Розділ 3

Та раптом його погляд наткнувся на дівчину, що спала на лавці. Подавивши прилив жалю він підійшов ближче і прочистивши горло голосно промовив:
- Петровська, вставай. Чуєш?! Вставай. Це вже переслідування. Я зараз зателефоную у поліцію.
Легко потряс за плече та дівчина лише щось пробурмотіла і затремтіла. Торкнувшись її чола, хлопець зрозумів, що вона вся горить. Швидко підняв її на руки, заніс у будинок і поклав на диван у гостьовій. Оскільки його батько був власником чи найбільшої приватної клініки столиці, а сам хлопець аж три роки провчився у медичному університеті, то швидко зрозумів, що в неї переохолодження через студену ніч. Та й напевне стрес добавився. Приклавши їй до голови компрес побіг в аптеку за ліками. 
Іван підняв голову дівчини і спробував дати таблетку, однак вона не змогла її ковтнути. Тоді розтер наче дитині і дав з ложечки. Повернувшись до кухні, яку від вітальні відгороджувало лише дві сходини побачив на столику великого рижого кота.
- Оце вже ні. – пригрозив тварині.
Кривлячись від огиди обережно зняв його на підлогу і зітхнувши висипав у котячу миску фарш з холодильника.
- Тільки тебе мені не вистачало.
Затятий перфекціоніст взявся ретельно відтирати стіл, на якому сиділа дупа Маркіза. Зваривши чаю і суп швидкого приготування Іван цілий день не відходив від хворої Юлі. Відпоював з ложечки, намагався нагодувати і навіть носив у туалет пісяти. Однак дівчина лише спала і час від часу кликала матір. 
В той час, Емілія намагалася влаштувати своє особисте життя. З самого ранку відвідавши салон краси дівчина поспішила в офіс до Макара Селівана. Побачивши подругу дитинства він засліплюючи посміхнувся. Їй вдалося витягнути його в кафе неподалік випити кави.
- А тут гарно. – озирнувся чоловік. – Дякую, що прийшла.
- Не можна так багато працювати. – промовила Міла, коли вони сіли за столик на відкритій терасі. – Ну розповідай, чим тепер займаєшся?
- Багато проектів, шукаємо цікавий сценарій для продюсування, тому нам видихнути ніколи.
- То ти вже не повернешся в Італію?
- Схоже на те…
Емілія прослідкувала за його поглядом і озирнувшись побачила високу, ефектну брюнетку, що сіла за сусідній столик.
- Гарна дівчина. – тихо сказала душачись від ревнощів.
- Так. – погодився, продовжуючи з тією німий діалог. – Не погана. Навіть дуже.
- Зі мною ти можеш розслабитися. – знову спробувала привернути до себе увагу Жовківська.
Він кивнув і тільки на кілька секунд повернувся до спілкування з подругою. Відчуваючи, як на очі накочуються непрохані сльози ущемленого себелюбства і нерозділеного кохання дівчина вибачилася і пішла в туалет аби вгамувати емоції. Та коли повернулася застала лише записку на столовій серветці: «Я маю йти. Побажай мені успіху. Завтра зателефоную.» Озирнувшись навколо, брюнетки вона також не знайшла.  І стиснувши записку в кулаці  ображено тупнула ногою. Але від своєї мети відмовлятися не збиралася. Рано чи пізно Макар буде її.

Шовківський сидів поруч із Юлею і розглядав розбитий портрет. Його відносини з батьками були дуже напруженими і проблематичними. Батько категорично не сприймав справу, якою займався син, бажаючи передати йому сімейний бізнес. Але в того були власні плани на життя. А мама більше уваги приділяла пошукам доказів зради чоловіка, ані ж власному дитяті. Тому вони спілкувалися час від часу та не надто близько. Єдиний, ким хлопець по справжньому дорожив у батьківському домі – це дідусь Степан. Він дуже любив внука, завжди розумів і підтримував. Тільки через нього Іван туди їздив.
Зранку Юля прокинулася від приглушеного голосу Івана. Він говорив щось про проблему, яку в найближчий час треба вирішити. Прислухавшись до власних відчуттів, зрозуміла, що їй значно легше, пропала і ломота в тілі. Почувши крокі, що наближалися ще дужче вкрилася ковдрою і міцно зажмурилася.
Хлопець присів поруч і торкнувшись чола полегшено видихнув. Температура нормалізувалася.
- Юля. Юля вставай. – лагідно промовив. – Треба поїсти і випити ліки. Ти як себе почуваєш?
- Погано. – захрипіла дівчина і відвернула голову.
- Мені терміново треба на роботу. Ти зможеш побути сама?
- Що вдієш… побуду.
- Я швидко. Не забудь випити ліки.
Він ще кілька секунд посидів біля неї і пішов. 
