10.1

Емма поправила ковдру, якою був закутаний Лео, і завмерла, боячись навіть дихнути. Гул потужного двигуна кросовера відчувався як низька, заколисуюча вібрація. На диво, стратегія Марка спрацювала майже миттєво: щойно вони проминули кілька кварталів і виїхали на рівну дорогу, відчайдушний крик змінився тихим схлипуванням, а за п'ять хвилин голова хлопчика важко опустилася на бік.

— Здається, готовий, — пошепки промовила Емма, спостерігаючи, як довгі вії малого нарешті припинили тремтіти.

Марк кинув швидкий погляд у дзеркало заднього виду й ледь помітно всміхнувся.

 — Пересідай наперед. Мені незручно розмовляти, коли ти десь там, за спиною. Тільки обережно, не розбуди Лео.

Емма акуратно перебралася на пасажирське сидіння. Салон автомобіля був наповнений м’яким світлом приладової панелі та ледь відчутним ароматом парфумів Марка — нотками кедра й дорогої шкіри. За вікном пропливала нічна столиця. Порожні вулиці належали лише самотнім таксі та рідкісним перехожим. Гірлянди на деревах відкидали золотаві відблиски на капот, а підсвічені фасади будівель виглядали велично й трохи таємниче. Емма притиснулася лобом до холодного скла і раптом солодко позіхнула.

— Втомилася? — тихо запитав він, плавно повертаючи кермо.

— Навіть не уявляєш як. Але... знаєш, я ніколи не каталася містом просто так, — зізналася вона, дивлячись на розмиті вогні. — Раніше я завжди кудись поспішала: робота, дім, нескінченні плани. А виїхати, щоб просто подивитися на місто... це незвично.

Марк мовчав кілька секунд, а потім не втримався:

 — Взагалі-то, це доволі романтично. Тиша, усамітнення. Якби не сплячий малий на задньому сидінні, це було б схоже на наше перше побачення.

Емма тихо засміялася. Цей звук у напівтемряві салону прозвучав напрочуд м'яко. 

— Будьмо чесними, Марку. Якби не Лео, ми б з тобою ніколи не опинилися в одній машині о третій ночі. Та й навряд чи колись пішли б на справжнє побачення.

— Це ще чому? — він кинув на неї швидкий погляд. — Я що, зовсім не у твоєму смаку? Ані краплі не подобаюся?

— Справа не в цьому. Я ж теж не у твоєму смаку. Бачила фото дівчат, з якими ти зустрічався раніше… вони геть не схожі на мене. 

Марк нічого не відповів. Він плавно вивів машину на широкий проспект, де відкривалася панорама річки. Мовчання затягнулося, але потім, зібравшись з думками, він заговорив — тихо, майже інтимно:

— Смаки мають властивість змінюватися. Люди — це не застиглі кадри з фільму. Життя завжди вносить корективи… у плани, у пріористети, у смаки. От сьогодні я переконався, що ти вмієш пекти неймовірні торти, і  моїх очах ти миттєво стала привабливішою.

Він зробив коротку паузу, і повітря в машині, здавалося, стало густішим. 

— Хоча, якщо бути відвертим, ти і без того дуже гарна, Еммо. І ти мені подобаєшся.

Емма відчула, як до щік підступив жар. Вона була вдячна темряві за те, що та приховала її збентеження. Вона чекала від Марка іронії чи сарказму, але точно не цієї спокійної щирості. Щоб опанувати себе, Емма знову відвернулася до вікна і раптом помітила пару фар у дзеркалі бокового виду.

Ця машина їхала за ними вже хвилин десять. Вона тримала дистанцію, не наближаючись, але й не відстаючи. Спершу Емма переконувала себе, що це випадковість, проте тривога всередині почала рости холодною хвилею.

— Марку, поверни ліворуч на наступному перехресті, — раптово попросила вона. 

— Навіщо? 

— Я просто… хочу поїхати іншою дорогою.

Марк здивовано скинув брову, але слухняно крутнув кермо. Та варто було їм повернути в провулок, як ті самі фари знову з’явилися позаду. Паніка гострою голкою вколола серце. Невже він знайшов її? Невже всі ці заходи безпеки були марними?

— У чому справа? — Марк миттєво відчув напругу. — Ти вчепилася в сидіння так, наче ми зараз вріжемося в стіну.

— За нами їдуть, — видихнула вона. — Та автівка... вона повторює кожен твій маневр.

Марк кинув погляд у дзеркало. Його обличчя залишилося спокійним.

— Еммо, заспокойся. Це просто журналісти. Після того, як я підтвердив наше одруження, ти стала приманкою. Вони просто хочуть зробити кілька знімків нас разом. Можливо, навіть, побачили Лео. Завтра напишуть, що я одружився на жінці з дитиною.

Але його слова не подіяли.

— Будь ласка, повертаймося додому, — попросила Емма. — Прямо зараз. Я не хочу більше кататися.

Марк відчув справжній страх у її тоні й без зайвих питань розвернув автівку. Весь шлях назад Емма сиділа, втиснувшись у крісло. Світло фар позаду здавалося їй очима хижака. Лише коли вони заїхали у свій закритий двір і ворота з гуркотом зачинилися, таємнича автівка пригальмувала біля в’їзду, постояла кілька секунд і зникла в темряві.

Марк заглушив двигун. У салоні запала майже фізично відчутна тиша. Кілька секунд він просто тримав руки на кермі, а потім повільно повернувся до Емми. Вона вже збиралася відчинити дверцята, але Марк накрив її долоню своєю.

— Еммо, подивися на мене.

Голос його звучав низько і владно. Вона неохоче повернула голову. У тьмяному світлі її зіниці були розширені від адреналіну.

— Чого ти злякалася насправді? — прямо запитав він. — Ти тремтиш. Ти ж боялася не журналістів, я правий?

Емма спробувала вивільнити руку, але він не відпускав, чекаючи на відповідь. Зізнатися зараз означало б зруйнувати ту стіну, яку вона так ретельно будувала. 

— Я... я просто втомилася, Марку, — вона відвела погляд. — Це був занадто довгий день. Мої нерви не витримали. Поговоримо про це потім.

Марк довго вдивлявся в її профіль, намагаючись прочитати те, що вона приховувала.

— Добре, — нарешті відпустив її руку. — Поговоримо потім. Але запам’ятай: зі мною тобі нічого не загрожує. Ким би не була та людина, якої ти так боїшся.

Емма нічого не відповіла. Вона швидко вийшла з авто, вдихнувши прохолодне повітря, яке ніяк не могло вгамувати пожежу тривоги. Поки Марк обережно брав сплячого Лео на руки, вона стояла поруч і мимоволі озиралася на зачинені ворота.