Глава 12.

Сьогодні зранку Вероніка повідомила, що на два тижні їде у відпустку. Хоче собі зробити подарунок до тридцятиріччя. У неї зовсім скоро день народження. Буде грандіозна вечірка. 

Мене не бере. Просила вибачення за це. Сказала, хоче присвятити час собі. Підозрюю, з нею їде її божественний коханець.

Я зовсім не засмутилася, навпаки дуже зраділа. Хата буде в повному моєму розпорядженні. Гадаю, зможу вмовити Леся пожити зі мною. Це було б так чудово!

Набираю йому повідомлення:

— “Привіт! У мене чудові новини. Моя сестра їде на два тижні. Хата повністю у нашому розпорядженні. Зможемо цим  скористатися, як думаєш?”

З нетерпінням чекаю відповіді. Бачу, що він у мережі. Через хвилин 10 він пише:

— “Коли вона їде?”

— “У цей четвер. Зранку.”

— “Я зможу приїхати до тебе у четвер увечері. Але у понеділок я їду у відрядження. Відкрутитися не вдасться. Уже все домовлено. Вибач.”

Звісно, я засмутилася. Але хоча б декілька днів.

— “Ну, хоча б декілька днів побудемо разом. Зможеш … 

Я підвисаю, бо не знаю, як краще сформулювати питання. “Зможеш відпроситися у своєї?” чи просто “Це можливо?”

Месенджер викидає нове повідомлення.

— “Гадаю, зможу залишитись у тебе на ці дні. Якщо ти не проти, звісно.”

— “Питаєш! Звичайно! Я буду щаслива, якщо вдасться.”

— “Домовились.”

Два дні, які залишились до четверга, я не ходила, я літала.

Ніка звісно це помітила і запитала мене з якоюсь єхидненькою посмішкою:

— Вже не дочекаєшся? Запросиш його сюди? Про одне прошу, будьте обережні зі світлим диваном у вітальні. Він зовсім новий і коштував як пів моєї машини. Плям не наставте. 

— Нічого не обіцяю, — щасливо засміялася я. 

— Мала, я серйозно, — ткнула в мій бік пальцем вона. — Й звісно, сподіваюся вистачить розуму не пхатися у мою кімнату.  

— За це не хвилюйся. Твоя кімната мені ніколи не подобалась.

Вона підійшла до мене та раптово міцно обійняла.

— Люблю тебе, сестричко. Скажи своєму Лесику, що я вирву його серце, якщо він тебе образить.

Це було так несподівано. Й так приємно.

— Я теж тебе люблю! — сказала я, намагаючись стримати сльози розчулення.

Такі моменти між нами бувають так рідко. Вкрай рідко.  

Лесь приїхав у четвер увечері після роботи. Відразу з валізою для відрядження.

— Сказав, що їду сьогодні увечері, — трошки ніяково пояснив він. — Завтра зранку мені треба зʼявитися на роботі, забрати всі необхідні папери, владнати нагальні справи. Сподіваюся, після обіду я вже буду вільний. 

— Я теж на це сподіваюся. Сходимо в маркет? Виберемо щось до вечері. Якесь вино чи щось таке. Смаколиків наберемо. Вечеря готова, не хвилюйся. Сподіваюся, ти любиш лазанью. 

Мені дуже хотілось протестувати свої уявлення про наше з ним ідеальне життя. Я аж підскакувала від нетерплячки. 

Він засміявся.

— Не хвилюйся так. Зробимо все, як ти захочеш. В магазин, так в магазин. Тільки дай я перевдягнусь в щось більш зручне. Цей офісний одяг мене дратує.

— Але тобі в ньому дуже кльово. Хоча… ти що б не вдягнув виглядаєш відпадно. 

Він тільки посміхнувся.

— Але найбільше тобі личить без одягу, — додала я й поцілувала Леся в губи.

— Он як! Але йти так в магазин? Ну, не знаю.

— Оце вже ні! Твоя оголеність — тільки для моїх очей.

Сказала й прикусила язика. Бо відразу запекла думка: “Та її.” 

(“Давала ж собі слово не думати про неї! — агрюсь я сама на себе. — Не зараз точно!”)

— Пішли, покажу тобі кімнату, — тягну його за руку. 

— Чекай, візьму валізу.

У мене… ой, ні, у нас в кімнаті Лесь дістає з валізи шорти та футболку. Знімає краватку. Розстібає верхній ґудзик сорочки. Я з величезним задоволенням спостерігаю за його діями. 

— Ще б романтичну музичку увімкнути, — замріяно говорю я. 

— Що тобі заважає це зробити?

— Що, правда?! Тоді почекай. Застібай все назад! 

Він тільки сміється. 

— Я серйозно! — з запалом кажу я йому. — Й краватку назад вдягни.

— Як скажеш, люба.

Я швиденько, поки Лесь не передумав, набираю у пошуку “музика для стриптизу” й вмикаю першу композицію із запропонованих. 

Пісня була древня. Не впевнена, що чула її раніше. Вона з перших нот, з перших слів зачепила мене. 

Жінка пристрасним надломленим голосом заспівала:

— “Все, що в мене є, це те, що дав мені ти. Ти коли-небудь думав про те, що я попаду в залежність від тебе?”