11.

Марк небагато знав про дітей, але у тому факті, що їхній сон — це найкращі миті батьківства, він переконався на власному досвіді. З Лео діяв максимально обережно — наче знешкоджував міну з надчутливим детонатором. Він затамував подих, коли перекладав малого в ліжечко, і лише коли хлопчик видав тихе, солодке сопіння, остаточно обм’якшивши на подушці, дозволив собі видихнути та навшпиньках вийти з кімнати.

Ситуація з Еммою не йшла йому з голови. Він хотів їй допомогти, але не міг зробити цього, поки не дізнається правду. Допитувати її силоміць — теж не варіант. Видно, що вона не готова відкритися. Якщо він натисне, то зробить тільки гірше. Вирішив і надалі діяти приховано. От би детектив Віктора роздобув якусь інформацію… Треба це перевірити! Марк дістав телефон та набрав свого менеджера. 

— Ти знущаєшся? Знову за своє? — прохрипів роздратований Віктор. — Марку, в тебе взагалі совісті немає! Ти бачив, котра зараз година?! Мій робочий день ще не почався!

— Вибач… Просто мені потрібні новини про Емму, — промовив Марк, дивлячись у темряву за вікном. — Твій детектив дізнався щось нове?

— Це так швидко не робиться, — зітхнув Віктор. — Твоя дружина… ще та штучка. Вона майстерно замітає сліди. Але дещо все ж таки прояснилося. Її колишній — такий собі Давид. Прізвище ще уточнюю. Він міцно пов'язаний із підпільним ігровим бізнесом. Тіньові казино, борги, дуже серйозні й дуже нехороші люди. То й не дивно, що вона втекла від нього. 

Марк стиснув вільну руку в кулак так, що хруснули суглоби. Тіньовий бізнес — це бруд, який не знає кордонів і правил.

— Чорт… Так і знав, що там якась погана історія!

— Слухай, Марку, — голос Віктора став суворішим. — Допомога беззахисній дівчині — це круто і благородно, але мені не подобаються твої нічні дзвінки. Чому ти не спиш? Тобі треба дотримуватися режиму. До того ж ти вже пропустив до біса багато тренувань. Твої спонсори ставлять запитання, а промоутери обривають мені телефон. Якщо не повернешся в зал найближчим часом, ми втратимо контракт.

Марк глянув на свої руки. Кісточки пальців нили від фантомного болю — їм бракувало опору боксерської груші. Він і сам скучив за тренуваннями.

— Я зрозумів, — глухо відповів він. — Вже завтра зустрінуся з тренером, обіцяю. Передай усім, що “Звір” повертається. 

— Добре. І заради всього святого, більше не телефонуй мені серед ночі!

Марк відклав телефон та впав на ліжко. Давид. Сфера діяльності цього чоловіка вимальовувала чіткий, потворний силует. Тепер паніка Емми в машині не здавалася йому надмірною — це був інстинкт жертви, яка відчула подих хижака на потилиці.

— Що ж ти накоїв, Давиде, якщо вона тікає від тебе з таким відчаєм? — пробурмотів у темряву.

Марк не боявся за себе. Навіть якби колишній Емми був самим дияволом, він знав, як відправити його назад у пекло. Але зараз на кону стояв Лео. Будь-яка поява сумнівних осіб перед судом могла зруйнувати все. Одне слово про переслідування чи кримінал — і опікунство розсиплеться, як картковий будинок, а малого знову запакують у синій фургон та повезуть прийомним батькам.

“Я не дозволю. Нікому”, — Марк стиснув щелепи так, що затерпли м’язи. Тепер він мав захищати не лише дитину, а й таємницю жінки за стіною. Він її обрав. А отже, її минуле тепер стало його особистою справою.

Він лежав, дивлячись у стелю, аж поки до його вух не долетів ледь чутний звук. Ляп, ляп, ляп... М’яке шльопання босих ніжок по паркету.

Марк застиг, боючись підвести голову. Ні, зовсім не тому, що цей звук нагадував моторошну сцену з фільма жахів. Жахи — то фігня, а ось дитина, яка провела у ліжку лише двадцять хвилин, і знову прокинулась — ось справжній горор. У дверному отворі майнула маленька постать, і за мить у кімнату несміливо зазирнув Лео. Марк на мить втратив дар мовлення. Усередині все опустилося від розпачу: невже знову істерика? Невже вся ніч намарно? Він уже набрав повітря, щоб заскиглити з розпачу, але малий зробив те, чого Марк зовсім не очікував.

Лео мовчки підійшов до великого ліжка, спритно видерся на високий матрац і, не промовивши жодного слова, просто підсунувся Марку під бік. Він притиснувся до чоловіка, наче крихітне кошеня, що нарешті знайшло джерело тепла й захисту. Хлопчик видав довгий, тремтливий видих і миттєво обм’як, засинаючи.

Марк завмер, боячись навіть дихнути. Увесь його бойовий запал та лють до того клятого Давида випарувалися. Їм на зміну прийшло дивне, майже забуте відчуття щемкого, болючого тепла десь у самому серці. Грізний “Звір”, непереможний боєць, зараз боявся лише одного — ворухнути плечем і порушити цей святий спокій.

Він обережно, міліметр за міліметром, обійняв малого, вкриваючи його краєм ковдри. Від волосся Лео пахло дитячим милом. Марк заплющив очі, відчуваючи, як важка втома останніх днів нарешті забирає його. За хвилину він і сам провалився в сон — глибокий і тихий.