6.1

Ранок Марка почався, як тільки перші промені сонця торкнулися дахів сусідніх будинків. Він зовсім не виспався, але внутрішній будильник змушував вставати. Дисципліна була його єдиним надійним якорем, тому він ніколи не порушував режим. Швидка розминка, п’ять кілометрів навколо квартала в ритмі, що змушував легені горіти, і крижаний душ, який остаточно вибив залишки нічного занепокоєння. Він стояв під колючими струменями води, впираючись руками у кахель, і намагався ігнорувати той факт, що сьогодні його життя докорінно зміниться.

Розбивши пів десятка яєць на гарячу пательню, Марк машинально нарізав авокадо. Кілька тостів, сир і шоколадка — сніданок готовий. Кавомашина здригнулася, наповнюючи кухню густим, гірким ароматом. 

Емма вийшла на кухню якраз тоді, коли він намагався відсьорбнути трохи пінки від її капучино.

— Добрий ранок, — вона була з розпущеним і трохи заплутаним після сну волоссям, під очима — синці від недосипання. І як не дивно, відсутність марафету не робила її менш симпатичною. 

— Сніданок на столі. Сподіваюся, ти таке їси, — він коротко кивнув на тарілку, намагаючись відірвати погляд від ведмедиків на її піжамі. — Хороший сніданок — запорука сил на увесь день. А у нас з тобою буде складний день.

— Дякую, Марку, — вона ледь торкнулася спинки стільця, проте так і не сіла. — Але я не голодна. Мені зараз шматок у горло не лізе…

— Він нервів?

— Угу… Але все гаразд. Не турбуйся, я спробую взяти себе в руки. 

— Добре, — не став наполягати Марк. — Тоді я піду одягатися.

За кілька хвилин він уже стояв перед дзеркалом у гардеробній і невміло затягував вузол краватки. На ньому був темно-синій костюм, який він зазвичай беріг для пресконференцій — той самий одяг, що мав транслювати впевненість, силу та високий статус. 

Почувши кроки, він обернувся і мимоволі затримав подих, але на цей раз від розчарування. Емма теж переодяглася. На ній була застебнута під саме горло коричнева блузка та проста темна спідниця ледь нижче колін. Образ доповнювали скромні лаковані чоботи. Марк примружився, розглядаючи її: вона виглядала напрочуд охайно, але водночас катастрофічно недоречно. Більше була схожа на секретарку в сільраді, якій доручили розібрати архіви, а не на жінку, що за годину стане дружиною зірки світового боксу.

— Щось не так? — тихо запитала вона, помітивши його важкий погляд.

Марк зробив коротку паузу, підбираючи слова, щоб ненароком не образити свою наречену. В результаті все одно вийшло так-собі:

— Еммо, ти виглядаєш чудово... для іспиту з математики. Але ми йдемо укладати шлюб, який завтра обговорюватиме пів країни. Якщо нас помітять у такому вигляді, преса вирішить, що я взяв у заручниці вчительку молодших класів.

Він підійшов ближче, критично оглядаючи її “святковий” образ.

— Ну вибач, весільної сукні в мене немає, — вона почервоніла, опускаючи очі. — Це найкраще, що я знайшла у своїй валізі.

— Знаєш що? Ми це виправимо, — Марк рішуче підхопив ключі від машини. — До розпису ще дві години. Дорогою ми заїдемо в одне місце.

— Куди?

— В торговий центр неподалік. Оновимо тобі гардероб.

— Ні, я не прийму таких подарунків! Ми домовлялися про співпрацю, а не про... спонсорство. 

Марк підійшов ближче, змушуючи її підняти голову. Тон його голосу став низьким і діловим.

— Послухай мене. Це ніякий не подарунок. Новий одяг — це просто… уніформа. Точно! Деякі професії, як от пожежник чи стюардеса, вимагають носити спецодяг. Його видає роботодавець. Ось і в твоєму випадку я — роботодавець — видам тобі спецовку. 

Він помітив, як її впертість похитнулася під вагою цієї логіки, і додав із ледь помітною усмішкою:

— Це інвестиція в нашу легенду. Преса має бачити жінку, на яку я не шкодую нічого. Тож припиняй сперечатися. 

Емма нарешті здалася. 

— Ну… якщо так, то добре. 

Марк діяв стрімко й рішуче, не даючи Еммі часу, щоб передумати. Захопив документи для одруження, пригнав автівку та навіть сам пристібнув наречену ременем безпеки, щоб вона точно не втекла. Швидко приїхав до найближчого торгового центру і буквально за руку привів Емму до одного з найдорожчих бутіків.

— Вітаю, — він звернувся до адміністраторки магазину, виклавши на стійку перед нею золоту кредитну картку. — Моя наречена каже, що їй нічого не треба, але ви її не слухайте. Підберіть гардероб на всі випадки життя. Навіть якщо чинитиме опір — пакуйте все, до чого вона торкнеться. Я повернуся за пів години.

— Ти залишиш мене саму? — обурилася Емма.

— Не саму, а в руках спеціалістів. 

Емма лише встигла розгублено кліпнути, як дві консультантки вже м’яко, але наполегливо повели її вглиб залу. Марк розвернувся і вийшов. По-перше, він терпіти не міг шопінг, який висмоктував з нього сили та нерви. По-друге, його раптом прошив холодний піт від усвідомлення простого факту: вони їдуть одружуватися, а у нього немає обручок.

У ювелірному відділі Марк почувався максимально не комфортно. Поки консультант розкладав перед ним палетки з платиною та діамантами, Марк шукав щось таке, що не кричало б про фальш. Йому не потрібні були величезні камені чи хитромудрий дизайн — він шукав простоту, яка б личила Еммі. Його погляд зупинився на парі класичних обручок із білого золота: ідеально гладких, важких і лаконічних. Він уявлення не мав, який розмір пальця у його нареченої, тому підключив інтуїцію. 

— І у гарну коробочку покладіть, — додав, приміряючи свою обручку на безіменний палець. — Дякую.

Впоравшись із цим завданням, він повернувся по Емму. Вона вже чекала біля каси. Дівчина була в новій сукні — молочного кольору, довжиною трохи вище колін, яка ідеально підкреслювала її крихку талію. Туфлі на невисоких підборах додали їй впевненості у поставі, і тільки збентежений погляд видавав її справжній внутрішній стан. Вона не виглядала як класична наречена в білих мереживах, але в цій сукні вона була напрочуд гарною і нарешті відповідала статусу події.