Поївши дівчина відчула себе сильнішою, а до обіду все майже пройшло. Залишився лише легкий кашель. Та він не заважав їй їсти чіпси і переглядати улюблений серіал по телевізору.
Почувши, що до будинку під’їхало авто Юля кинулася ліквідовувати сліди свого виздоровлення. Викинула обгортки від цукерків, змела зі стола крихти, кинула у посудомийку стакан від соку і знову лягла під ковдру разом із пачкою  чіпсів.
Зайшовши у дім хлопець відразу пішов провірити стан дівчини. Він не розумів, чому вона досі спала, адже зовнішніх ознак захворювання вже не було. Навіть серйозно задумався над тим, щоб викликати свого знайомого лікаря, колишнього однокурсника. Але потім озирнувся і підозріло прищурився. Заглянув у холодильник, де вже не було питного йогурту і бананів. На умивальнику шматок бутерброду. Іван різко схопив ковдру і відкинув убік, звідки випала пачка з недоїденими чіпсами.
- Ану вставай! 
- Ти що робиш?! Мені холодно! – закричала Юля.
- Підйом! Ти поїла всі чіпси. А прикидаєшся хворою.
- Я хвора і мені потрібні вітаміни. – спробувала виправдатися дівчина і зайшлася кашлем.
- Це вітаміни? – він кинув у неї тими злощасними чіпсами.
На це їй відповісти було нічого.
- Отже, так. У мене зараз є справи. Коли повернуся, аби тут усе блищало. Наведи порядок. Зрозуміла?
Його тон був безапеляційним.
- І поквапся! – крикнув у дверях.
Іти Юлі було нікуди, тому довелося взятися за прибирання. Хоч як вона це і не любила, проте хлопець не залишив її у тому стані. Тому совість злегка гризла.
Актор повернувся через кілька годин і побачивши, як дівчина витирає плиту провів пальцем по тумбочці. Пилу не виявилося.
- Щілини у дивані почистила? Терпіти це не можу – зупинився за спиною Петровської, розглядаючи гарну фігуру обтягнену майкою і джинсовими шортами.
Пропилососила. – відповіла дівчина не повертаючись.
Він сів за барну стійку і забарабанивши по ній пальцями запитав.
- Тобі направду немає куди йти? 
Та вона лише глянула на нього піднявши брову.
- Говори, я не вмію читати по обличчях.
Та і цього разу Юля не відповіла.
- А батьки?
- Вони померли.
Вона досі не звикла озвучувати ці слова
Шовковський направду проникся її проблемами і подав блідо-блакитний конверт.
- Що це? – вона нахмурилася.
- Те, що тобі знадобиться. – він байдуже стиснув плечима.
- Що?! – закричала, коли звідти посипалися купюри.
- Це гроші!
- Я бачу, що гроші! Ти робиш мене жебрачкою у власному домі?!
Це приниження було останньою каплею в її витримці. Тендітні жіночі плечі не витримали всіх проблем, що останнім часом навалилися і схопивши під руку кота, а в іншу валізу вона поспішила до виходу. Іноді втеча, найкращий вихід.
- Ти не так зрозуміла! Я дав грошей, бо тобі нікуди іти! – він поспішив за нею.
- Не говори до мене. – зашипіла Петровська і гучно гримнула дверми.
- Ну і йди! Ще пошкодуєш! – образився актор. – Погризла всю їжу у домі. Як бобер.
Юля сиділа на автобусній зупинці пропустивши вже дві маршрутки і дивилася внікуди. Її життя зруйнувалося в одну мить не залишивши каменя на камені. Все відібрали. Батьки вчили у будь-якій ситуації довіряти Богу, адже у всіх проблемах є сенс, якого ми не бачимо.
Господи, чуму ти так зі мною? Що я зробила не так? Ти скажи і я виправлю… але мені навіть немає де ночувати. Хоч Ти мене не залишай… я більше не витримаю.
Вона опустила обличчя на долоні не маючи сил навіть плакати. Вже в наступну мить біля неї загальмувала дорога автівка.
- Сідай. – роздратовано промовив Шовкіський.
- Навіщо? – вона підняла на нього недовірливий погляд.
- Та сідай уже! – він ненавидів коли мучить совість, але нікуди від неї заховатися не міг.
- Не смій мені наказувати. Годі!
- Що ти тут робиш? – хлопець злегка вгамував свій темперамент.
- Сиджу… думаю про своє життя. А може автобус чекаю.
Іван вийшов і важко зітхнувши сів поруч.
- Я не те хотів сказати. – він повернувся до неї. – Ти не правильно мене зрозуміла. – утворилася пауза. На більше хлопець не  наважився. – Хіба ти не винна мені гроші.
Вона лише закивала.
- Як віддавати будеш? Якщо підеш отак, то не повернеш.
- Так… - важко видихнула.
