Розділ 1. Чужинець із кольором крові

Повітря в столиці драконів, Ель-Казурі, пахло озоном, розпеченим каменем та прянощами. Ресон розплющив очі й одразу зажмурився від різкого золотавого світла. Останнє, що він пам’ятав — дощовий вечір у Києві, тьмяне світло ліхтарів та гонитву за серійним крадієм антикваріату. Тепер же він лежав на бруківці площі, що нагадувала гігантську шахівницю.
— Підводься, чужинцю. Руки за голову, — голос був холодним і гострим, як лезо льоду.
Ресон підвівся, обтрушуючи джинси. Перед ним стояла жінка, чия краса була майже небезпечною. Висока, у шкіряному обладунку смарагдового кольору, вона тримала націлений на нього короткий спис. Але найбільше вражало волосся — довгі пасма кольору молодої хвої, що спадали на плечі, та очі... такі зелені, що в них, здавалося, можна було побачити ліси цілого світу.
— Я десь не туди звернув на перехресті? — запитав Ресон, поправляючи своє яскраво-червоне волосся, яке в цьому світі здавалося ще яскравішим. — І чому на мене спрямована ця штука?
— Ти з’явився в момент, коли зникло «Серце Полум’я», — процідила вона. — Твої очі кольору паленої землі видають у тобі мага хаосу. Я — Ріана з Королівської Варти, і ти під арештом.
Ресон озирнувся. Навколо них збиралися люди... або не зовсім люди. Дехто мав луску на скронях, інші — вертикальні зіниці.
— Слухай, Ріано, — він підняв руки, демонструючи порожні долоні. — Я не маг. Я детектив. Слідчий. І якщо у вас щось вкрали, то замість того, щоб тицяти в мене палицею, краще подивися на підлогу.
Ріана насупилася, не опускаючи списа.
— Що ти верзеш?
— Там, біля постаменту, — Ресон вказав підборіддям на порожню чашу в центрі площі. — Вбивця або злодій залишив слід. Не магічний, а фізичний. Пил від вапняку. У місті немає вапняку, крім як у районі старих копалень на півночі.
Зелені очі драконки звузилися. Вона глянула на вказане місце. Там справді була ледь помітна біла пляма. Жоден із магічних радарів її загону не зафіксував цього, бо всі шукали енергетичний слід, а не звичайний бруд.
— Хто ти такий? — запитала вона вже менш вороже.
— Ресон. І, схоже, я ваш єдиний шанс знайти цей ваш камінчик, поки він не покинув місто.