Глава 6.

Дамочка побачила, що я за нею спостерігаю і відвела погляд. 

Я трохи заспокоїлась. Лише подумала, що це достобіса дратує, коли на нього весь час пяляться інші дівчата, та й жіночки теж. Може з часом звикну? Хоча не думаю.

Захотілося опинитися в якомусь більш затишному усамітненому місці, подалі від спраглих до нього очей.

— Слухай, не хочеш трохи прогулятися? — запитала я у Леся. — Тут до набережної рукою сягнути. 

Він на мить задумався. Моє серце завмерло. Але він стенув плечима й сказав:

— Чому ні? Погода шепче. 

— Супер! — зраділа я. — Зараз тільки розплачуся й гоу. 

— Я сам заплачу. Перестань, — сказав він.

— Не здумай! — застережливо ткнула я в його бік пальцем. — Я тебе запросила, я й плачу. Це не обговорюється. 

— ОК, — просто посміхнувся він у відповідь.

Я швиденько розрахувалася і попросила його почекати поки сходжу в туалет.

Коли я повернулася, дамочка вже була біля нього. Вона стояла непристойно близько до Леся й ніжно погладжувала кінчиками пальців його біцепс.  

Я швиденько підійшла й почула якусь дуже дивну річ.

— Тебе не так то просто отримати. Тимур каже, ти зараз недоступний. На найближчий місяць точно. У тебе з кимось ексклюзив? З цією малоліткою? Може все-таки знайдеш час? Коли тобі зручно. Мені не принципово. Можеш…

— Вибачте, — втрутилась я. — Лесю, нам час йти. Ти готовий? 

Я прагнула якнайшвидше забрати його від неї. Вона так на нього дивилася, наче хотіла проковтнути. Або віддатися йому прямо тут.

— Це ти вибач, дорогенька, — якось хижо посміхнулася вона мені. — Не нервуй. Я на твій час не претендую. Просто хотіла домовитись на майбутнє.

— Добре, Поліно. Я тебе почув, — втрутився Лесь. — Будь ласка, все через Тимура. Я зараз дійсно не маю часу.

— А може… — не здавалася вона.

— Поліна, — твердо перебив він її. — Все через Тимура. Вибач, нам дійсно треба йти. Бувай.

Лесь взяв мене за руку й потягнув до виходу. Я ледь встигла схопити сумочку.

— Що це було? — запитала я його на вулиці.

— Це по роботі, не звертай уваги.

— Ким ти, в біса, працюєш?

— Просто надаю деякі послуги. 

— Які послуги? Вибач, що насідаю, але мені дико цікаво.

— Це важко пояснити. По простому — айтівець.

— І що тут складного?

— Просто існує дуже багато професій у сфері IT і їх специфіку дуже важко пояснити людині, яка не в темі.

— Не потрібна мені твоя специфіка, мені достатньо того, що ти сказав. А ти, я дивлюсь, популярний. Клієнти в черги шикуються.

— Угу, — якось непевно угукнув Лесь. — Знаєш, Алю, мабуть, у нас сьогодні не вийде прогулятися. За таких справ мені потрібно швидше підігнати всі проєкти. 

Я аж на місці заклякла, просто зупинилась, як вкопана.

— Як? Ми ж домовились. Я вже налаштувалася.

Я схопила його за руку.

— Ні, ні, ні! Я тебе нікуди не відпущу. Тоді хоч залиш мені свій номер.

Він був явно не в захваті від цієї ідеї. Невже я йому геть не сподобалась?

— А знаєш, краще запиши мій, — поспішила запропонувати я. — Коли у тебе буде час та бажання, просто набери мене. Підемо десь прогуляємось, абощо.

— Аля, ти не ображайся, але краще не варто. Ти — просто чудова дівчина і мені було дуже приємно з тобою спілкуватися, але…

Я не хотіла чути ніяких “але”. Я хотіла бути з ним. Я була страшенно нажахана, що зараз він піде і я більше ніколи його не побачу. 

— Ти у відносинах? У тебе хтось є, у цьому справа?

— Я… Просто… — підібрати слова йому було важко. 

— Не хвилюйся за це. Просто будемо друзями.  Нічого такого, обіцяю. 

— Розумієш, з моєю роботою у мене геть немає часу. Так що друг з мене так собі.  

— Ти не можеш так мене кинути! Це нечесно! — сльози самі собою бризнули з очей.

Я була близька до істерики. 

— Ти чув Сергія? Тепер він мені взагалі життя не дасть. Краще б ти тоді справді не ліз в це. Ти єдиний, хто зміг дати йому відсіч.  І що мені тепер робити? — я ревіла в голос. — Не залишай мене, будь ласка, з ним сам на сам.

— Аля… Я все розумію. І мені дуже шкода. Але як я можу захистити тебе, чесно кажучи, не дуже уявляю. Звернімося в міліцію. Я засвідчу, що він напав на тебе вчора в басейні. 

— Ти жартуєш? Знаєш, скільки людей на нього вже заяви писали? І що? І нічого.

— Але…

Я без сил опустилась прямо на бордюр і обхопила голову руками. Я дійсно була у відчаї.

Лесь опустився біля мене.