- Поговоримо?
- Поговоримо. – приречено відповіла.
- Ну то сідай в автомобіль. – його терпеливість була далека від ангельської.
- Не наказуй мені! – знову спалахнула Юля.
- Даруйте вельмишановна панянко. – Іван карикатурно поклонився. – Чи не виявити Ви мені честь і не сядете у мою карету? Так підходить.
Дівчина майже посміхнулася і вручила йому валізу. Повернувшись у будинок вони сіли за стіл і хлопець сказав.
- Оскільки в тебе немає грошей, то працюй на мене.
Петровська здивовано закліпала не зовсім розуміючи, що він їй пропонує.
- Чого ти так дивишся? Я пропоную тобі роботу. Прибиратимеш, митимеш підлогу. Я не люблю посторонніх у своєму домі, а з тобою ми вже добре знайомі.  – побачивши, що вона не кричить і не противиться Шовковський продовжив. – Зранку о сьомій сніданок має бути на столі. Омлет із трьох яєць, тости з авокадо і свіжий сік.
- О сьомій?! Я ніколи так рано не вставала. – обурилася Юля.
- О сьомій встаю я. А ти о шостій, щоб все приготувати. Ось аванс. – він знову віддав їй той конверт і піднявся. – І ще, коли я повертаюся додому, все має дзвеніти чистотою, як кришталь. Починай.
У гарному гуморі, адже проблеми ж будинком нарешті вирішилися, Іван сів у авто і поїхав туди, де найбільше хотів бути. Мліючи від дотиків Емілі, поки та застібала на ньому ідеально зшитий костюм він все розхвалював її здібності.
- Дякую. – широко посміхнулася дівчина. – Тобі дуже личить. Це для прем'єри чи для прийому?
- Для прийому. А за костюмом для прем'єри я знову прийду до тебе.
- Якщо я ще буду тут, то обов'язково підберу найкращий варіант. – вона накинула йому на шию стрічку для метелика.
- Що це означає? – розхвилювався хлопець.
-  Ти ж знаєш, я не посидюча. Мені набридла одноманітна робота иут. Може поїду у Мілан.
- Що означає «набридла»? Ти ж зовсім недавно відкрила шоурум. – він розгублено дивився по сторонах намагаючись придумати вагомі аргументи аби втримати її тут.
- Поки не знаю… може спробую влаштуватися до когось із відомих модельєрів. Підвищити свій рівень. – дівчина відійшла і сіла на край стола. – А може стану там щасливою. І не повернуся. Хтозна…
Розуміючи, що може втратити кохану жінку Іван таки наважився на серйозний крок. Зрештою, доки можна скривати свої почуття. Іноді ризикнувши всім, можна отримати щастя до кінця днів. Або розбитися. Але про це хлопець волів не думати. Ворожіння на ромашці «любить не любить» це швидше фінал битви екстрасенсів. А він всього лише простий актор.
Зупинивши авто біля ювелірного бутика з відомою назвою, де зазвичай брав запонки, Іван попросив дати йому каблучку. Ошелешені консультантки мало не втратили свідомість від такої сенсації. Але, нажаль, допоки інформація не підтвердилися вони не мали права її розголошувати аби не зашкодити репутації ювелірного дому. 
Іван вибрав чарівної, навіть магічної, краси перстень із чоним діамантом. Він обрав саме такий камінь аби підкреслити статус своєї обраниці і приналежність її до вищого світу. Та зовсім не задумувався над його містичним значенням і тим, що ховає в собі ця темнота. А головне, чому вона його вабить.
Закінчивши домивати будинок Юля, не відчуваючи попереку сіла за стіл і почала рахувати, скільки ж вона винна цьому узурпатору. Бо довго на такій роботі не протягне. Подивившись на кругленьку суму приречено опустила голову. Не скоро їй бути знаменитою письменницею.
В цей час у двері подзвонили і дівчина пошкутильгала тримаючись за спину відчиняти. На порозі стояв кур'єр банку і простягнув їй листа.
- Що це? – дівчина не спішила підписуватися.
- Заборгованість по кредиту. – відповів і нетерпеливо вказав на накладну, яку необхідно було підписати.
- Але ж я не брала кредит! – ще одне нещастя на її голову.
- Я не знаю, дівчино. Я простий кур'єр. Мені сказали, я приніс. Розпишіться будь ласка. 
Петровська вихопила з його пальців ручку, поставила плюсик і зачинила двері, мало не придавивши хлопцеві руку. Глянувши на цифри у листі закричала і затупотіла ногами. Те, що це справа рук Сашка навіть не сумнівалася, а зателефонувавши в банк тільки утвердилася у думці. 
