5.1

Дорога пройшла у важкій тиші. Емма невідривно дивилася у вікно на розмиті вогні міста, що миготіли за склом. Марк, занурений у власні думки, зосереджено вів автомобіль, тримаючи кермо обома руками. Кожен прораховував свої наступні кроки. Коли вони нарешті дісталися будинку Марка та вийшли на вулицю, то обоє видихнули з полегшенням. Свіже повітря й відсутність замкнутого простору трохи знизили напругу. 

— Тут гарно… — промовила Емма, роззираючись навкруги. — Видно, що простим смертним про квартиру в такому районі годі й мріяти. 

— Так, житло тут дуже дороге. Але має великий плюс, за який не шкода доплачувати. 

— Безпека? 

— Ні. Я маю на увазі краєвид… зараз ми піднімемось у мою квартиру, і ти все побачиш. Тобі має сподобатися. 

Коли вони увійшли у ліфт, дзеркальні стіни з усіх боків знову замкнули їх у тісній коробці. Марк мимоволі звернув увагу на їхнє відображення. Контраст силуетів виявився майже абсурдним: він, широкоплечий, міцно збитий велетень, заповнював собою добру половину кабіни, а вона на його фоні здавалася невагомою, майже прозорою. Емма стояла в кутку, опустивши голову, і в цьому холодному електричному світлі її крихкість стала хворобливо очевидною. Марку раптом подумалося, що один його необережний рух, один випадково підвищений тон чи занадто міцне рукостискання можуть просто зламати її, як крихку порцеляну. Це відчуття власної надмірної сили поруч із її беззахисністю викликало в нього дивний, незнайомий раніше дискомфорт, який зник лише тоді, коли двері ліфта безшумно роз’їхалися на потрібному поверсі.

— Заходь, — кинув він. — Почувайся як удома. 

Він мимоволі затримався, спостерігаючи, як Емма переступає поріг його квартири. Дівчина рухалася обережно, майже нечутно, наче боялася залишити слід на ідеально відполірованому паркеті. Її погляд блукав по квартирі, як у кошеняти, якого підібрали з вулиці і яке тепер шукає місце, де можна сховатися. Залишалося тільки сподіватися, що Емма виявиться бодай трохи сміливішою і не заб’ється кудись під диван або за шафу. 

— Треба буде замовити ще один комплект ключів… — пробурмотів Марк, досі не вірячи, що тепер житиме під одним дахом з жінкою.  — Ходімо, покажу твою кімнату.

Марк провів дівчину коридором. Гостьова спальня була витримана в суворих сірих тонах — власне, як і вся квартира. Тут рідко хтось ночував, і вперше ця кімната отримала постійного мешканця. Емма зайшла всередину та схвально кивнула, а потім подивилася на двері. В її погляді з’явилося збентеження. 

— Що не так? — Марк злегка схилив голову набік. — Якщо тобі не подобається інтер'єр, то ми все переробимо. Хочеш — викличемо дизайнера, вибереш усе на свій смак.

Емма ледь помітно, невпевнено посміхнулася.

— Ні, мені все подобається. Справді. Просто... — вона завагалася, її пальці нервово смикнули ремінець сумки. — Чому в спальні немає замка?

— А навіщо він треба? — не зрозумів боксер. — У моїй квартирі замок є тільки на вхідних дверях.

Емма насупилася, її обличчя стало напрочуд серйозним.

— Що, навіть у ванній немає?

— Навіть там, — він ледве стримав сміх, спостерігаючи за її ніяковістю. — Я жив тут сам і не мав від кого зачинятися. А коли тут бували дівчата... ну, скажімо так, вони зазвичай не відмовлялися подивитися, як я приймаю душ. Моя нагота нікого не лякала.

Щоки Емми миттєво спалахнули густим рум'янцем, але погляд став ще більш колючим.

— Мене це не влаштовує. Я точно не хочу випадково побачити тебе голим. 

— Чому? А раптом тобі сподобається?

— Ні, — вона стиснула пальці у кулаки, щоб здаватися серйознішою. — І так само ти не повинен бачити мене. Я… я вимагаю приватності.

Марк зітхнув, хоча в його очах промайнув вогник іронічного розчарування. Він відштовхнувся від одвірка, скорочуючи дистанцію на пів кроку.

— Добре, я зрозумів. Хоча ти багато втрачаєш, — він дозволив собі легку усмішку, щоб трохи розрядити атмосферу. — Завтра прийде майстер і вріже замки на всі двері: у твою кімнату, у ванну, куди скажеш.

— Дякую.

Він затримав на ній погляд трохи довше, ніж вимагала ввічливість.

— Ти голодна? 

— Так, — зізналася Емма.

— Приготуєш вечерю? — кивнув у бік кухні. — Тільки не той гидкий суп, яким ти годувала безхатьків. 

— Гаразд… — Емма відставила валізу. — Треба лише глянути, що є у холодильнику. 

Марк закотив очі. Вона геть не зрозуміла жарту!

— Ти реально збиралася готувати?!

— Так, — Емма не зрозуміла, що саме його так веселить.

— Я наймаю тебе дружиною, а не куховаркою! Ти не повинна нічого готувати для мене, ясно? Раз на три дні сюди приходить кухарка, яка забиває мені холодильник смачними та поживними стравами. Треба лише внести зміни в меню, щоб вона враховувала і твої смаки. 

— Але…

— Ми замовимо щось пристойне. Заодно й відсвяткуємо наші “заручини”, — він іронічно виділив останнє слово, уже гортаючи меню ресторана в телефоні.

За пів години вони сиділи за столом. Марк спостерігав, як Емма зосереджено колупає пасту в тарілці, майже не піднімаючи очей. Її ніяковість заповнювала кухню, мов густий туман, і він вирішив, що найкращий спосіб розігнати його — це повернутися до конкретики.

— Нам треба уточнити деталі для юриста, — почав він, відклавши прибори. — Почнемо з найголовнішого. Що стосується оплати за твої послуги…

— Мені не потрібні гроші, — Емма перебила його, навіть не дослухавши речення до кінця.

Марк закашлявся. Від здивування він ледь не подавився.

— Як це не потрібні? — він зробив ковток води та відкинувся на спинку стільця. — Якщо ти не береш гроші, то який твій інтерес у цій авантюрі? 

Емма знизала плечима.

— Хочу допомогти Лео. До того ж я матиму їжу і дах над головою. А гроші — зароблю сама. 

— Оце я вигідну партію собі знайшов… — присвиснув Марк. — Тепер всім своїм знайомим радитиму шукати дружин у центрах для бездомних.