7.

Біля РАЦСу Марку довелося збавити швидкість  — навколо було настільки багатолюдно, що його автівка ледве протиснулася між кортежами інших пар. Головний вхід був заповнений людьми: білий атлас, яскраві квіти, сміх і спалахи фотокамер. Щасливі пари, оточені натовпом родичів та гостей, здавалися декораціями з іншого, паралельного всесвіту. Марк вдав, що не помічає, з яким сумом на всю цю метушню дивиться Емма, і звернув у провулок, прямуючи до непоказних металевих дверей службового входу. 

Там на них уже чекав адвокат — чоловік у непримітному сірому костюмі з папкою, що здавалася частиною його тіла. Чоловік, який брав за годину своїх послуг стільки, що після однієї лише справи над опікою Лео міг дозволити собі кілька років нічого не робити. 

— Еммо, це Андрій, — коротко кивнув Марк, допомагаючи дівчині вийти з машини. — Людина, завдяки якій ми сьогодні не стоїмо в тій черзі за штампом та келихом шампанського. Він мій адвокат і юрист. 

Адвокат стримано привітався і жестом запросив їх усередину. Вони пройшли довгим коридором, розцяцькованим ліпниною у стилі рококо, і опинилися в порожньому кабінеті. Урочистістю там і не пахло. Пахло папером та старими, років радянського союзу, меблями.

— Я про все домовився, — почав Андрій, розкладаючи папери на столі. — Жодних свідків, жодних працівників РАЦСу в кабінеті під час процедури. Усі реєстраційні записи будуть внесені миттєво, під моїм особистим контролем. На завтра буде готова довідка про склад сім’ї. 

Він замовк і пильно подивився на Емму крізь окуляри. Його погляд був холодним і аналітичним.

— Еммо, перед тим як ви поставите свій підпис, я мушу ще раз наголосити: це надзвичайно відповідальна юридична угода. Не просто формальність для опіки, це повний пакет зобов’язань, включно з майновими та репутаційними аспектами. Будь-яке порушення умов конфіденційності тягне за собою...

— Ой, та припини нагнітати, — перервав його Марк, помітивши, як зблідла Емма. — Вона і так все знає. Не треба її залякувати юридичними термінами. Ми тут не для цього. 

Він підсунув до Емми ручку й кивнув на розгорнуту папку.

— Переходьмо до діла. Просто покажи, де їй підписувати.

Вони сіли за стіл одне навпроти одного, і в цю мить атмосфера в кабінеті стала остаточно сухою та діловою. Реєстрація їхнього шлюбу за урочистістю більше нагадувала підписання договору купівлі-продажу нерухомості або передачу прав на володіння акціями, аніж створення сім'ї. Шелест сторінок, клацання дорогої ручки Андрія та важке цокання годинника на стіні — ось і весь весільний марш.

Марка раптом кольнула совість. Він розумів, що кожна дівчина, незалежно від обставин, десь глибоко в душі заслуговує на казкове весілля, білу сукню та щирі обітниці. А Емма замість казки отримувала старомодний кабінет і юридичний тиск.

Він несподівано накрив її долоню своєю. Її рука була крижаною.

— Еммо, — тихо сказав, дивлячись їй прямо в очі. — Я розумію, що це зовсім не те, про що маленькі принцеси мріють у дитинстві. Мені шкода, що все саме так. Повір, колись у тебе обов'язково буде справжнє свято. І буде наречений, який у мільйон разів кращий за мене.

Емма на мить завмерла, відчуваючи тепло його великої руки, а потім ледь помітно всміхнулася.

— Не такий ти вже поганий наречений, — відповіла вона. — Не прибідняйся. 

Вона рішуче взяла ручку, наблизила папір до себе і вже готова була поставити підпис, але в останній момент її погляд зачепився за один із пунктів документа. Емма пробігла очима по рядках, потім перечитала їх ще раз, і її рука завмерла над аркушем.

Емма відсунула документ убік і запитально глянула на адвоката.

— Тут вказано, що я залишаю своє дівоче прізвище, — зауважила вона. — Але я хочу взяти прізвище чоловіка. Якщо Марк не проти, звісно.

Марк здивовано підняв брови. Він не очікував від неї такої ініціативи — у його розумінні Емма мала б хотіти залишити бодай якусь частину свого колишнього життя недоторканою.

— Це створить зайвий клопіт із документами, — втрутився Андрій, поправляючи окуляри. — Заміна паспортних даних, податкий номер, банківські картки... Для фіктивного шлюбу змінювати прізвище зовсім не обов’язково. Це лише ускладнить нам роботу.

Але Емма не відвела погляду. Вона випрямила спину, і в її голосі з’явилася несподівана твердість.

— Ми ж хочемо, щоб опікунська рада та преса повірили у щирість наших почуттів.  Якщо ми з Марком будемо під одним прізвищем, наш шлюб виглядатиме правдоподібніше.

Марк розвів руками, дивлячись на адвоката з легкою усмішкою. Її логіка була залізною, а ця раптова рішучість навіть почала йому подобатися.

— Я не проти. Якщо вона хоче носити моє прізвище, то нехай так і буде. Зрештою, це її вибір.

Андрій лише важко зітхнув, демонструючи всім своїм виглядом, що він не в захваті від порушення чіткого плану. Проте він мовчки підвівся, підійшов до принтера і за хвилину поклав новий бланк.

— Добре. Прізвище буде змінено на “Ротар”, — промовив він. — Підписуйте тут і ось тут.

Марк ніяково прокашлявся і дістав із коробочки вужчу обручку. 

— Сподіваюся, я вгадав з розміром… — пробурмотів собі під ніс. 

Він узяв праву руку Емми. Намагався діяти якомога обережніше, наче боявся, що може ненароком зашкодити їй. Обручка плавно ковзнула на пальчик. І в ту мить, коли вона торкнулася шкіри, Марк помітив, що руки дівчини вкрилися мурашками. 

Емма взяла другу обручку. 

— Обійдемося без обітниць? — хмикнула вона, одягаючи обручку на палець Марка. 

На фоні його засмаглої, вкритої шрамами руки прикраса виглядала як символ чогось абсолютно нового й невластивого його світу. На мить вони обоє завмерли, дивлячись на свої руки.

Андрій щось занотовував, не звертаючи на них уваги. Марк відчував, що він ще щось забув… якийсь фінальний акорд. О, точно! Поцілунок. Та, звісно, він би не став цілувати Емму, якщо цього не вимагали обставини, тому просто простягнув руки та обійняв її.