Трохи пороздумувавши вирішила самостійно піти у банк аби вимагати справедливості. Зрештою, це їх працівник, хай розбираються. Майже добігши щоб встигнути до закінчення робочого дня вона раптом зупинилася і сховалася за широкий каштан. Дві знайомі фігури неспішно прогулювались затіненим тротуаром. 
Сціпивши зуби і набравшись гнуву, вона тихо проягнула їм у спину:
- Друзі…
- Юля? – схопився за серце Олександр. 
Секунду подумавши він кинувся втікати та дівчина спритно наздогнала і скочила на спину, поваливши на землю. З усієї сили вона гамселила його руками, що навіть випадкові перехожі не могли її відірвати.
- Як ти міг?! Як міг продати мій будинок?!
- Я тобі куплю новий, обіцяю! – він закривав обличчя від її ляпасів.
- Ти хоч уявляєш, що накоїв?! – вона продовжувала.
- Юлечко, ми тобі все пояснимо. Припини. -благала її Маша. 
Навколо зібралася публіка, деякі хотіли допомогти хлопцеві, однак і їм зайшлося від розлюченої і ошуканої дівчини. Зупинив її тільки гучний зойк колишньої найкращої подруги.
- Що сталося? – вона піднялася і злякано підбігла до Маші, шо зігнулася удвоє.
- Живіт. – застогнала та. 
- У лікарню! Треба у лікарню! – закричав її чоловік злякавшись за майбутню дитину.
- Я схоплю таксі! – Юля вистрибнула на проїжджу частину і мало не ціною власного життя зупинила жовту автівку. – Сідай!
Але повернувшись зрозуміла, що її знову обдурили. Сімейство Котиків щодуху давало драла і вже добряче відірвалося. Відпустивши зляканого таксиста вона прикусила губу і гнівно подивилася у слід аферистів. Ну нехай вони ще тільки раз попадуться їй у руки. Та менш боляче Юлі не стало. Адже ці люди для неї були найближчими.
Шовковський сидів на даху висотки, де був облаштований ресторан під відкритим небом. На кілька годин він викупив його, тому тут царювала особлива атмосфера спокою. Зорі над головою створювали невимушену і таку природню романтику, а скрипаль збоку грав на струнах душі навіюючи думки про вічне, ніжне, пристрасне…
Хлопець віддав каблучку шеф-кухарю аби той подав її у десерті. Це звісно не обминуло цікавих офіціанток, які в ту ж мить приміряли і виклали фото в інтернет. 
- Привіт. Довго чекаєш? – на ліфті із прозорого скла приїхала Емілія.
Він поцілував її у щоку і повів за Емілія
- А чому тут порожньо?
Та Іван лише посміхнувся. Хлопець не міг відвести погляду від червоної сукні дівчини, що облягала її наче друга шкіра. Для нього не існувало прекраснішого створіння. Наче німфа. Така ж чарівна і недоступна. Але скоро все зміниться.
Побачивши в одній із стрічок соцмереж скандальну новину про свого підопічного Валерія Золотаренко взялася наполегливо телефонувати йому, але той постійно скидував дзвінки.
- Візьми, може там щось важливе. – запропонувала Міла.
- Для мене зараз важлива тільки ти.
Шовковський подивився пост з каблучкою, який скинула Валерія і взагалі вимкнув телефон. Кар'єра, гроші… все здавалося таким дріб'язковим. І якщо б йому запропонували обміняти це на кохання, то він з радістю віддав би.
- Ну, про що «таке серйозне» ти хотів зі мною поговорити? – запитала дівчина доївши запечену рибу.
Іван набрав у легені побільше повітря та всі слова, які репетирував перед дзеркалом, просто вилетіли з голови. Останній раз він так нервував перед вступними іспитами в університет. Долоні пітніли, а язик відмовлявся говорити. Простягнувши руку, хлопець торкнувся тонких дівочих пальців і промовив:
- Ця тема… з Міланом. Я хотів про це поговорити… не їдь.
Та він не був впевнений чи почула вона останні слова, адже айфон збоку заграв стандартною мелодією. 
- Чекай, Макар телефонує. – Жовківська забрала руку і підняла слухавку.
Сціпивши зуби Іван відкинувся у кріслі. Чому саме у таку мить?!
- Так… вечеряю. А ти де?... Ой, а чому ти мене не попередив? – вона широко посміхалася. – Добре , зараз приїду.
- Куди? – відчужено запитав.
- Макару потрібен піджак. – вона сяяла, наче виграла мільйон. – Він поїхав у шоурум. Мені треба до нього.
- Отак одразу зірвешся з місця і помчиш? – ужр навіть не приховував розчарування.
Але дівчина тільки стисла плечима.
- Інакше він поцілує замок.
- Не хочеш дочекатися десерту? – остання надія в його серці сумно потухала.
- Я обов'язково пригощу тебе десертом, тільки іншим разом. Обіцяю.
