РОЗДІЛ 5

Через годину швидкої їзди у комфортному авто дівчина нарешті потрапила на територію шикарного пентхаусу. Відривши рот вона зайшла у будинок милуючись вишуканим стилем. Її зустріла економка середніх років і провела у вітальню, це можна було розмістити ще один дім. Позаду почулися голосні кроки підборів об дорогий паркет і Юля подивилася на свої босі ноги. Сама ж роззулася одразу за дверима за звичкою.

Перед нею постала висока коротко підстрижена жінка, яка мала трошки зайвої ваги, проте королівську осанку. Змірявши дівчину пронизливим поглядом підійшла ближче і промовила:

-        Вітаю у сім’ї Шовковських. Знайомимось пізно та що поробиш.

-        Дякую. – Юля кинулася, щоб поцілувати майбутню свекруху, однак та лише стримано простягнула руку.

Зконфужено зробила крок назад і потисла її. Та ж економка принесла чай і вони сіли на два різних дивани.

-        Григорій теж хотів приїхати, але у нього термінові справи.

-        Я розумію. – тихо відповіла дівчина. Їй було важко і некомфортно у такій компанії. – Познайомимось іншим разом.

-        Тобто ти з нами надовго.

Чи то спитала чи констатувала світловолоса жінка. За ботоксним, яскраво нафарбованим обличчям важко було роздивитися її емоції.

-        Знаєш Юліє, ми трохи приголомшені такою новиною і скорим весіллям. Адже це не проста справа підготовка: декорування, одяг, їжа, гості… Можливо нам варто зустрітися з твоїми батьками і вирішити певні питання.

-        У мене немає батьків. – приглушено відповіла Юля. – Вони померли чотири роки тому. У аварії.

-        Вибач. – збентежилася Маргарита. Але тільки на секунду. – Співчуваю. А інші родичі є окрім них?

-        Ні…

-        Зовсім сама?

Юля понуро кивнула.

-        Ну, тепер є ми. А ким ти працюєш? Ми ж про тебе нічого не знаємо… чим займаєшся.

-        Я пишу. – ожила дівчина.

-        Правда? Цікаво… романи пишеш? Я б почитала. Де можна купити.

-        Ні… я поки для себе пишу. – знітилася.

-        Тобто тебе не видають?

-        Поки що ні… але скоро видадуть.

-        Ну що ж… успіху. А у Івана медична освіта.

-        Правда?

-        А ти не знала?

-        Звісно знала… просто забула. Стільки всього останнім часом.

Вона звісно викрутилася, але жінка навпроти підозріло примружилася.

-        Ну а ти де вчилася?

-        У Шевченка на філолога. Але тільки два курси…

-        Чула ви з Іваном живете разом? – кожна питання все більше пригнічувало Петровську.

-        Так. В одному будинку, але в  різних кімнатах.

-        Ти привела його до себе?

-        Ні… він купив цей будинок.

-        Тобто ти живеш у нього?

-        Не зовсім… це мій будинок. – Юлі вже не вистачало повітря.

-        Тобто Іван купив у тебе будинок і взяв тебе до себе? – очі жінки округлилися.

-        Не так… думаю, Іван Вам краще все пояснить, а я піду. Сподіваюся екзамен закінчено… - тихо прошепотіла. – Знову витягла білет, який не вчила.

Дико регочучи до них зайшов невисокий літній чоловік із округлим животом і великими залисинами.

-        Хто це дотепне дитя? – запитав крізь сміх. – Ні, ну ти чула? Витягла не той білет. А ти ще той екзаменатор.

-        Не смішно батьку. Це Юлія – наша майбутня невістка.

-        Невістка?

Він легко обійняв дівчину, але додому не відпустив, а змусив усіх переміститися на терасу. У компанії цього дідуся Юля нарешті трошки розслабилася і навіть взялася їсти чізкейк.

-        То я правильно почув, у тебе зовсім нікого немає?

-        Тільки двоє друзів. – зітхнула та.

-        Ну нічого. Людина і сама може стати на ноги. Тим паче ти доволі сильна духом і смілива.

-        Дякую. – вона нарешті щиро посміхнулася.

-        Маргарито, що ти з нею зробила? Викручувала, викручувала, поки та геть не скорчилася.

-        Вона і так скорчена. – буркнула жінка під ніс. Ми просто балакали. Я питала де вона навчалася.

-        Так… - перебив її старий. – У цьому твоя свекруха майстер. А сама закінчила ПТУ №31 за спеціальністю швея-мотористка.

-        Навіщо Ви так таку. – Шовковська ображено і присоромлено відвернулася.

-        Ну розкажи нам дитино, як ви познайомилися.

-        Приїхавши на відпочинок я опинилася у лімузині і від захвату навіть не помітила…

-        Ти що, перший раз їхала у лімузині? – перебила її свекруха.

-        Марго. – втрутився старий. – Можна подумати твій батько тебе по городі в селі на лімузині  возив. А чи не на причепі трактора тебе привезли після весілля з речами? Дай дитині спокій.