Глава 7.

Я прийшла додому просто в розриві. Мені хотілося одночасно плакати і сміятися. 

Ми так і не пішли прогулятися. 

Лесь обережно витер мої сльози кінчиками пальців, сказав:

— Ну, все. Не треба плакати. Як кажуть: “Є трохи клопоту, нема біди.” Щось придумаємо. Ти далеко живеш? Давай я тебе проведу?

— Давай, — схлипнула я. — Тут зовсім поруч. 

Він провів мене додому. Ми якось ніяково попрощалися і він пішов.  

Я валялась на своєму ліжку без сну, крутила в руках телефон і думала про те, що сьогодні сталося.

Мені було дуже боляче від того, що, судячи з усього, я йому геть не цікава. А я, дурепа, вже бачила нас парою. А виявилось, що все це мої дурні фантазії. Я йому не потрібна. 

Я впадаю у відчай. Тугий задушливий ком підступає до горла, а на очах мимоволі виступають сльози.

Але раптова згадка про те, що в мене все ж є його номер і він не кинув мене напризволяще, попри те що ризикує знову вигребти від цього чембо-рембо недоробленого, повертає мені надію. 

Може не все так погано?

Я дуже хочу написати йому. Стримую себе з останніх сил. Вже знайшла його у Whats Up і навіть набрала текст. Тричі переписувала. 

Вагаюсь. 

А раптом він подумає, що я якась маньячка, “городская сумашедшая” на мінімалках. 

“Привіт! Просто перевірка звʼязку,” — написала я з четвертого разу, але відправляти не поспішаю. 

Вагаюся. 

Але врешті натискаю на біленький паперовий літачок у зеленому колі.

Він відповідає буквально відразу:

— “Привіт.”

Просто “привіт”? Ну, добре. Хоч так. Краще ніж нічого.

— “Як ти? Заспокоїлась?”

Я щасливо посміхаюся і швиденько набираю:

— “Так, дякую. Дякую тобі ще раз за все.”

— “Та перестань. Я ще нічого не зробив.”

— “Як це “перестань”! Ти, можна сказати, життям заради мене ризикуєш. Хто зна, що від того чембо-рембо чекати?”

— “Маєш рацію. Думаєш, я погарячкував, коли погодився? Мені ще не пізно передумати?”

— “Не здумай! Навіть не жартуй так!!!”

— “Та добре. Вибач. Чого не спиш?”

— “А ти?”

Ось так і почалась наша переписка. 

Я писала багато, про все. Прокидалася й першою справою бажала йому хорошого дня, засинала і відправляла своє щире надобраніч. Він як правило відповідав не одразу. Інколи по пів дня доводилося чекати. Але відповідав. Й це головне. Я розуміла, що на відміну від мене він дуже зайнятий, тож не ображалася. 

Бачились ми лише двічі. Я багато разів пропонувала. Він весь час був зайнятий. Вдалось його витягнути лише на Чемпіонат Європи з MMA, який на моє превелике щастя проходив в цьому році у нас в Києві. Як же там було здорово! Я обожнюю ММА. Останнім часом.

Так тягнулися дні за днями. Попри нашу переписку кожен день та поодинокі зустрічі, я дико за ним сумувала. 

Я вже навіть підсвідомо прагнула нарватися на Сергуню, щоб був привід подзвонити Лесю, побачити його, знову пережити той вирій емоцій, який тільки він здатен в мені збудити. Грішним ділом, вже подумувала сама того придурка спровокувати. Але, як то кажуть, бійтесь своїх бажань — вони мають здатність збуватися. 

~~~

— Лесю, дякувати богу! Привіт, це я. — знервовано говорю я в слухавку. — Ти можеш зараз приїхати у “Синю чашку”? 

— Щось сталося? Привіт.

— Так. Я зайшла випити кави з чизкейком після басейну, а  сюди заявився Сергій.

— І…? Він знову чіпляється до тебе?

— Я відразу як його побачила заховалась в туалеті. Сиджу тут, боюсь вийти. Але я не знаю, скільки можу тут протриматись. У двері вже хтось ломився. 

— Заспокойся. Це громадське місце, він нічого поганого тобі зробити не зможе.

— Ти так думаєш? Басейн теж громадське місце.

— Не хвилюйся. Я скоро буду.  

Хвилин через двадцять-тридцять у двері хтось постукав.

— Дайте мені ще хвилинку, — крикнула я.

(Це вже втретє стукають. Скоро мене звідси точно випруть.)

— Аля, це я, — чую голос Леся. 

Господи, яке щастя!

Я хутко відкриваю двері.

— Нарешті! 

Вперше бачу його в офісному одязі. Ніжно-блакитна сорочка спокусливо облягає його приголомшливу фігуру, краватка під колір очей. Йому дуже личить.

— Нарешті? Та я сюди, можна сказати, як на шатлі долетів. Штрафи ти будеш платити, якщо прийдуть.

— Бачив його?

— Так, сидить обідає. 

— І що будемо робити?