Вона піднялася, швидко чмокнула його у колючу щоку, залишаючи слід червоної помади і пішла до виходу. В момент, коли за нею зачинилися двері ліфту офіціантка принесла десерт на якому виблискувала каблучка. Мало не до крові потерши чоло, він зірвався з місця і кинувся слідом. 
- Не йди. – схопив її за лікоть біля  таксі.
- Ти п'яний? – вона нахмурила світлі красиві брови.
- А ти? Ти дурепа? – він уже не контролював себе.
- Про що ти? 
- Ти не бачиш? Не помічаєш? Він до тебе байдужий. І не кохає тебе. 
Емілія проковтнула гірку слюну і підняла гнівний погляд.
- Ти нічим не відрізняєшся від тих дівчат, що впадають за ним!
Йому хотілося кричати так, щоб вона нарешті почулм, зрозуміла, але…
- Це тебе не обходить. – дівчина зло шарпнула руку і пішла до авто. 
Але біля дверей повернулася і добавила:
- Макар врешті-решт покохає мене. Він зрозуміє, що я та, хто йому потрібна і не зможе без мене. Ясно? – нахабно посміхнулася намагаюсь внушити ці слова чи то Івану чи то собі. А краще було б Макару.
Гордо змахнула світлим попелистим волоссям і сіла у таксі.
Шовковський гнав понад 200 км на год, не помічаючи перед собою нічого, через образу і біль, що застилала очі. Тільки чудом живий добрався додому. Він із силою стис у кулаці коробку з кільцем, так, що так захрустіла і диким ревом кинув додолу. Йому боліло. Пекло. Роздирало живцем грудну клітку це почуття. Кажуть, невзаємне кохання це щось хворобливе… і зараз у нього була агонія.
Жовківська в ту мить одягала на Макара піджак ніжно погладжуючи по масивних плечах. 
- Вибач, що змусив прийти о такій порі.
Його посмішка вибивала землю у неї з-під ніг.
- Я роблю таке лише для близьких. – кокетливо опустила погляд.
Вони приміряли ще пару варіантів і вона майже відчувала себе його дружоною, яка зранку допомагає одягнутися на роботу.
- З моєю допомогою ви з Іваном будете найкрасивіші на вечірці.
- Ти ж теж будеш? – запитав перевіряючи кишені.
- А мені прийти? – насправді їй хотілося прийти із ним.
- Звісно. Приходь. – спокійним, майже байдужим тоном відповів чоловік.
Та вона воліла цього не чути. Закохані жінки часто стають глухими і сліпими.
Шовковський стояв на балконі і дивився вниз. В ньому боролися два почуття: кинути все і спробувати забути або боротися за неї до останнього. Тільки, здається обидва варіанти були програшні. 
Тихенько, навшпиньки, наче мишка до нього підійшла Юля. Вона бачила крик його душі, але не наважилася підійти раніше. А зараз, коли він вже годину стояв під прохолодним вітром не рухаючись і дивився невідомо куди, їй стало страшно.
Сам же хлопець ніяк не відреагував на її появу.
- Чого ти тут стоїш як ненормальмальний? – нарешті м'яко озвалася.
Та він тільки кинув на неї короткий погляд і відвернувся.
- Каву будеш? – сполбувала через кілька хвилин ще раз.
- Ні. Дякую. – тихо відповів. 
Його голос віяв самотністю, тугою і печальною приреченістю. Самій Юлі були добре знайомі подібні почуття, хоч і в іншіф інтерпритації.
- І що це за дружба така. – зітхнула опершись на дерев'яні перила.
Іван різно до неї повернувся.
- Я про Сашу і Машу, що продали мій будинок. – поспішила пояснити. – Сьогодні знову утнули. Ніби того що зробили не достатньо.
Хлопець продовжував мовчати переварюючи все у голові.
- Май на увазі, зараз і друзям довіряти не можна. – продовжувала ділитися Юля.
Їй просто необхідно було із кимось про це поговорити. Хай і в формі моонологу.
- Ніби я не знаю. – хмикнув Іван.
- А з тобою що? Чому ти сумний? Невдала зйомка? – її круглі очі щиро подивилися на хлопця. Там не було комерційної цікавості.
- Яка зйомка? – він повернув до неї голову. Через їдкі думки загубив суть їхньої трохи дивної розмови.
- Зйомки серіалу. – здивувалася його загальмованості Юля. – Яка тема? А, ні! Дай вгадаю. І так… - вона хвильку подумала. – Хлопець кохає дівчину.
Шовковський ледь помітно кивнув і Юля заликувавши в душі, продовжила.
- Але дівчина кохає іншого.
І знову короткий кивок. А серце занило.
