РОЗДІЛ 2

- Чий? – його запал дещо стих.
- Макара. Він іще тут?
Підозріло насупившись Іван впустив нежданну гостю аби все вияснити.
- Що у вас з моїм другом? – сів навпроти  і так пильно подивився наче прокурор на допиті.
- Скажімо… ми знайомі.
Юля зрозуміла, що це її останній шанс.
- Як ви познайомилися? – прижмурився.
- Це було дуже давно. – почала викручуватися дівчина. Брехати їй не хотілося, а чи допоможе правда, вона не була впевнена. – І це… дуже особисте.
Хлопець відсунувся і розуміюче кивнув. Навіть чужі любовні переживання він сприймав дуже гостро. Тим паче, за Макаром залишалося багато розбитих жіночих сердець.
- Але Макар залишив Грецію. – стиснув плечима.
- Що?! Поїхав? 
Нещастя і відчуття безвиході відпечаталося на красивому обличчі дівчини.
- Ааа… ви довго були разом? – запитав Шовковський побачивши, що та от-от розплачеться. Тільки її стан він тлумачив по своєму.
- Гммм? – Юля ледве підняла на нього погляд. 
- Кажу… ви довго були разом?
- Аааа… а яке це має значення? – підозріло запитала.
- Мені просто цікаво. – знизав плечима. – То де ви познайомилися? В Італії?
- Так… в Італії. – невпевнено підтвердила. Вона не хотіла нічого вигадувати, але у неї увімкнувся творчий авторський запал і дівчину понесло. – І якби не непереборні обставини, які стали вищими за наші почуття, ми б з Макаром давно одружилися. Я ще й досі, коли думаю про нього або згадую ім'я відчуваю біль у душі. Мене серце болить…
По мірі того, як уважніше слухав Іван, історія Юлі ставала все переконливішою. Настільки, що дівчина сама мало не повірила і навіть пустила сльозу, час від часу запихаючи у рот цукерки, які стояли на столі.
Зрештою, вона повернулася у свій номер з пачкою доларових купюр. Та радості від цього не відчувала, адже її гнітило, що стільки набрехала. Мама в дитинстві вчила, що які б не були обставини треба довіряти Богу і залишатися такою, за яку перед дзеркалом совісті не буде соромно. Перепросивши Бога за свій вчинок, дівчина подякувала і клятвенно пообіціяла: що як тільки повернеться додому, збере необхідну суму і віддасть Шовковському, а ще розповість усю правду. 
Івана розчулила історія Юлі. Він не сподівався, що його друг здатний на таке глибоке почуття і власне розумів, чому той мовчав. Тому і дав грошей.
Як тільки літак приземлився у Києві Шовковський переодягнувся і відразу подався до шоуруму, власницею якого була Емілія. Вона з командою кравчинь та стилістів одягали найзнаменитіших людей країни. 
Взявши із заднього сидіння свого кабріолету подарунок Іван поспішив у студію. Та в дверях застиг, милуючись, як висока, струнка, світловолоса дівчина, схожа на царицю подіумів, вміло керує процесом створення нового образу. Через кілька хвилин вона його побачила і поспішила відчинити двері. 
- Ваня. – широко посміхнулася забираючи невеликий пакунок. – Що це? 
- Подарунок для принцеси. – лагідно відповів той.
- Ти щоразу щось привозиш. Це так мило. – дівчина підійшла ближче і торкнулася долонею його обличчя. 
Він же мало не замурчав, як кіт, від такої ласки. Та за їх спинами зашепотіли співробітники і Жовківська запропонулася піднятися до неї в кабінет.
- Ну, розповідай, що ви робили в Греції без мене? – вона сіла за білосніжний стіл закиданий різними шматочками тканини і ескізів.
- Що нам робити? – він упав на диванчик поруч. – Макар там був по роботі, а я просто так, аби відпочити, розвіятися. Мені це пішло на користь.
- Що за відпочинок на самоті? В тебе депресія?
- Ні, що ти. Яка депресія? – поспішно заперечив.
- Я просто питаю. Терпіти не можу депресивних людей. Ненавиджу.
Їм принесли дві кави.
- Зі мною все гаразд. – запевнив він широко посміхаючись.
Тільки за цією маскою дівчина так і не розгледіла, що ховалося на дні темних, як ніч очей. 
- Як справи у Макара? – запитала розгрібаючи завали на столі.
