8.1

Директорка повернулася в кабінет із копіями документів, тримаючи їх кінчиками пальців, наче ті були розпеченими. Вона сухо повідомила, що всі формальності щодо тимчасового влаштування дотримано: наступного дня о десятій ранку Лео привезуть за вказаною у заяві адресою. Разом із ним приїде соціальний працівник, щоб особисто переконатися в належних умовах проживання дитини. Жінка навіть спробувала вичавити з себе ввічливу посмішку, намагаючись закінчити розмову на позитивній ноті, але в її погляді, спрямованому на Емму, все ще читалася холодна неприязнь навпіл із прихованим страхом.

Коли вони нарешті вийшли на подвір’я, майданчик уже спорожнів. Дитячі голоси стихли, лише самотня гойдалка злегка рипіла під поривами вітру. Емма мимоволі подивилася в бік пісочниці, де сидів Лео, але там його вже не було. 

Вони сіли в машину, проте Марк не поспішав заводити двигун. Він просто поклав руки на кермо й кілька хвилин дивився прямо перед собою, намагаючись вгамувати емоції.

— Знаєш, — тихо промовив він. — Я вже давно не почувався таким щасливим. Чесне слово. Так, попереду суд, і це лише тимчасова опіка... але усвідомлення того, що завтра ввечері Лео засинатиме у мене вдома, накритий своєю ковдрою, яку я привіз з квартири Майї та Дениса — це найкраща перемога у моєму житті. 

Він на мить замовк, а потім раптом різко випрямився, і його обличчя відобразило справжню паніку.

— Чорт, Еммо! Кімната! Вона ж зовсім не готова. Я так і не зібрав те кляте ліжко. А їжа… моя кухарка не готувала для дитини! Я взагалі не знаю, чим його годувати… Який корм купити? 

— Корм? — розсміялася Емма. — Він же не цуценя. Лео їстиме те ж саме, що і ти. Він не такий вже й маленький. 

— О… фух, це вже добре. 

Емма мимоволі всміхнулася, дивлячись на те, як цей надміру впевнений у собі чоловік губиться перед здавалося б простими задачами.

— Спокійно, Марку. У нас попереду цілий вечір. І не забудь, що я обіцяла торт… Ти займешся облаштуванням дитячої, а я спечу смаколики. 

— Точно, торт! Ти впевнена, що хочеш пекти його сьогодні? Тебе це не напружить?

— Абсолютно ні! Випічка — це мій вид медитації. 

— Тоді медитуй частіше! Це корисно для здоров’я, — він нарешті завів мотор. — Тоді план такий: спершу заїжджаємо на закупи, беремо все необхідне, а потім додому. 

— Чудовий план. 

Вони виїхали на дорогу, і саме в цей момент Емму пронизало дивне усвідомлення. Вона весь день провела в напруженні, у вирі чужих проблем, у кабінеті реєстрації шлюбів та в сутичці з директоркою... і за весь цей час жодного разу не згадала про колишнього. Страх, який місяцями паралізував її щоранку, зараз здавався чимось далеким і несуттєвим порівняно з новою метою.

Дівчина подивилася на профіль Марка — зосереджений, але широкою посмішкою від вуха до вуха. Вона більше не боялася його. Навіть навпаки — відчувала глибоку вдячність і щось подібне до перших проблисків симпатії. 

Марк вловив її погляд — надто пильний і довгий, щоб бути просто випадковим. 

— Чому ти так на мене дивишся? — запитав він, злегка збавивши швидкість. 

— Як так? 

— Якось... загадково. 

Емма вмить зніяковіла. Тепло вдячності, яке щойно зігрівало її зсередини, раптом перетворилося на пекучий рум'янець, що розлився по щоках. Вона швидко відвернулася до вікна, вдаючи ніби роздивляється краєвиди.

— Я просто планувала список покупок, — кинула, намагаючись надати голосу байдужості. 

Марк розсміявся.

— Ну-ну, — протягнув він у своїй фірмовій самовпевненій манері. — Ти це, Еммо... обережніше. Попереджаю одразу: тільки не закохайся в мене випадково. 

Емма обурено пирхнула, і це допомогло їй повернути самовладання. Вона нарешті змусила себе знову подивитися на нього.

— Не хвилюйся, Марку. Цього точно не станеться. 

— Ой, не зарікайся, — Марк підморгнув їй, маневруючи в потоці машин. — Буде важко, я розумію. Я ж такий класний... Ну сама подивися: харизматичний, сексуальний, з гарним почуттям гумору... Тобі доведеться щоразу нагадувати собі, що наш шлюб — фікція.

Емма лише закотила очі, хоча десь глибоко в душі відчула, як крига її страху остаточно тане під цим градом його зухвалості. 

— А ще ти неймовірно скромний, — зітхнула вона.

— Так, я ідеальний, — погодився він, повертаючи на парковку величезного торговельного центру. — Тому й попереджаю. 

— Найближчі кілька років я не планую заводити стосунки. Але… дякую, що попередив.