- Бачиш, як я вгадала. – заплескала в долоні підстрибнувши. – А згаєш чому? Бо це стереотип. Далі… цей хлопець хоче освідчитися, але весь час щось заважає. Він хоче пропросити не йти, але не може. – скривилася і театрально приклала руку до чола. – Хоче сказати, що кохає, але не може. І так усе тягнеться…
- А далі що? – Івана зацікавила ця розповідь і він навіть оперся ліктями на перила, аби бути на рівні її очей. 
- Дівчина йде геть. – стиснула плечима Юля.
- До іншого? 
Підтиснувши губи вона співчутливо закивала. І він знову приречено подивився у темінь ночі.
- Але потім… – у Пеьровський прокинулася письменниця. – Але потім, аби забути дівчину цей хлопець вирушає у мандрівку на кораблі. Хвилі праворуч! – змахнула руками. – Хвилі ліворуч! Шторм! Жах! Корабель розбивається об скали,  а хлопець потрапляє на безлюдний острів.
- Безлюдний острів? – скептично перепитав Іван навіть злегка посміхнувшись. Його забавляла її необуздана харизма і дитяча відкритість.
- Тааак. Спершу йому було важко. Але потім... – її голос став таємничим. – Він знайшов фруктові дерева! Їв, пив, веселився і забув про дівчину. Життя знову прекрасне! – змахнула руками, наче мали послідувати гучні аплодисменти. – Ну як тобі?
Він щиро посміхався, а в очах, кольору темного шоколаду, злегка проясніло і потепліло.
- Юля… - хлопець розглядав милі риси обличчя і ямочки на щоках. Від неї віяло чимось теплим. – Іди спати. – м'яко проговорив не перестаючи посміхатися.
Вона також подарувала йому щиру посмішку і зрозумівши, що її місія виконана розвернулася на п'ятках і пішла до себе в кімнату.
А йому направду полегшало. Власне, ситуація більше не видавалася такою катастрофічною.
Іван ще деякий час стояв посміхаючись у пустоту. Розбите серце не сцілилося за одну мить, проте біль притупився і реальність уже не здавалася такою нестерпною.
Юля зранку ліниво протирала підлогу у вітальні мріючи опинитися у своєму ліжку.  Вона вже не могла дочекатися, коли її неотесаний начальник нарешті доїсть свій сніданок, дбайливо приготований між іншим її руками, і нарешті забереться на роботу. Раптом її погляд впав на красиву оксамитову коробочку блакитного кольору, що недбало була кинута на диван. Відкривши, дівчина ледве стримала зойк. Озирнулася по боках і приміряла. Та воно виявилося завелике. Зітхнувши пішла на терасу, де спокійно дожовував омлет, неквапливо читаючи Іван.
Куди це покласти? – вона покрутила перед його обличчям каблучкою.
Викинь. – він лиш на мить відірвавшись від свого заняття.
Та Юля не прийняла ці слова буквально і захоплено розглядала камінець, що виблискував на вранішньому сонці.
Він же справжній… - бурмотіла під ніс. – Це ж скільки воно коштує…
Та вже в наступну мить Шовковський вихопив кільце з її руку  через плече викинув у сад.
Ай! У тебе стільки грошей, що вже дах поїхав!
Дівчина побігла і почала навколішки обшуковувати траву. Якщо йому не потрібно, то їй точно знадобиться. Хвилин десять хлопець спостерігав за її маніпуляціями, поки йому не набридло і не він не наказав їй повертатися до справ по дому. Надувши пухлі губи Юля покірно пішла у дім, але своєї ідеї не покинула.
Роздратовано шурнувши шваброю під диван звідти раптом вилетіло папірець зігнутий удвоє. Обережно підняла і побачила, як на чорному глянцевому фоні красивими срібними буквами було виведено ЗАПРОШЕННЯ на найграндіозніше вечірку року, де збиралися всі вершки теле-медіа компаній.
Іване! – закричала не стримавши емоцій.
Що? – донеслося з його спальні.
Вона вмить кинулася туди та на порозі зупинилася і присоромлено прикрила очі рукою. Іван тільки-но вийшов з душу в одному полотенці і якраз переодягався.
Ну це вже занадто! – вигукнув він.
Сказав би, що до тебе не можна…
А звідки мені було знати, що ти увірвешся?
Юля обернулася спиною і знову затараторила.
Будь ласочка, візьми мене з собою на вечірку. Можемо прикинутися, що ми не знайомі, я тобі не заважатиму, обіцяю. Там же будуть режисери, телевізійники, продюсери…  Я зможу розповісти про свої оповідання. Я тебе дуже прошу…
Через секунду хлопець підійшов до неї і схопивши за руку випроводив за двері.
Обурено тупнувши ногою вона пішла до себе і бережливо сховала запрошення у книгу. Все одно таких знаменитих півнів пропускали і без цього папірчика, а от їй він дуже знадобиться.