Хлопець непомітно заскреготав  зубами  та все ж спокійно відповів.
- Звісно добре, у Київ повертається.
- Повертається? – наче ожила дівчина.
- Так, офіс тут відкриває. 
- Правда?
Її замріяний погляд гострим лезом різав по тонкій душі.
- Давай сьогодні повечеряємо разом. – запропонував перебиваючи її думки.
- Давай. – без вагань погодилася дівчина.
А тим часом Юля тільки-но добралася до свого дому. На окраїні міста ближче до лісу, де завжди було багато свіжого повітря, зручно вмостився затишний двохповерховий будиночок. Біля нього розстелився зелений сад із безліччю квітів та фруктовмх дерев. Ось уже чотири роки Юля доглядала за всім сама. Звісно утримувати такий дім було напрочуд важко, та вона наполегливо працювала де тільки можна аби зберегти те що залишилося від батьків. Через постійну роботу довелося залишити університет ще на другому курсі з думкою, що яа тільки стане знаменитою, а головне, багатою письменницею, одразу відновиться.
Не встигла переступити поріг, як на неї кинувся великий рудий кіт. Голодний кіт. Вона притискаючи його до себе пробурмотіла, що зараз нагодує та піднявши голову дівчина мало не закричала від розпачу. Дім пустував, а всі меблі просто щезли. 
- Пограбували. – прошепотіла і сіла на дерев'яну сходину. На очі навернулися сльози і вона більше не стала їх стримувати. Та вже в наступну мить зірвалася на ноги і побігла сходами наверх у свою кімнату.  Побачивши, що ноутбук лежить на ліжку дещо заспокоїлася. Там зберігалися всі її рукописи і нариси. Але збоку стояла велика рожева валіза з речами. І раптом все це їй здалося дивним і нелогічним. Ноутбук мало чи не найцінніша річ у цьому домі. А тут все так чисто і акуратно... Дівчина знову по черзі набрала номери найкращих друзів, але абоненти виявилися, як і раніше недоступними. І раптом її погляд впав на невеличке фото, що висіло на стіні. На ньому Юля обіймає Сашу і Машу в день їхнього весілля. Пазли в голові повільно почали складатися в одну цілісну картину. Дивна щедра пропозиція, підписані похапцем документи, сльози Маші, коли вона сідала у літак… 
Прокусивши до крові нижню губу, дівчина зібрала рештки сил і пішла навідати «щедрих» друзів. Однак їх дома не виявилося, тому вона стала під сторою хрущовкою і закричала:
- Василь Генадійович! Василь Генадійович!
На балкон другого поверху вийшов літній чоловік із сивою бородою і у великих окулярах. 
- Ти хто така?! – він насупився.
- Я Юля. Двоюрідна внучка тітки Наді. Я Вам ще допомогла пожильців у квартиру на першому поверсі знайти. Олександр Котик. Ви не знаєте де він?
- У пеклі! – гаркнув той. – Він утік і не заплатив за два місяці! Серед ночі виїхав! А я спав, скинув слуховий апарат і нічого не чув.
- Йойой… - тендітні плечі Юлі опустилися. – А він нікому не сказав адресу? Може сусідам? – з безвиході вона вже й сама не знала, що несла. Просто не було за що зачепитися.
Очі старого мало не потріскали зі злості.
- Адресу? Аааа… чекай, чекай. Зараз я дам тобі адресу.
Юля схопилася за тоненьку соломинку надії та вже через хвилини на неї вилилося відро холодної води.
- Ви що робите?! – заверещала.
- Ось тобі адреса! І щоб я більше не бачив ні тебе, ні твоїх аферистів друзів!
Він розвернувся і пішов гримнувши дверима балкону.
- Ну а я тут до чого... – захникала Юля. – Вони ж і мене обманули… Старе, а поведінка, як у трирічного.
Ната викрутила тонку шифонову кофту без рукавів, наскільки це було можливо і з'їжачившись від пориву вітру, що невідомо звідки взявся, попленталася додому. Не подолала і половину дороги, як телефон у її рукзаці, котрий вона побоялася залишити у будинку задзелегчав популярною пісенькою.
- Так. – відповіла тихо, адже сили майже покинули тіло дівчини через моральне виснаження і пригнічення. – Іван?  Який Іван? – скривилася не бажаючи нікого ні чути ні бачити. – Шовковський?
І тут їй довелося зупинитися та змусити мізки обробляти інформацію.
