Частина 1

“Сімейна легенда”

З дитинства Дакота знала сімейну легенду, що її прабабуся була графинею. Та хіба ж можна в таке повірити? Вона вирушає з Америки, до незнайомої України, на пошуки скарбів. Аби дізнатися правду про історію родини. Одного дня , Дакота отримала конверт, з листом від померлої  прабабусі, де вона розповіла про родинний маєток, де заховані коштовності. Лист прийшов з України. Його надіслала жінка, яка знайшла цей лист у себе під будинком. Цей лист пролежав там більше ніж 70 років.  Дакота вирішила негайно їхати до України. Поїхала до аеропорту . Купила квитки на літак. І вирішила на пошуки .

Дакота Карпентер мешкала в Каліфорнії. Там вирощують половину американських фруктів і овочів. У Каліфорнії також знаходиться найбільше в світі виробництво вина. Фірма Ернеста Галло виробляє близько 2 млн. пляшок за день. Дакота дуже любить пити каліфорнійське вино.

Вона мешкала у маленькому будиночку . Її батьки мешкали окремо . Вони були вже на пенсії та подорожували по США, а Дакота працювала фотографом.  Її знімки публікували в журналах мод та інших. Тому, з собою в дорогу Дакота взяла пляшечку вина, фотоапарат та одяг і гроші на проживання в Україні.

Настало літо…Дакота прилетіла до Києва, а там пересіла на потяг , який привіз її до села Брага, що в Хмельницькій області. Саме там жила її прабабуся, яку звали Марія.

                           Село Брага Хмельницька область

Про історію Браги ми дізнаємося завдяки відомому досліднику Поділля Юхиму Сіцінському і його книзі Історичні відомості про приходи і церкви Подільської єпархії Кам’янецький заповіт.

Отже , в документах Брага вперше датується у середині XVI століття, як власність Ластовецьких. У 1575 році село належала воєводі Юрію Язловецькому , і перебувало в заставі у каштеляна галицького Юрія Струся  і його брата Якова, у власність яких воно й перейшло пізніше.

Після поділу маєтків Брага разом з іншими навколишніми селами дісталися його донці Олені. У 1595 році в Бразі зупинявся коронний гетьман Ян Замойський. За декілька років тут збиралися польські і молдовські посли для укладання договору між двома державами. Цим договором, зокрема, було вирішено залишити переправу через Дністер у Бразі в загальному користуванні обох прикордонних країн. Подальша історія Браги безпосередньо пов’язана з історією сусіднього Жванця. На початку XVII століття власником обох сіл становиться Кам’янецький староста Валентій Калиновський. У Жванці він майже наново перебудовує замок, а на дністровському березі між Жванцем і Брагою майже напроти Хотинської твердині у 1621 році будує нову земляну фортецю, що отримала назву Олександрівське укріплення. Фортеця призначалася для оборони від турків, і в свій час складалася з чотирьох бастіонів і равеліну. Зараз від неї залишилися лише земляні вали, які ледь проглядаються з дороги. Під час Хотинської війни 1621 року в селі було зведено міст, за допомогою якого переплавлялися на той берег королевич Владислав разом із гетьманом Яном Ходкевичем. З 1699 року Брага разом із Жванцем – власність Лянцкоронських. В останніх Брагу унаслідували Скоповські, а пізніше вона належала Іорданам та Комарям. Близько 1843 році село у Комарів викупив якійсь Ремер, донька якого вийшла заміж за поміщика Гижицького. У власності Гижицьких Брага перебувала до початку ХХ століття.Дакота зайшла до маєтку. Почала ходити і шукати там ключ , який заховала прабабуся. В кімнатах нічого не було.

Вона вийшла надвір та попрямувала до цвинтара. У Дакоти в телефоні був навігатор. Тож вона могла дивитися місцезнаходження кожної пам’ятки архітектури.  На початку села ліворуч від дороги побачила скромну браму. За нею – старий польський цвинтар, який більше нагадує густий ліс. На цвинтарі – багато давніх поховань, серед яких виділяються декілька оригінальних надгробних пам’ятників.

