7.1

Свідоцтво про шлюб у руках Емми здавалося занадто легким для документа, що мав таку вагу. Вона провела кінчиками пальців по тисненню на папері, відчуваючи дивну суміш полегшення та тривоги. Це було схоже на стрибок із парашутом: стропи натягнулися, падіння сповільнилося, але земля все ще була десь далеко внизу, прихована туманом. Вона більше не була самотньою у своїй скруті, але тепер її доля була вплетена в життя практично незнайомої людини.

Марк забрав папери у юриста й заховав їх у внутрішню кишеню піджака. Його обличчя знову набуло ділового виразу.

— Що далі? Їдемо до Лео? — запитав він, а потім уважно подивився на неї. — Хоча ні, спершу я таки нагодую тебе. 

Емма відкрила була рота, щоб заперечити, але він випередив її коротким жестом:

— Це не обговорюється. Ти з самого ранку на ногах і нічого не їла. Мені потрібен надійний союзник, а не людина, яка от-от знепритомніє від голоду. У нас і так не буде весільного бенкету, але хоча б на торт ми заслужили. 

— Але…

— Та годі, Еммо! Не позбавляй мене законного права наїстися торта! Сьогодні це дозволив би навіть мій тренер. 

— Ну якщо ти так наполягаєш, то гаразд, — здалася Емма. 

Вони вийшли з РАЦСу через той самий непримітний чорний хід. Весняне сонце засліпило, змушуючи Емму примружитися. Марк узяв її за руку та повів у бік невеликої кав’ярні, що ховалася в затінку старих дерев за рогом.

Щойно вони ступили на тротуар, Емма відчула, як простір навколо них наелектризувався. Люди сповільнювали крок, розверталися, шепотілися, проводжаючи їх поглядами. Хтось неприховано діставав телефон і наводив камеру, намагаючись спіймати вдалий кадр. Емма мимоволі випрямила спину. Їй було ніяково, але вона не дозволяла собі опускати голову.

— Не думала, що до спортсменів може бути стільки уваги… 

— Великий спорт — це той самий шоубізнес, тільки під іншою обгорткою.

— І тобі не важко так жити? — запитала вона, коли вони нарешті зайшли у кав’ярню та сіли за стіл у дальньому кутку зали. — Під постійним наглядом чужих очей.

Марк замовив дві порції шоколадного десерту, який на його думку виглядав максимально святково. Він відкинувся на спинку крісла та подивився на свою дружину.

— Колись я від цього кайфував, — зізнався, і в його голосі прозвучала несподівана, трохи гірка іронія. — Мені здавалося, що весь цей галас — підтвердження моєї винятковості. Я почав поводитися так, ніби світ мені щось винен. Почувався королем. Став занадто самовпевненим, навіть зухвалим.

Він на мить замовк, спостерігаючи, як офіціант ставить перед ними тарілки.

— Тоді Денису довелося добряче вправити мені мізки. Ми так посварилися, що ледь не розірвали всі зв’язки. Він був єдиним, хто мав сміливість сказати мені, яким ідіотом я став... Це було боляче, але вчасно.

Марк хмикнув, помітивши, як за склом кав’ярні хтось знову намагається їх сфотографувати.

— Тепер я сприймаю це як фон. Знаєш, як гавкіт собак десь за парканом або шум дощу. Воно просто є. Це частина декорацій, у яких я існую, але це не я. Головне завжди залишається за лаштунками. 

— Тобто є шанс, що я теж зможу залишитися за лаштунками? Не впевнена, що мені вдасться виглядати достатньо… медійно. 

— Звісно. Ти не зобов’язана давати інтерв’ю чи відвідувати мої бої. 

— Це добре.

Емма відламала шматочок торта. Насичений смак темного шоколаду та легкої вершкової нотки відчувався як нагорода за нерви зранку та напередодні. Вона на мить заплющила очі, насолоджуючись десертом, і мимоволі всміхнулася.

— Смачно, — промовила, розглядаючи шари крему на тарілці. — Треба буде спробувати спекти такий удома. Тут цікаве поєднання какао та апельсинової цедри.

Марк, який саме підносив виделку до рота, завмер. Він подивився на неї з таким щирим подивом, наче вона щойно зізналася, що вміє читати думки або приборкувати стихії.

— Ти... ти вмієш пекти? — перепитав він, подавшись уперед. — Реально?

Емма знизала плечима, здивована такою реакцією.

— Ну так. Це не важко, коли маєш хорошу кухню, свіжі продукти та трішки натхнення.

Марк відклав виделку й розплився в такій задоволеній посмішці, наче щойно виграв головний джекпот у своєму житті. У його очах з’явився справжній азартний блиск.

— Дружинонько, ти навіть не уявляєш, що зараз сказала. Справжня домашня випічка? — він хмикнув, заперечно похитавши головою. — Слухай, я готовий ризикнути своєю ваговою категорією. Навіть під страхом не влізти у жодні зі своїх шортів, я зобов’язуюсь особисто дегустувати все, що ти створиш на тій кухні.

Емма засміялася. Її сміх прозвучав легко, розбиваючи залишки офіційної сухості, що тяглася за ними з кабінету у РАЦСі.

— Ловлю тебе на слові! Обіцяю спекти великий святковий торт у той день, коли Лео нарешті переїде до тебе.

— До нас, — виправив Марк.

— Точно. Це буде наш перший сімейний вечір.

Марк одразу став серйознішим. Згадка про хлопчика повернула його думки до головної мети.

— Тоді нам краще не баритися, — він одним махом запхав до рота цілий шматок торта. — Поїдемо до нього прямо зараз!

Емма бачила, як у Марка загорілися очі — йому явно не терпілося викласти на стіл їхнє свідоцтво про шлюб і заявити свої права на дитину. Вона кивнула, відчуваючи, що тепер вони справді одна команда.

— Ходімо, — впевнено сказала Емма. — Не будемо змушувати дитину чекати.