Епілог

Минула перша справжня зима, і Забутий Ліс нарешті прокинувся не від чарів, а від тепла справжнього весняного сонця. Тепер його ніхто не називав «Забутим» — мешканці навколишніх селищ дали йому нове ім’я: Смарагдовий Гай.

​Майя сиділа на порозі своєї оновленої хатини. Навколо неї більше не було застиглого скла — лише жива, соковита трава, в якій дзижчали перші джмелі. Її сумка була повною свіжого насіння, а на підвіконні в горщику розквітла та сама водяна лілія, яку повернуло озеро.

​Дівчина заплющила очі й усміхнулася. Вона чула все: як глибоко під землею старе каміння обговорює нові корені дубів, як шепочуться струмки, переповідаючи новини з гір. Її дар не просто повернувся — він став сильнішим, бо тепер вона відчувала пульс самого Часу.

​Раптом земля під її ногами м’яко завібрувала. Це не був землетрус — це був ритмічний, сильний біг.

​З хащі вистрибнув величний Срібний Олень. Його смарагдові роги сяяли так яскраво, що навіть сонце здавалося тьмяним на їхньому фоні. Кожним стрибком Сільван торкався землі, і там, де залишалися відбитки його срібних копит, миттєво розпускалися проліски.

​Він зупинився перед Майєю і на мить прихилив голову, дозволяючи їй торкнутися теплих рогів. За мить перед нею вже стояв юнак у зеленому плащі.

​— Тінь більше не повернеться, Майє, — сказав Сільван, і в його голосі більше не було болю, лише спокій глибокого лісу. — Ми відновили Джерело. Тепер кожен листок знає, коли йому падати, а кожна квітка — коли зацвітати.

​— А що з Еларою? — тихо запитала Майя.

​— Вона стала частиною вітру, — Сільван подивився на небо. — Вона нарешті вільна від свого страху. Тепер вона допомагає птахам знаходити дорогу додому.

​Сільван дістав із-за пояса невелику сопілку, вирізану з гілки Білого Дуба. Він заграв мелодію, і весь ліс підхопив її: дерева зашелестіли в такт, а птахи вивели тонку золоту ноту.

​Майя підвелася, взяла свій посох і руку Сільвана. Вони пішли вглиб гаю, де час більше не був ворогом, а став вірним другом. Вони йшли повільно, бо тепер їм не було куди тікати. Весь світ був перед ними, наповнений ароматом чебрецю, смарагдовим світлом і нескінченною весною.

​КІНЕЦЬ .