- Пробачте, не впізнала. Так, звісно, Іван Шовковський не телефонує мені щодня. Куди? – вона подивилася на мокру кофту. – А можна я приїду через годину.
Іван Шовковський сидів на м'якому диванчину просторого ресторану і час від часу фотографуючись з фанатками нервово поглядав на годинник. Він ніколи б не став стільки часу чекати якусь дівицю, якби не обставини. Кілька годин тому зателефонувала Емілія і повідомила, що з ними на вечері буде Макар. А це означало, що всі його старання коту під хвіст. Тому він вирішив звести його із старим коханням і так би мовити убити двох зайців одночасно. Дати другові шанс на особисте щастя і показати Мілі, що Макар кохає іншу.
Зрештою, коли його терпіння було на межі у залі з'явилася наполовину мокра, наче стара курка і бліда дівчина.
- Що це за вигляд?
Так його план навряд чи спрацює.
- Навіть не питай. – мовила Юля сідаючи навпроти.
- Не сідай!
Він піднявся і пішов до виходу.
- Ходімо! – наказав і без того збентеженій дівчині.
Юля зупинилася біля дорогої чорної автівки без верху і підозріло подивилася на актора. Тепер вона недовіряла вже нікому. Особливо багатим і харизматичним.
- Сідай. – він відчинив дверцята.
- Навіщо?
- У нас є справи.
- Які справи?
- Сідай і я розповім.
- Я не сідаю в машини до незнайомців.
Він цмокнув і закотив очі. Часу було обмаль, роботи багато. Скрипнувши зубами вийшов і зупинився поруч з дівчиною.
- Але ж ми познайомилися, коли тебе на мене занудило. – нахилився і максимально тихо промовив аби не привертати увагу. Ще один скандал і Валерія розірве з ним контракт.
Юля присоромлено опустила очі.
- А коли ти позичила в мене грошей, це нас зблизило ще більше. А тепер у тебе раптом з'явилися принципи? – він починав дратуватися. – Юля. – видихнув аби не налякати ту. – Сідай у авто.
- А звідки мені знати, що ти не збоченець? – вона не знала, що в його голові тому боялася влізти в чергову авантюру.
- Хіба я не дав тобі грошей повіривши на слово?!
- Дав. – погодилася та. – І я тобі дуже вдячна. Але може ти багатий збоченець? Я щодня про таких в газетах читаю. – вона подивилася на нього щирим майже дитячим поглядом.
- Якби я був збоченцем, то не став би тебе викрадати посеред білого дня. – у нього закінчувалися і аргументи і терпіння.
- Це проблематично. – погодилася вона. – Ти знаменитість.
- Браво. – заплескав у долоні. – Сідай будь ласка.
Уже в авто Юля намагалися допитатися, куди вони їдуть та Іван просто відповів, що зробить їй послугу. І це лякало ще більше. В її голову приходили найнереальніші думки на межі з ідіотизмом. Та все закінчилося, а може тільки починалося в модному бутику.
- Юліє, ну чому так довго? – Закричав хлопець допиваючи вже третю чашку кави. 
Вона переміряла з десяток сукон та все було не те. Або надто відверто або надто строго, що не підходило до її наївно-невинного і такого романтичного образу.
- Вийди, покажися! Дівчата, допоможіть їй. 
- Вона не дозволяє нікому . – відповіда довгонога консультантка.
Хлопець підійшов і торкнувшись темної ширми попереджувально застеріг:
- Я зараз сам зайду.
Це подіяло і дівчина висунула голову.
- А де решта? – запитав. 
Йосу вже навіть стало цікаво, що вона там ховає.
Ніяковіючи Юля таки вийшла. Іван нахилив голову набік і задовонено пройшовся по ній поглядом. Це майже потрапляння в десятку. Красиве білосніжне плаття без рукавів, що вигідно підкреслювало фарфорову шкіру і акуратне декольте, від талії розширювалося та доходило майже до колін. Ціпка матерія була розшита непомітними і легкими наче перший сніг квітами тісно облягала талію. Чомусь йому пригадалася скринька з балериною, яка кружляла під стару, але ніжну мелодію.
- Дуже добре. – кивнув дівчатам та вони стримуючи смішки кивнули на стопи його подружки. 
Опустивши погляд він побачив старі, червоні кеди. І лише важко зітхнув. 
