17

Амін народився у сім’ї індійського комуніста. Цей дивний факт і став вирішальним у житті представника касти шудри. Не легко втілювати ідею рівності там, де це не природньо, вікові традиції гніту стримували людей. Покірність в крові, прийняття покірності і своєї меншості всотане із молоком матері. Але навіть і в такому суспільстві гніт та нерівність все більше обридали людям. Відсутності можливостей породжували злість. Розвиток телебачення, імпорту інформації, ріст міжнародних зв’язків і контактів давали можливість отримувати інформацію про інші можливості. Значно кращі, як у патріархальній, досі феодальній Індії. Батько Аміна, Раджив дуже швидко прийняв цю нову ідеологію і світобудову, яку всі називали комунізм. Він свято мріяв про рівні можливості і владу народу. Маючи природно - вроджений розум, будучи кмітливим, щойно отримав можливість навчився читати – навчився, і поринув у світ марксисько - ленінського вчення. Його захопила ця діяльність, захопили можливості. Він простий індієць, без освіти зміг увійти в осередок партії в їхньому штаті і бути серед його керівників та активістів. Якихось матеріальних благ це не давало, жити легше не стало, можливо й навпаки, оскільки їх діяльність не була схвалена більшістю. Він так само працював вантажником у порту, заробляв дрібниці, яких ледь вистачало годувати дружину та двох синів. Але діяльність у партії, можливість будувати щасливе комуністичне майбутнє, бути одним із будівничих соціального прогресу та рівності окриляла. Він був гордим цього. Він розквітав на зустрічах однодумців і палко виголошував промови, вважаючи слова найголовнішими у житті. Він цілком був упевнений  в тому, що не важливо, як зараз він живе, що будуть їсти на вечерю його діти, чи купить він дружині нове сарі, більше всього його цікавило майбутнє. Те наскільки воно буде прекрасним, ситим і повним можливостей і варіантів. Він уявляв собі світове панування комунізму, уявляв, що Індія буде така ж багата як СРСР чи Китай, що всі будуть мати роботу і забезпечення від держави і насамкінець не буде бридкого кастового приниження. Релігійність, яка так властива індійцям повністю вивітрилася із його голови. Натомість там панувала нова прогресивна надрелігія - комунізм.

Він використовував усі можливості для пропаганди ідей комунізму, які видавало йому життя. То в порту влаштує маленьке інформування. То у вихідні на вулиці нетрів сусідам. Ну і звичайно у сім’ї, де його сини твердо знали із малечку, що комунізм це світло, до якого потрібно йти з усіх сил.

Сім’я у його житті з’явилася пізно. Він уже зрілий п’ятдесятилітній чоловік мав хлоп’ят п’яти та шести років. І вечорами та вільними хвилинами розповідав їм, як у скорому часі все зміниться на краще.

З часом вплив на їхній осередок партії, як і в цілому в Індії, отримав китайський напрямок. Китай ближче територіально і знайшов можливість допомогти матеріально активу в Індії. Це підтримало сім’ю і остаточно переконало, що комунізм, чи точніше його китайський варіант переміг у Китаї. Маоїзм, нова ідеологія і віра, яка ще більше поглинула його розум. Вони усім осередком перейшли туди, розуміючи значну близкість Китаю в порівнянні із Радянським Союзом. Хоча якоїсь суттєвої різниці між цими ідеологіями він не знаходив. Партія – панівний клас, усі рівні, усім рівні можливості! Це було прекрасно. Він у це вірив і хотів, щоб у це вірили усі інші.

Амін не мав вибору. Він також прийняв ідеї властиві батьку, хоча бачив, що за стільки років слів, якоїсь бурхливої діяльності, зібрань – результату чи будь - яких змін на краще не відбулося. Він не зовсім розумів, до чого ведуть ці безкінечні обговорення в осередку. Дій не було, окрім того, що декілька депутатів таки пройшли до парламенту, але впливу не могли мати, із - за відсутності достатньої кількості голосів.

Але ж, по настоюванні батька, Амін чим далі, тим більше часу проводив в осередку, серед гасел і лозунгів закличних до боротьби, стимулюючих розвиток самосвідомості народних мас. Проте він навпаки, все менше захоплювався ідеями комунізму і все більше розумів те, що це все пусте і не потрібне, що від того в даний час мало толку і напевне, що толк і не з’явиться.

В новинах було все більше інформації про проблеми Радянського Союзу в Афганістані. Все тривожніше лунали голоси в осередку і йому чотирнадцятилітньому, все більше ставало зрозумілими його скептичні думки про успіх батькових сподівань. Прийшла впевненість, що батько та інші комуністи з їхнього осередку ганяють воду у ступі і просування в питанні розвитку їхніх ідей нема. Але пайок від китайських товаришів і деяка робота в осередку йшла йому в користь. Він багато читав, багато вчився самотужки, слухав виступи ораторів.

Якось на засіданні в осередку голова попросив його сказати пару слів, ніби представляючи прогресивну комуністичну молодь. Амін не знітився і шпарко, наслідуючи батька, проголошував тези і фрази із гасел, що висіли на стінах. Йому вдавалося влучно поєднувати слова. Бачив у очах та міміці людей схвалення та розуміння промовлених ним слів.

Голова і батько по дорозі додому хвалили його, пророкуючи йому хороше і перспективне майбутнє.

• Можливо станеш депутатом від партії і перевернеш Індію догори дригом! – резюмував мрійливо голова.

Коли Аміну виповнилося вісімнадцять років він зумів за сприяння голови осередку та одного з депутатів здати екстерном екзамен про закінчення школи. На диво усіх оцінки були хороші, зогляду за той рівень навчання який їм давали у школі. Амін радів успіху проте розумів, що перспектив від цього мало. Платити за навчання не було чим, а отримати грант не було жодного шансу. Що буде далі він не розумів. І в час його роздоріжжя, дружній комуністичний Китай запропонував взяти декілька молодих чоловіків на навчання до Пекінського університету. Це було неочікувано і прекрасно.

Він без вибору був зарахований на факультет Економіки. Його поселили у гуртожиток із ще одним індійцем, також із комуністичного осередку. І життя набрало інших фарб, яскравих та цікавих, повних солодких сподівань на нормальне життя.