За словами старої бабусі, яка охороняє цвинтар з вилами в руках, кладовище має триста років, а могила, над якою стоїть найвищій пам’ятник – це поховання ксьондза.Вглибині цвинтаря в гущі високих дубів стоїть невеличкий костел-капличка – найцікавіша пам’ятка Браги. Це – мавзолей Зебровських (Жебровських), в якому поховано трьох представників цієї родини. Останнє поховання здійснено у 1909 році. Надпис польською мовою "K 1910 Antoni Janiszeuski. Kam.- Pod…" свідчить, що мавзолей побудовано у 1909 році Антонієм Янишевським. На фасаді зберігся герб Жебровських.  На цвинтарі вона ходила серед могил і читала імена похованих аристократів. Дакота знаходить книгу, яку любила читати її прабабуся. Вона почала листати книгу. Дакота прагне дізнатися про подальшу долю прабабці Марії й розпочинає пошуки інформації , а знаходить …фотографію прабабусі , де вона зображена в коштовностях, які їй потрібно знайти. Це був знак…Прабабуся показала мені сімейні коштовності. Дакота забрала книгу та фото…Пішла назад до маєтку…Там вирішила переночувати. Вранці, вона зробила замітки у щоденнику, який вона назвала дорожні замітки. Перший запис… “Зараз я прокинулася у маєтку, де жили мої предки. Я була на цвинтарі, де можливо спочиває моя прабабуся. Знайшла книгу та фото, але скарбів ще не знайшла…Піду до лісу.. Можливо там щось знайду”.  Спочатку Дакота пішла до лісу, який асоціюється в неї із сучасним світом, з гріховним світом, що потребує докорінних змін. Намагаючись вийти з лісу, героїня зупиняється, бо йому на перешкоді стоять три Боги лісу: Миха, який опікував лісових звірів, Лісовик (полісун) — дух лісу, його господар та Марена  -  володарка небесного водного царства.

Посеред ліса простора галявина з плакучою березою. Містина вся дика, таємнича та містична. В лісі щось загомоніло, струмок зашумів, і понеслася вода. Дивні думки снувалися в її голові. Можливо , цього треба більше остерігатися. Можливо …Вона із сумнівом похитала головою. Тепер їй залишилося тільки відступити звідти ніким не поміченою.

Тут вона побачила 3 звірів: Пантеру – символ земного життя, лева- символ гордості, вовчицю – символ жадоби. Саме ці вади вважала Дакота головною бідою людей свого часу. Дакота побачила у лісі жінку, яка нагадувала її прабабусю. Пішла за нею…Дух жінки привів мене на галявину. Узлісся наче повите ніжним зеленим серпанком. До неї з туману виходить привид її прабабусі..Вона розповіла їй , що недалеко від маєтку є собор, де вона закопала свої коштовності. Передчуття якоїсь приємної трагічної несподіванки. І раптом – все стало з ніг на голову. Удар..Несподівано різке…І за мить цілковитого хаосу, коли все змішалося в якомусь фаталістичному протуберанці, всім видалося, що життя зупинилося. Стало так тихо, мов у древньому склепі. Коли розвиднилося, на галявині стало видно насипану, ще не порослу моріжком могилу. Це була могила її прабабусі… Дакота привіталася з нею та пішла назад до маєтку…Червоно відсвічувало штучне світило. Килимок вистилала під ногами інканська синтетична трава. Раптом почулося сумне вовче виття…На горизонті замиготіло світло, як від НЛО. Над селом утворилися пекельні кола. В них були душі тих, чиїм гріхом було лихварство, марнотратство, гнівливість. Через це в пеклі мучаться зловмисники, шахраї та зрадники. Відкрилося чистилище . Дакота побачила душі тих, хто був дуже гордий, скупий , ненажерливий. І ось перед її очима відкрився новий світ, сповнений краси і добра. На берегах річки пломеніють вогняні квітки – це душі праведників. Ще вище розташований престол Бога. Він ніби обіймає Всесвіт. Скрик мого серця! Добрий день! Треба з тобою поговорити нарешті серйозно…Дакота прокинулася від сну…Сонце хилилося до заходу. Його проміння вкривалося рожевою габою…