. Юля гірко зітхнула приблизно уявляючи, де, а точніше у кого він може бути.

-        Звісно. – кивнула вимушено посміхнувшись. Із Макаром вона хоча б на деякий час забувала про те, що просто прислуга у власному домі. А ще вдале прикриття для відомого актора. – Тоді бувай.

-         До зустрічі. – в його голосі забринів тонкий аромат твердої чоловічої обіцянки.

Юля зашаріло опустила погляд не в силі глянути в його очі. Вона боялася побачити ті обіцянки. Боялася в них повірити. Тому міцніше стиснувши у руках сумочку, відчинила дверцята і пішла у дім не озираючись.

Зайшовши у рідне приміщення прислонилася до стіни не приховуючи посмішку. Надто багато різнобарвних емоцій, як на один день. В горлі пересохло і дівчина підійшла до великої раковини аби набрати келих холодної смачної води із власної криниці. Та не встигла пригубити, як голос за спиною змусив підстрибнути від несподіванки та порозливати по собі воду.

-         І де ти весь день вешталася?!

Іван навис над нею грозовою хмарою.

-         Ти мене налякав. – вона притисла руки до грудей з яких вискакувало серце. – Чому ти сидиш в темноті?

-         Що в тебе з рукою? – він оперся на рукомийник і прискіпливо подивився на дружину у котрої досі тремтіли пальці.

-         Впала. – знизала та плечима і знову повернулася аби ще раз набрати води.

-         Де ти впала? Як впала? Ти що мала дитина і не дивишся куди йдеш?

-         Ой, Іване. – зітхнула Юля намагаючись відліпити від грудей студену мокру тканину. – Я не маю сил з тобою сперечатися. – зробила ковток і зняла з ніг босоніжки.

-         Ти взагалі годину бачила?!

Здається скандалу було не оминути, як дощу серед поля. Шовковського роз’їдав спокій та умиротворення цього дівчиська, поки він не знаходив собі місця.

Юля кинула погляд на величезний годинник з арабськими цифрами, що займав всю стіну. Той з властивою йому байдужістю показував початок десятої. Брови дівчини злетіли вверх у німому запитанні?

-         Хіба пасує заміжнім жінкам десь швендяти о такій порі?!

Хлопець щиро намагався не кричати, але усвідомлення з ким вона приїхала, туманили залишки здорового глузду.

-         Ти серйозно? – розсміялася Петровська.

Її сміх спрацював краще за пекучий ляпас. Він враз отямився, зрозумівши, як  безглуздо виглядає. І тут у венах закипіла гнів приниження. На себе. Та він вилив його на неї.

-         Приготуй мені вечерю. – його голос набрав крижаного вітру Антарктиди.

-         Зараз? – тепер Юлі було не до сміху.

-         Так. – відрізав не дивлячись на дівчину.

-         Із хворою рукою?!

Вона помахала нею перед його носом, на випадок, якщо він погано бачить.

-         Я не зрозуміло висловився?

-         Але ж в домі зовсім немає продуктів...

-         Це твої проблеми. – він розвернувся і пішов до себе.

Дівчина сіла на високий стілець за барною стійкою і потерла чоло рукою. З кожним днем вона пізнавала чоловіка все глибше, але розуміти краще не стала. Його поведінка ламала всі стереотипи логічного мислення. Витягнувши телефон Юля хотіла замовити доставку їжу, але на екрані висвітилося сповіщення з телеграму. В іншому випадку вона б навіть не звернула на нього уваги, але це була група фан-клуб Івана Шовковського і підписано повідомлення надто кричуще «Важкі години зірки кіно у парку розваг». До нього було ще прикріплене фото, де хлопець тікає від натовпу шанувальників з причудливою маскою шимпанзе на голові.

Тепла посмішка непомітно з’явилася на обличчі дівчини незважаючи на свою популярність, яка має і зворотній бік медалі він все-таки пішов туди аби влаштувати сюрприз.  Крики, грізний тон, накази зараз втратили всяку свою силу, бо в грудях Юлії розпустився ніжний підсніжник. І він гордо підняв прекрасну голову над усім тим холодом. Піднявши голову вона помітила на дивані у вітальні відому майже на всю країну маску. Тепер її можна було продати на аукціоні за чималі кошти.

Піднявшись, дівчина підійшла і взяла її в руку, геть забувши про вечерю. Одягнувши маску вона тихенько підкралася до дверей кімнати Івана і легенько постукала.

-         Ну що?! – різко відчинив і підстрибнув з переляку та вдарився головою об косяк.

Юля зняла з себе облик мавпи заливаючись до болі в животі реготом.

-         Навіжена. – зашипів чоловік потираючи потилицю.

-         Ти ходив парк розваг? – Юля дивилася йому прямо в очі.