2.1

Марк не міг відвести від неї погляду. Вона була повною протилежністю всьому, що оточувало його в останні роки — жодного фальшивого блиску, жодних натягнутих посмішок для камер. У її зовнішності підкуповувала якась майже болісна щирість: проста зачіска, що відкривала витончену лінію шиї, м’які риси обличчя, які здавалися ледь не дитячими. Та при цьому всьому в її погляді відчувалася внутрішня сила. Вона рухалася без метушні, дуже ощадливо, ніби кожен її жест був частиною чогось набагато важливішого, ніж просто розливання супу.

Вона була “світлою”. У цьому запиленому, наповненому безнадією приміщенні вона виглядала як видіння — чиста, справжня й настільки далека від його світу скандалів та пліток, що це лише підігрівало інтерес Марка.

Він відійшов убік і вперся стегном у край столу, відверто спостерігаючи за нею. Тепер, коли придивився, Марк побачив, як вона з терпінням вислуховувала кожного, хто підходив за їжею. Іноді торкалася плеча старого чоловіка або лагідно кивала жінці, яка щось тихо бурмотіла. Марк був заінтригований. Вочевидь, вона не грала на публіку, вона справді була такою.

— Ти збираєшся ще щось робити, чи просто стоятимеш тут, як пам'ятник імені себе самого? — прошипів Віктор, підходячи збоку.

— Ця дівчина, — Марк не обернувся, продовжуючи стежити за тим, як та акуратно нарізає хліб, — хто вона? Ти її знаєш?

Віктор скептично оглянув Емму, яка якраз відвернулася, бо хтось із персоналу гукнув її з іншого кінця зали. Вона відклала ніж та зникла у коридорі. Марк насилу стримався, аби не побігти за нею. 

— Звичайна волонтерка, — хмикнув Віктор. — Геть не у твоєму смаку. 

— Це мене і привабило… — Марк нарешті повернув голову, і в його очах спалахнув холодний вогонь, який завжди з’являвся перед прийняттям остаточного рішення. — Мені потрібне досьє на неї. Повне. Де живе, з ким спілкується, чим займається, коли не розливає тут юшку. Все, що зможеш дістати. 

Віктор відкинувся назад, витріщившись на боксера.

— Ти з глузду з’їхав? Я спортивний менеджер, а не приватний детектив! Моя робота — контракти, спонсори та ринг, а не стеження за волонтерками з притулків! Хочеш познайомитися, то просто підійди до неї. Відколи це стало для тебе проблемою?

— Тут інше… Ця дівчина потрібна не для мене. 

— А для кого?

— Для Лео… Точніше для його всиновлення. 

Віктор склав руки на грудях. 

— Мене це не обходить, — заявив він. — Що не стосується грошей та спорту — не мій клопіт. 

Марк зробив крок ближче, скорочуючи дистанцію до мінімуму. Його фігура закрила від Віктора зал, відрізаючи будь-які шляхи до втечі.

— Ти зробиш це, — голос Марка був низьким, але в ньому звучала така беззаперечна вимога, що менеджер замовк. — Мені плювати на твою посаду. Знайди мені все, що зможеш, до вечора. Якщо вона мені підходить... це вирішить всі мої проблеми з опікою і я швидше повернуся у спорт. Це вигідно і для мене, і для тебе.

Віктор важко зітхнув, закриваючи очі рукою. Він знав цей тон Марка — тон людини, яка не приймає слова “ні”.

— Добре, — нарешті процідив менеджер, дістаючи телефон. — Подивимось, що я зможу зробити…

Марк і собі не став втрачати час. Він підхопив важкий ящик з брудним посудом, імітуючи зайнятість, і рушив до коридору, куди пару хвилин тому пішла дівчина. Запах вогкості тут був інтенсивнішим, а стіни, вкриті старою фарбою, здавалися ще більш гнітючими. Найгірше місце для знайомства.

Вона стояла біля мийки, змиваючи густий наліт з металевих підносів. Марк зупинився за кілька кроків, спостерігаючи за тим, як вона працює. Ну точно тобі Попелюшка! І чому люди погоджуються на таку огидну роботу, якщо за неї навіть не платять? Марк ніколи б не став добровільно робити щось подібне. Хіба що заради того, аби очистити свою карму та загладити провину перед Господом. Але… йому і з гріхами непогано жилося.

— Гей, — він прокашлявся, щоб дівчина не злякалася. — Дякую за допомогу… Мене звати…

Волонтерка обернулася, витираючи руки об фартух. Її погляд затримався на побитих кісточках його пальців, а потім перемістився на обличчя.

— Марк Ротар, — сказала вона, і в її голосі не було ані краплі трепету, властивого іншим людям, які з ним знайомилися. — Я знаю, хто ви. Про вас сьогодні тут гомонять більше, ніж про приїзд гуманітарного конвою.

Вона зробила крок вперед і простягнула руку. Її долоня була прохолодною, а потиск — неочікувано впевненим.

— Емма, — нарешті представилася.

Марк не відпустив її руку одразу, а завмер пильно вдивляючись у її очі. На цьому прелюдія закінчилася, і він перейшов до справи.

— Еммо, — він відставив ящик на край столу. — Ти заміжня?

Дівчина відсмикнула руку, наче обпеклася. В її погляді промайнув відблиск переляку. Вона відступила на крок, знову намагаючись сховатися за роботою.

— Це дуже дивне запитання від незнайомця, пане Ротар, — її голос став холоднішим. — І це вас абсолютно не стосується.

Марк ледь помітно посміхнувся. Її реакція сказала йому все, що було потрібно: вона вільна. Заміжня не стала б приховувати це. 

— Гаразд, вибач. Прямолінійність — моя професійна вада, — він сперся плечем об одвірок. — Тоді інше: ти любиш дітей?

Емма хітхнула. Напруга в її рухах трохи спала, поступившись місцем чомусь теплому і щирому.

— Я вихователька за освітою, хоча за фахом ніколи не працювала, — тихо відповіла вона, і в її голосі з'явилася нотка суму. — Племінників завжди бавила я. Це, мабуть, єдине, що я вмію робити по-справжньому добре.

— Джекпот! — не втримався Марк.

Вона пильно подивилася на нього, наче намагаючись прочитати, що ховається за цією нетиповою розмовою.

— У центрі ходили чутки про якийсь новий проєкт для дітей-сиріт... Це ви його спонсоруєте? Хочете, щоб я взяла в ньому участь?

Марк на мить розгубився від того, як легко вона підігнала його запитання під версію, яка була вигідна йому. Але він швидко зорієнтувався. Це було не зовсім брехнею — він дійсно розпочав свій особистий проєкт для порятунку одного конкретного сироти.