РОЗДІЛ 9

Зранку він встав раніше ніж зазвичай і вони начебто випадково стикнулися у стикнулися у ванні. Легко штовхнувши її сідницями аби та посунулася перед дзеркалом,   він взяв щітку та й собі почав чистити зуби. Помітивши, що Юля кудись поспішає, він знову зачепив її ліктем. Однак вона знову не відреагувала. Швидко сполоснувши рот хлопець промовив:

-        Я викинув твою щітку у смітник.

Дівчина зупинилася і уважно подивилася на нього крізь срібну блакить дзеркала.

-        Не бійся, після цього я її помив. – за шкірився, як циган до солонини.

Щітка випала з рук дівчини.

-        Та жартую. – плеснув її долонею по спині. – Хіба я міг таке зробити?

Він сполоснув рот, витер обличчя і вже збирався йти. – Як раптом повернувся і додав їй на вухо.

-        А може і міг. Виявляється сміття дуже смердить.

Стріла досягла своєї цілі і дівчина із силою штовхнула його ліктем пропікши полум’яним поглядом. Розреготавшись він пішов геть, а Юля ще кілька хвилин відмивала рот не знаючи чи можна вірити його словам.

Роздратована і невиспана Петровська зайшла на кухню готувати цьому нелюду сніданок. Він же сидів за столиком і як завжди читав коментарі шанувальників під своїми постами в інстаграмі. Його бентежило те, що дружинна останнім часом збирає більше схвальних відгуків ніж він.

-        Навіщо ти дістала хліб? – прослідкував за маніпуляціями Юлі. – Я його не їм.

-        Яєць немає. – вона стиснула плечима і продовжила робити бутерброди.

-        Піди і купи.

-        Ти знаєш де знаходиться ринок?! – скривилася дівчина наче середа на п’ятницю. –  Коли піду за продуктами, тоді і куплю.

-        Мені байдуже. Я не буду їсти хліб. – безапеляційно заявив.

Але для Петровської такого поняття не існувало.

-        Чому?

Він щось хотів сказати про глютен та оскільки не був добре обізнаний просто бовкнув:

-        Я що тобі все маю пояснювати? Іди і купи яєць!

-        Ну начальник… - жалібно протягнула. – Зроби виключення. Я не можу піти зараз.

Він нахмурився і пильно на неї подивився.

-        У мене… у мене сьогодні день народження. Ми з друзями підемо у парк розваг. – опустила голову Юля.

-        А я? – з непритаманною несміливістю запитав хлопець.

-        Ти?! – перепитала так, наче він сказав, що полетить на космічному кораблі. – Ти? Зі мною? У парку? Знаменитий Іван Шовковський, котрого кожна собака знає буде розважатися з нами у парку, де повно народу, який хоче зробити фото?

-        Звісно я нікуди не піду. – фиркнув повертаючись до телефону. – Я цілий день працюватиму. І може цілу ніч.

-        То я можу повернутися пізно? – зраділа дівчина заплескавши в долоні.

-        Можеш.  Тільки спочатку прибери.

Його грайливий вранішній настрій, як вітром здуло. Хлопець піднявся і взявши з холодильника йогурт та банан пішов до себе у кімнату. Юля ж тільки покривилася йому у слід і не дочекавшись чаю з’їла бутерброди.

Без особливого ентузіазму вона взялася за роботу. Іван час від часу невдоволено ходив по будинку вказуючи то на хідники, які необхідно витріпати від пилюки то на дзеркала. А коли дівчина говорила з друзями домовляючись про годину, то і взагалі пнув пусте відро і вийшов з будинку. Петровська поставила ні в чому не винне відро на місце, здивовано подивившись йому у слід. Яка муха його вкусила на цей раз?

Але увагу привабив телефон, який раптом задзеленькав показуючи невідомий номер.

-        Так. – обережно відповіла.

Після останнього випадку із журналістами невідомих номерів вона боялася, як вогню.

-        Добрий день. Пані Шовковська це Макар Селіван. Я прочитав Ваш рукопис… Ви могли б зі мною зустрітися?

-        Так-так! Звісно! Я зараз приїду. – застрибала не стримуючи радості.

Відразу побігла до ікони, вдарила поклон та коротко помолившись подякувала Богу за такий подарунок на день народження. Далі відмінила зустріч із Котиками і помчала поспіхом збиратися, забувши про хатню роботу.

Дівчина заклала свої кучері ззаду невеликою заколкою у вигляді посрібленого пера, залишивши тільки два локони, які окреслювали обличчя. Одягнула світло-блакитну сукню з широкою спідницею трошки вище колін, мазнула по віях тушшю, а по вустах рожевим  блиском та взувши босоніжки на високих, але стійких підборах пострибала на автобусну зупинку, по дорозі бризнувши на себе улюбленими парфумами. Під дверми також зачепилася за те саме відро, але цього разу піднімати його не стала.  Чоло не робила до порога і то добре. А Іван, як повернеться нехай прибере. Зрештою, вона тут найманий працівник, а не рабиня.

Побачивши на рецепшині у офісі ту ж брюнетку, Юля розпрямила спину і повільним гордим ходом підійшла до стійки.

-        Добридень. – промовила легко посміхаючись.

-        Ви до кого? – нахмурилася секретарка.

-        Жила-була бідна дівчина, яку Ви колись не пропустили до пана Селівана.

-        Ви про що? – дівчина за комп’ютером збентежилася ще більше і навіть подумала про охорону.

-        Сьогодні я таки потраплю до Макара Давидовича. Він мене чекає.

Брюнетка кудись зателефонувала і менше, ніж через хвилину вони уже прямувала до кабінету генерального директора продюсерського центру. Дівчина вказала на двері, з-за яких лунав грізний голос директора і вернулася на своє місце, від гріха подалі. А Юлі не залишалося нічого, окрім як постукати і зайти. Макар слабо посміхнувся своїй знайомій і махнув рукою на крісло навпроти, продовжуючи когось відчитувати по телефону.

-        Вибачте, ми обговорювали робочі моменти. – він змінив тон на більш м’який та спокійний.

Піднявся і простягнув руку, як діловому партнеру. Петровська звісно здивувалася тому, що чоловік перейшов на «ви», але ніяк це не прокоментувала.

-        Не хвилюйтеся. – вона щиро посміхнулася. – Вибачте, що турбую у такий напружений день.

-        Я Вам дзвонив... – схилив голову на бік і якось дивно подивився, ніби милуючись.