Іван швидко ішов вниз красивими сходами вкритими червоною доріжкою помпезного ресторану. Позаду на високих тонких бігла Юля стискаючи в руках стильний клатч. Адміністратор показав їм столик і Шовкий сів поруч із дівчиною. Вона взяла велике меню не звертаючи уваги на те, як нервово він барабанить пальцями по столі.
- Іване… я не можу тут їсти! – зашипіла дівчина розглядаючи ціни. – Я і без того тобі винна.
Та він лише байдуже відвів погляд.
- Як я зможу віддати тобі стільки грошей… таке враження, ніби це ти мені винний.
А тоді до неї раптом д- Невже ти хочеш, щоб таким чином я повернула тобі борг? 
- Юля, що в житті головне? – він нарешті заговорив і до того ж доволі м'яко.
- Що? – вона округлила великі блакитні очі, вміло підкреслені майстром.
- Любов. Заради коханої людини можна переступити через свою гордість і піти на великі жертви.
- Так… - Юля не зовсім розуміла на що він натякає, але її серце стрепенулося. 
- Зрештою, якщо двоє кохають, вони не повинні відмовлятися від шлюбу через неприйняття сім'ї.
Дівчина вщент заплуталася і просто закивала.
- А знаєш, Макар у Києві. – посміхнувся Шовковський.
Юля лише закліпала довгими густими віями, якими її щедро нагородив Бог.
- Я допоможу вам з Макаром зустрітися знову.
- Яким Макаром? – дівчина повернулася до вивчення меню.
- З твоїм колишнім нареченим. Ви кохали одне одне одного, але не побралися, бо сім'ї були проти. – нагадав Іван.
Юля подавилася власною слиною.
- Я не хочу бачити Макара. – поспішно відповіла, після того як відкашлялася.
- А як на мене, від кохання відмовлятися не можна. – заграв бровами наче старий лис.
Тільки дівчині було не до жартів.
- Іване… не знаю, як сказати… але Ви не так мене зрозуміли. – її очі стали немов у кота зі Шрека.
- Що? 
- Нічого такого не було. – випалила, відчуваючи, як горить із сорому її обличчя.
- Тобто «нічого не було»?
І напевне він би дав їй можливість пояснити, якби не Міла і Макар, що увійшли у зал під ручку.
- Це все брехня! – зашипіла Юля і сховала обличчя за великою книгою меню. 
- Брехня?! 
Його руки запалали невимовним бажанням схопити за горло це дівчисько, але в цю мить до них підійшли друзі. Вмить взявши  себе в руки хлопець надто міцно потис руку Макара і ніжно поцілував у щоку Емілію, затримавши губи дещо довши, ніж це прийнято для друзів.
- Прибери це. – шикнув на Юлю, котра досі ховалася за меню.
- Не можу. – скривилася дівчина, розуміючи що проблеми з будинком це лише початок.
- Іване, а хто твоя подруга? – запитала Міла сівши навпроти Шовковського.
- Ми недавно познайомилися… - неохоче відповів хлопець і сціпивши зуби шарпнув те злощасне меню. – Знайомтеся – це Юлія. А це мої найкращі друзі.
Він мило посміхнувся до дівчини поруч та це було більше схоже на оскал оскаженілого пса.
- Дуже приємно. – тихо промовила Юля.
- І нам. – відповів Макар озираючись в пошуках офіціанта. Здається він не впізнав у цій милій леді тієї запальної і по дитячому смішної дівчини. 
Поки друзі були зайтяті вивченням меню Іван непомітно, але боляче наступив на ногу Юлі і грізно прошепотів на вухо:
- Як це «брехня»?
- Пробач.
- Навіщо мені твої вибачення?
Він повторив маніпуляцію з ногами, але та не витримала і відповіла пнувши його гострим каблуком. Він не витримав і вдарив її майже по коліні.
- Ай! – зойкнула дівчина.
- Щось сталося? – відразу запитав Макар.
- Нічого. – видихнула Юля. – Ногу звело. – і потерла забите місце.
Макар нахилився і якось дивно та дуже пильно на неї подивився.
- Ми раніше не зустрічалися?
- Так. – вона на секунду підняла погляд і знову опустила голову.
- Де ви познайомилися? – рево запитала Емілія.
- У Греції. – тепер він все пригадав і посміхнувся. – Жили в одному готелі.
- Он як… - невдоволений буркнула блондинка.
