18

Максим зайшов до луцького офісу. Все було просто і гарно. Композиція кольорів і меблів була надзвичайно цікава. Робочі місця враховували потребу у природньому освітлені та зручно додавали електричного. Колір стін був продуктивний. Різні елементи декору додавали стилю. Навіть ті  кабелі, що тягнулися стелею та стінами від серверної до робочих столів не виглядали зайвими. Він був упевнений, що Софія зробить із ними, щось таке, що ще більше добавить «лофту» у стильність їхнього офісу. Задній двір, стоянка для авто, барбек’ю і зона відпочинку враховувала усі необхідні потреби. А зал для конференцій із величезним екраном та мішками замість звичних стільчиків виглядав взагалі, як прогресивне новаторство у формуванні корпоративного стилю.

Він привітався із робітниками. Амін був на кухні і підключав кавоварку. У нього завжди погано виходило із побутовими речами. Максим допоміг йому. Закинув ароматні зерна у спеціальний відсік, налив води у відповідний резервуар. Натиснув на кнопку. Машина загуділа і за мить ароматний напій потік у чашку.

• Приїхав таки,- вимовив Амін.
• Ну як бачиш, а ти не міг своїх кралечок не лишати ночувати у моєму ліжку,- відповів Максим, - я знаєш, не дуже полюбляю спати у тому ліжку, де спав не знати хто...
• Ну як так, не знати хто, то моя подруга, вірніше подруга моєї дівчини, то по - перше, а взагалі - то ми живемо у готелі і що те ліжко побачило і пережило відомо лише історії, - реготав Амін.
• Менше з тим,- примирливо мовив Максим,- не знайшов Софію?
• Не знайшов.
• Ладно, поїду в агенцію, там напевне витрясу з них адресу.

Ще раз оглянувши приміщення Максим тим більше залишився задоволеним. Все виглядало дуже гармонійно і по - новаторському. Він відмітив, що такого рівня спеціаліста по дизайну не легко знайти і серед відомих йому чи тих з ким вони співпрацювали. Невдовзі сюди завезуть потужні комп’ютери, монітори, демонстраційні екрани і офіс загуде потужним виробничим життям міжнародної продуктової компанії і міцно займе свою нішу в молодому українському ринку, також буде допоміжною ланкою у складному ланцюжку діяльності його компанії.

По дорозі до офісу тієї агенції Максим написав Софії зі свого смартфону. Він запитував у неї, де вона зникла і чи може він їй допомогти. Ще для впевненості того, що необхідно хвилюватися і розпочати її пошуки, він зателефонував їй. Чомусь він розумів, що на дзвінок вона не дасть відповідь. Так і сталося. Принаймі лишиться пропущений виклик, можливо вона і зателефонує йому коли побачить його.

Коли він став на порозі агенції на нього дивилися три пари густо нафарбований очей із штучними віями. Максим не дуже розбирався в сучасних трендах косметології, але в даному випадку йому це не сподобалося і навіть трішки повеселило.

• Дівчата, а де я можу побачити вашого керівника,- запитав у очей.
• Його кабінет коридором далі, наступні двері, а давайте я вас проведу,- вимовила Ніна і якомога сексуальніше виляючи стегнами пройшла мимо Максима.
• Дякую вам, ви мені неймовірно допомогли, - промовив Максим.

Ніна вражена зайшла до їхнього кабінету.

• Який класний мужчина, а як на мене подивився,- захоплено вимовила до дівчат.
• Зовсім він на тебе не дивився, - відповіла одна із них,- зовсім...
• Ну як? Ти ж бачила, -  промовила Ніна до третьої.
• Ні. Не дивився, - спокійно відповіла та,- чому ти вважаєш, що усі дивляться на тебе, і до того ж завжди, і якщо ти вважаєш, що спиш з директором і це додає тобі якоїсь привабливості, то ти помиляєшся...
• Це додає тобі лише того, що ти хвойда, - додала друга,- спиш із одним, а на інших дивишся...
• Заздріть мовчки, кури,- сердито промовила і сіла за стіл.

Ті двоє лише з насмішкою переглянулися і теж взялися до роботи.

• Я Максим, орендував у вашої компанії приміщення на Окружній, - промовив до директора, - пам’ятаєте?
• Так – так, звичайно, чим завдячую, - гречно вимовив директор.

Він завжди мав здібність визначати велике цебе і в цю мить у нього автоматично спрацьовував тумблер, який відповідав за поважність, увагу до співрозмовника та деяку поблажливість, він вважав, що таким чином, найкраще вести ділові переговори.

• Софія, ваш працівник, - промовив Максим,- дуже нам допомогла, зробила фантастичний ремонт у приміщенні, але трішки не завершила і уявіть, десь зникла, шукаю її.
• Ви знаєте, але на жаль Софія не працює більше у нас, - відповів той.
• А пригадую, ну але ж це не відміняє, те що ви певне знаєте, де вона проживає тепер, так же?
• Ну так, але я не думаю, що маю підстави без дозволу роздавати її контакти!
• Я ж не настоюю, а прошу,- чемно промовив Максим, хоча починав відчувати роздратованість, - я переглянув договір, за яким ви не виконали деякі пункти, це передбачає виплату неустійки, вам краще дати її номер, вона доробить роботу і всі будуть при своєму, а дозвіл ви можете у неї попросити просто зателефонувавши їй...
• Погоджуюсь, - вимовив директор і записав адресу Софії на візитівці агенції, - а ви чим займаєтесь, якщо не секрет.
• ІТ, - сказав Максим і помітив, як блиснуло око у директора.
• Велика компанія, мабуть, - констатував директор.
• Так!
• Інвестувати у будівництво випадково не хочете, - з нотками надії у голосі запитав директор.
• О ні,- реготнув Максим, враз уявивши, що буде співпрацювати із цим дивакуватим директором і чванливою секретаркою, - вам дякую на цьому.

Максим підходив до будинку, де проживала Софія. Типова висотка, достатньо доглянута, відомого чеського планування, колись це була світла мрія усіх містян, які проживали у «хрущовках» чи безвигодних двохповерхових будинках сорокових років. На дзвінок у двері ніхто не відповідав. Також він спробував постукати. Двері були дерев’яні і наскільки він розумів звук у середині квартири був потужний, той хто знаходився там не міг би не почути його. На хвилин двадцять його вистачило. Далі Максим покинув цю справу, зрозумівши, що її не має вдома.