Глава 13.

Наш похід в магазин того вечора таки зірвався. 

Я лежала вся стомлена, спітніла та розніжена поруч з Лесем. Він розкинувся майже на все ліжко. На його ніжній атласній шкірі поблискували дрібнесенькі краплинки поту. Вечірнє сонце, червоногаряче та втомлене, витріщалося на нього з широко відчиненого вікна й від того витріщання здавалося, що його шкіра світиться. 

Боже, сподіваюся я не сильно налякала сусідів своїми стогонами та криками. Наче й розуміла, що вікно відчинено, але стримати себе ніяк не могла, коли його сильні стегна впевнено та майстерно виносили мені мозок, поштовх за поштовхом, без жалю та вагань.

Мені дуже подобається його манера кохатися. Такий собі незбагненний симбіоз ніжності та сили. Сили, що інколи балансує на межі задоволення та болю. 

Я перевертаюся на живіт й впираюся підборіддям Лесю у груди, дивлюся у його дивовижні очі. 

— Я колись перестану так реагувати на тебе? Не можу залишатись в трусиках, коли ти поруч. 

— Хочеш, якось спробуємо зробити це не знімаючи трусиків, якщо це тебе так бентежить, — абсолютно серйозно сказав він. — Технічно це можливо.

— З тобою я згодна на будь-які експерименти, — засміялась я.

— Так таки й на будь-які? 

Він так раптово підімʼяв мене під себе, що я мимоволі зойкнула й збентежено поглянула на нього знизу вгору.

— Не бійся, я не зроблю тобі нічого поганого, — прошепотів він.

— Я знаю, — прошелестіла я у відповідь.

~~~~~~~

— Як гадаєш, я заслужив на вечерю? — запитав Лесь, нарешті вдягаючи шорти.

—  Гадаю, заслужив, — просто відповідаю я.

— Ти ж хотіла в магазин, — згадав він.

— Більше не хочу, — відповіла я. — Втомилася. Й не хочу одягатися.

— Тобі дуже личить моя сорочка.

— Ти дійсно не проти, що я її начепила? У мене тут ціла шафа речей, тож…

— Ні, я геть не проти. Мені дуже подобається, як вона на тобі сидить. Та й звично якось.

— Що ж, тоді йдемо на кухню. Відкриєш вино? Там у холодильнику є пляшка. А я зараз швиденько розігрію лазанью. 

Ми смачно повечеряли. Потім пішли на диван у вітальні дивитися серіал. 

Я подумки відмітила у своєму плані нашого ідеально життя два пункти. Вечеря разом — є! Перегляд серіальчику разом — готово!

Я сама не зчулась як заснула у нього на руках під буботіння фільму. Лесь відніс мене в ліжко. Я спала цілу ніч як під гіпнозом. Мені снився маленький прекрасний хлопчик зі смарагдовими очима, який називав мене мамою.

Коли я зранку прокинулася, Леся не було поруч. Я швидко скинулась у ліжку.

— Лесю! — покликала його.

Відповіді не було. 

Виявилось, що він досить рано поїхав. Будити мене не став.

Можна сказати, вкрав у мене можливість нагодувати його сніданком. Але я не засмутилася, адже добре знала, що у мене ще буде така нагода.

Ці два з половиною дні пролетіли, як одна мить. 

Наші дні розпочиналися з м'якого сонячного світла, яке лилося крізь мереживні штори. Ми прокидалися в обіймах одне одного. Я відчувала безмежну теплоту і спокій поруч з ним. Моя голова лежала на його грудях і його серце заспокійливо стукотіло мені прямо на вухо. Лесь ніжно погладжував моє волосся. Його пальці ледь відчутно ковзали оголеною спиною, ніжно-ніжно, до мурах. Ранкова ніжність до ранкової кави. 

Він наполіг, що сам робитиме зранку каву  й приноситиме мені в ліжко.

— Все по класиці, мала. Дивись мені, не здумай вставати!

— Навіть в туалет не можна?

— Навіть в туалет. Хоча… Добре, в туалет можеш сходити, бо ще підмочиш мою репутацію бездоганного коханця та зіпсуєш нам всю романтику.

— Хто це тобі сказав, що в тебе репутація бездоганного коханця?

— Хіба не ти? — насупив брови він й відразу додав. — Я не зрозумів, ти що не згодна з цим? 

— Та згодна, згодна. Ти дійсно божественний коханець. 

— От! І не забувай про це, будь ласка. Що там можна до кави взяти?

Після лінивої неспішної кави ми вирішили суботу провести у місті. Золоті Ворота, Софія, Андріївський узвіз, пообідали у затишному ресторані на Подолі. 

З Лесем було так легко. Я геть не задумувалась, що я йому говорю, не підбирала слів й зовсім не переймалася, що він мене якось не так зрозуміє. Ми без слів розуміли один одного. 

Всю нашу прогулянку Лесь майже не відпускав мою долоню. Мені було так приємно триматися за його руку. Я цілком поклалася на нього й просто слідувати за ним туди, куди він мене вів.  

Інколи, щоправда, цей ненормальний лякав мене, раптово підхоплюючи на руки просто тому, що йому так чомусь захотілося. Мені здається, йому подобалась моя реакція. Я мимоволі злякано скрикувала, сильно-сильно притискалась до нього, міцно обхопивши за шию.