- Направду! Я поїхав зустрітися з Іваном і там зустрів цю панянку. У Вас була якась плутанина з номером. Якби я знав, що ви друзі могли б там разом провести час.
- Ми не були друз… – вклав Іван дивлячись на незадоволене обличчя коханої.
- Не відразу стали друзями. – перебила його Юля. – Але потім потоваришували. – вона багатозначно подивилася на актора. – Не розповідай, благаю! – зашепотіла.
Решта вечора пройшла спокійно, але задоволеним залишився лише Макар. Емілія постійно дивилася на нього намагаючись торкнутися, то щось поправляючи, то забираючи невидимий пил. Іван шаленів від ревнощів, а Петровська нервово сувалася на кріслі не знаючи як виплутатися з цієї історії. 
Аби сховатися від папараці і надоїдливих журналістів вони вийшли через чорний хід. Чоловіки подали один одному руку і Іван з сумом поглянув у слід Міли, яка сіла в авто Макара. Коли ті від'їхали він взяв з чорного мікробуса рюкзак і кинув його Юлі. Вона побігла за ним та двері авто зачинилися прямо перед її носом.
- Ей! Ми так не домовлялися!  - закричала дівчина. – Як я поїду додому? У мене грошей нема!
- Так тобі і треба! – злегка відчинив і зло відповів Шовковський. – Ти все зіпсувала!
- Це я зіпсувала!?
Він не витримав і вийшов нависши над нею грозовою хмарою.
- Звісно ти! Ти просто брехуха! Наплела мені, що Макар твій колишній, що його батьки тебе не захотіли! Чого ти домагалася?!
- Я не… винна. – вона осіклася та відразу продовжила. – Що ти не в курсі особистого життя друга. Я потрапила у скруту і мені довелося збрехати. Хоча я цього дуже не люблю.
- Все, мені набридло. Іди собі.
Іван повернувся до автомобіля та Юля схопила його за руку і розвернула до себе.
- А я знаю, чого ти домагався! Хіба сам не брехав мені? Хотів звести мене з Макаром аби розчистити дорогу до Емілії?
- Годі! – він попереджувально підняв угору вказівний палець.
- Якщо кохаєш її, піди і скажи!
Дівчину несло, наче весло на хвилі та їй уже було нічого втрачати.
- Юліє! Дай мені спокій. Будь ласка. – його тон став тихішим, але не менш грізним. 
Вона принишкла і заблимала довгими густими віями. Шовковський користуючись моментом тишини сів у мікробус та невгамовне дівчись знову відчинило двері.
- А я вважала, що ти класний, як у серіалах. Ні, актор ти чудовий, просто фантастика. А от людина… підогнила.
З усієї сили засунула дверцята і гордо розвернулася спиною. Однак авто поїхало, залишивши по собі клубок диму. Що тільки підтвердило її останні слова. З горем пополам і босоніж дівчина попленталася додому.
Юля прокинулася незвично рано від того, що хтось рветься у її будинок. Піднятися було важко адже тіло затерпло від ночівлі на твердому паркеті. І тут вона побачила чоловіка у костюмі та кількох інших, що заносили меблі.
- У чому річ? – потерла очі. – Хто ви такі? Геть з мого дому! Негайно!
- Пані, Ви…
- Не підходьте! Ви прийшли, бо я живу сама?!
- Заспокійтеся. – здається гості були здивовані ще більше ніш господарка.
- Це мій дім!
- Ми його купили. – намагався донести ошелешений чолов'яга.
- Ні! Це мій дім! Мій! – продовжувала верешати Юля так, що їм мало вуха не позакладало.
Вона схопила з землі рюкзак на якому спала і телефон.
- А хто Ви така?! Ми купили цей будинок.
- Що?!
Дівчина раптом зблідла і через секунду втратила свідомість. Кремезні чоловіки зберігалися навколо неї панікуючи і не знаютьчи що робити. Той, що в костюмі підняв голову дівчини і легко поплескав по обличчі. Однак вона лише продовжувала бурмотіти, що це її дім. Хтось приніс води і вилив на Юлю, від чого та підхопилася і побачивши над собою якогось збоченця заверещала так, що навіть ворони з дерев її саду полетіли шукати алекватне місце.
Завершила їх перепалка… ні не в лікарні. У відділку поліції. Петровська сиділа опустивши голову на долоні і тихо плакала.
- Пане офіцер, у мене є документ, який засвідчує, що ми купили цей будинок. – промовив ріелтол за спиною дівчини і простягнув якісь папірці.