У суботу Юля робила те ж, що і завжди, але як тільки за її начальником зачинилися двері помчала у душ.
Шовковський вийшов з чорного мікробусу прямо на червону доріжку. Сотні камер вмить спалахнули вогнями сліплячи його очі. Та за роки кар’єри до цього він звик і лише професійно посміхався. Звідусіль лунали питання:
Пане Іване, коли весілля?
Хто Ваша обраниця? 
Чому Ви її ховаєте?
Позаду хлопця ішла елегантна 35-річна жінка, якій і 30 би ніхто не дав та намагалася вгамувати журналістів.
Іване, не зли мене. – зашипіла Валерія, коли вони зайшли на територію пентхаусу. – Що це за історія з каблучкою? Весь інтернет гуде.
Ти віриш у всю цю маячню? – він зітхнув.
Маячню? Ти що намагаєшся звести мене з розуму? Навмисне це робиш? Всі думають, що ти заручений!
Це не правда, я ж сказав. – чоловік починав злитися. – А ти віриш всьому що кажуть.
Я не вірю. Просто мені із цим розбиратися. – процідила крізь зуби Золотківська.
Десь через годину по доріжці дефілювала і Юлю. Її ноги тремтіли, а тонкі підбори постійно підверталися, через що вона двічі мало не впала. Благо, що її майже ніхто не фотографував. Зайшовши на красиве подвір’я з басейном і фуршет ними столика, що немов з американського кіно на якийсь час застила розглядаючи цих гордих людей у захмарно дорогому вбранні. Сама ж дівчина була одягнена у біле плаття, яке купив їй Іван.  Її волосся вільно спадало природніми об’ємними локонами, а на обличчі з косметики була лише туш і блиск на губах.
Аби втамувати хвилювання вирішила підійти одного із столиків і перекусити. Все одно на неї ніхто уваги не звертав. Та вже другою тарталеткою з ікрою мало не вдавилася через голос за спиною.
Ти що тут робиш?
Нею аж підкинуло. Шовковський схопив її за руку і відвів убік, подалі від цікавих очей.
Ти як сюди приїхала?
Автобусом. – невимушено відповіла.
Слухай уважно. Зараз же сідаєш у свій автобус і повертаєшся додому. – він нервово озирався.
Чому? – округлила блакитні очиці.
Які тут у тебе можуть бути справи? – роздратовано шикнув.
Я що ж не людина? – ображено скривилася. – У мене не може бути тут справ? 
Він мовчав не знаючи що додати.
Тут наша сфера. – вона підняла на нього погляд. – Давай так, ти сам по собі, а я сама по собі. Мене ніхто не знає, тому тебе я не осоромлю. Якщо ти звісно не будеш шарпати мене за руку немов неслухняну дитину.
Іван відпустив її лікоть глибоко вдихнувши, наче гамуючи емоції.
Все, побачимось дома. – Юля посміхнулася і спотикаючись на траві кудись попрямувала. 
А він ще деякий час дивився їй у слід не розуміючи, хто тут начальник.
Сонце повільно сховалося за горизонт, а подвір’я вкрилося сотнями кольорових вогнів. Люди говорили, сміялися, дехто навіть встиг захмеліти, тільки Петровська сумно тинялася від одного фуршетного стола до іншого. За цей час вона встигла поспілкуватися хіба що з офіціатами і прибиральницею, через те, що перекинула тарілку із закусками. Вона сумно запихала в рот їжу, щоб якщо не вдалося ні з ким познайомитися, то хоч поїсть добре. Раптом її хтось штовхнув у спину і вона випустила з пальців шматок риби.
Юля? – на неї здивовано дивився Макар, що пролив із келиха червоне вино.
Привіт. – посміхнулася дівчина.
Ти з Іваном приїхала? – хлопець теж ожив радіючи такій зустрічі.
Ні… я сама.
Як це?
Довго розповідати. – знизала плечима.
Вони відійшли до високого столика, який ховався поміж кущів троянд під високим кленом.
Я б дуже хотіла знайти того, хто оцінить мої роботи. Але я нікого тут не знаю. Взагалі. 
Повідала Юля про свої нещастя.
Мені покажи. – серйозно заявив Макар.
Вона повільно підняла на нього відкритий погляд, повен надії.
Я з радістю подивлюся твої нариси. Якраз зараз наша компанія шукає цікаві ідеї для проектів.
Правда? – Юля радісно сплеснула руками і наче застрибала на місці. – Ти серйозно?
Селіван розглядав її і не переставав посміхатися. За роки роботи в продюсуванні він бачив багато різних людей, масу правдоподібної гри, але такої щирості і простоти в поєднанні з невинною чистою красою не зустрічав.
Я при першій же нагоді занесу. – вона не могла контролювати свої емоції.
Розкажи зараз. Що за тема? – йому не хотілося її відпускати. 