- Ну який документ? Я нічого не підписувала, це підстава! 
- Це Ваш підпис? – поліцейський вказав пальцем на закарлючку внизу документа.
І тут Юля пригалала, як Маша підсунула їй на підпис якісь банківські папери, коли вони запізнюючись на авіалайнер проходили реєстрацію.
Ну от і все. Концерт закінчився, гасіть світло. Оплесків не буде.
- Якщо Ви вважаєте, що це шахрайство, пишіть заяву. 
Кілька хвилин роздумів, у яких ріелтор здається навіть не дихав. Його покупець дуже шанований чоловік і скандали йому нідочого. 
- Ну то що? – невтерпів поліціянт.
В її пам'яті сплив рожевий конверт на кухні, у якому вона вчора знайшла листа.  
«Моя люба Юлечко. Читаючи ці рядки ти напевне нас ненавидиш. І це правильно. Ми з Сашком тебе підставили. Але ми мусили це зробити… у нас просто не було вибору. Мій ідіот чоловік грав чужими грішми на буржі. А коли все програв взяв у якихось бандюків велику суму, щоб не сісти в тюрму. І якби він не віддав борг, його б убили. Тому ми не знайшли іншого виходу. А ще я недавно дізналася про вагітність. І я не хочу аби моя дитина росла без батька.
Пробач нам, Юлечко.
P.S. Ось фото нашого малюка) ти станеш тіткою)))»
- Будете писати заяву? – офіцер підсунув їй чистий листочок і ручку.
- Ні. – важко зітхнула і витерла непрохану сльозу.
Ріелтор полегшено посміхнувся і зібрався на вихід.
- Скажіть хоч кому прлдали мій будинок? Я піду і благатиму цього не робити. – зупинила чоловіка.
- Я не можу розголошувати таку інформацію. Після переїзду поїдете і подивитеся.
Волочати за собою валізу і у другій руці кота Юля таки повернулася до уже не свого дому. Іти їй було нікуди, грошей нуль, у шлунку таргани грали на барабанах. Єдине, на що вона сподівалася, це що новий господар виявиться м'якосерднем і зрозуміє її ситуацію. Однак у домі було темно, а замки уже поміняні. Сівши на лавку дівчина почала молитися і непомітила, як заснула.
Сліпуче світло фар змусило розплющити очі.
- Юля? – перед нею постав здивований Шовковський власною персоною. 
- Чому ти мене переслідуєш? – сонно потерла обличчя. – Я поверну гроші, чесно.
- Я не знаю чого ти добивається своєю брехнею, але ось що я тобі скажу: геть звідси!
- Про яку брехню ти говориш? І що ти забув у мене вдома?
- У тебе вдома? – цинічно посміхнувся. – Ні, це що ТИ забула у мене вдома?! Іди собі…
- Чекай. То це ти… купив… Тобто, ти купив… мій будинок?
На який час материнська плата почала підгорати в обидвох. 
Шовковський нервово намотував круги по оновленій вітальні і активно жестикулюючи кричав у схухавку на адвоката. Але той продовжував стояти на своєму, що все гараз і документи чисті.
- Адвокат каже, що ти продала будинок! – гаркнув на дівчину, що сиділа на стильному пурпуровому дивані.
- Я не продала… я не знала. Це через Сашу і Машу.
Та хлопець лише недовірливо закивав.
- Крім цього будинку я нічого не маю. Це все, що залишилося від батька. Це не просто мій дім, а частина мене. Розумієш?
Хлопець дивився на повні сліз очі дівчини та на мить майже повірив. Але в наступну, схопив її за руку і виштовхав з будинку. Вчасно згадав, як щиро вона виглядала, коли розповідала про Макара.
- Безсовісний! Проганяє мене з мого ж дому!
Слідом за нею полетіла валіза і рюкзак, у якому щось хруснуло.
- Тебе, зі свого дому! – поставив на поріг ще й кота.
Вона присвла і витягла з рюзака фото у масивній рамці, скло якого стрісло в багатьох місцях. На ньому Юля обіймала ще живих тата і маму.
Іван прокивнувся відпочилий і в доброму гуморі вперше за довгий час. Відчинив балкон і вдихнув свіжого повітря без жодеих противних папараці. Солодко потягнувся прямуючи пробіжку, але вже за дверима його чекав сюрприз.