Тема така: жінка-казанова. – вона змахнула руками.
Недалеко від них абсолютно без настрою прогулювалася Жовкіська. Помітивши коханого чоловіка в компанії іншої дівчини вона не стрималася і попрямувала до них набираючи ще більше гніву. А коли побачила, що він торкнувся плеча дівчини мало не оскаженіла.
На цій вечірці весело тільки вам. – заявила, очима кидаючи блискавиці на Юлю. – Що ви тут робите удвох?
Міла, ходи сюди. – поманив її рукою Макар не перестаючи сміятися. – Юля розповідає таку смішну історію.
Справді? І мені розкажи, я теж посміюся. – холодно промовила.
Взагалі-то це мала бути драма. – Юля ніяковіла. – Не смішна.
Від чого Макар ще гучніше розсміявся.
Незручну паузу перервав рінгтон телефону Петровської. Тихо вибачившись вона підняла слухавку злегка відвертаючись.
Що ти там робиш? – у слухавці почувся голос Шовковського. – Ходи сюди.
Вона озирнулася і побачила, що він стоїть у кількох метрах від них. Насуплений і злий.
Але чому? Ми про роботу говоримо.
Я сказав, підійди.
Його голос був тихим проте металевим і ослухатися Юля не посміла. Посміхнувшись до Макара вона кивнула і пішла. Він же провів її поглядом, усвідомлюючи до кого вона пішла.
Ти навмисне це робиш? – Емілія стала перед ним і сміливо подивилася в очі.
Що? – хлопець здивовано повернувся.
Тобі подобається гратися зі мною? Чим я відрізняюся від усіх цих жінок?
Ти про що?
Нащо ти мене сюди покликав, якщо увесь вечір навіть не дивишся на мене?!
Мілочко, все гаразд? – Макар уже насторожився.
Не смій мене так називати! Я вже не маленька!
Не витримавши вона схилила голову і розплакалася. Чоловік зітхнув і погладив її по голові.
Чому ти так чиниш зі мною? – крізь сльози промовила дівчина. – Ти ж знаєш, що я мало не померти за тебе ладна… тобі подобаються мої страждання?
Навіть не знаю що сказати. Я не хочу тебе засмучувати. Ти ж знаєш, як сильно я тебе люблю. Ти ж для мене, як молодша сестра. – хлопець говорив лагідно проте не був певен, що це допоможе.
Однак Емілія закинувши голову лише істерично розсміялася.
А як же Іван? Тобі ж відомо, які почуття він плекає? – Макар спробував привести її до тями. – Про нього ти взагалі не думаєш? 
То ось це твоє виправдання? Іван?!
Шовкоський та Петровська стояли збоку і з сумом спостерігали за цією драмою. Хлопець все більше переконувався в тому, що його надії марні. А Юлі, хоч і не подобалася ця горда дівиця та все ж їй було жаль її.
Я піду. – промовив Іван.
Добре. Не забудь залишити ключ під ковриком аби я могла потрапити у дім.
Ти поїдеш зі мною…
Але чому? Я ж налагоджую ділові контакти.
Іван опустив погляд на дівчину і не знав як їй пояснити. Та й чи варто. Та залишити це місце один просо не міг.
Шовкоський!
До них наче фурія підлетіла заплакана і розгнівана Жовківська.
То ти мене кохаєш?! – вигукнула так, що натовп затих і всі повернулися до цієї четвірки. – Ти у мене закоханий, так? Через тебе Макар не може бути зі мною! 
Всі навколо загомоніли, а хлопець просто опустив голову. В його серце загнали черговий кілок. І та, котру він стільки років люби, леліяв, оберігав та підтримував.
Подивися мені в очі і відповідай! – заверещала та.
Він глибоко вдихнув і стиснувши руки в кулаки повільно підняв серйозний погляд.
Це правда. – спокійно промовив. – Кохаю. До нестями. 
Однак те, що він побачив в очах дівчини навпроти нанесло контрольний у голову. Хтось дивився до нього захоплюючись силою і мужність, хтось із жалістю. Та через кілька секунд хлопець добавив.
Але Юлю.
І нахилившись до Петровської, яка тихенько стояла поруч, притягнув до себе та міцно поцілував. Сама Юля від здивування навіть не змогла опиратися, тому відповіла. Народ навколо зааплодував, Емілія мало не захлинулася власною отрутою, а Макар лише втомлено потер чоло передбачаючи нові проблеми.
Гнів повільно переростав у задоволення й Іван уже насолоджувався м’якими солодкими вустами дівчини. Однак та через хвилину відсахнулася і реальність знову впала наче обух на голову. Причому обом. Він ніжно обійняв її і вони пішли до виходу. 
Задоволена? – тихо промовив Макар.
А що я зробила? – не дивлячись на нього відповіла Емілія.