Розділ 4

Над джерелом зависла вона — Тінь. Вона більше не була просто туманом. Вона набула подоби жінки в сукні з павутиння та зів’ялих квітів. Її обличчя було застиглою маскою відчаю. У руках вона стискала величезний пісочний годинник, у якому останні краплі золотого світла лісу перетворювалися на чорний пил.

​— Ви прийшли, щоб повернути рух? — її голос пролунав як тріск сухого дерева. — Але рух — це старіння. Рух — це смерть. Я зупинила цей світ, щоб він назавжди залишився прекрасним!

​— Краса без життя — це в’язниця, Еларо, — Сільван вимовив її ім’я, і Тінь здригнулася. — Ти була Провідницею, ти мала оберігати цикл, а не розривати його.

​Елара закричала, і з годинника вирвався вихор чорного піску. Він засліплював, обпікав кожу, намагаючись перетворити героїв на статуї.

​— Майє, зілля! — гукнув Сільван, стаючи на задні копита і б’ючи передніми об землю, створюючи захисний купол із зеленого вогню. — Я не зможу тримати щит вічно!

​Майя тремтячими руками витягла свій найцінніший інгредієнт — Корінь Вічного Світанку. Вона знала: щоб зілля спрацювало, йому потрібна іскра життя, яка ніколи не згасає. Але вона вже віддала свій найтепліший спогад Мавці. Її серце було холодним.

​— Сільване, мені немає з чого варити іскру! — закричала вона, поки чорний пісок бився об їхній щит.

​— Твоя жертва біля озера... — Сільван обернувся до неї, і в його смарагдових очах Майя побачила відблиск своєї власної доброти. — Ти віддала спогад не через страх, а через любов до цього світу. Це і є найсильніша іскра!

​Майя заплющила очі. Вона почала розтирати корінь прямо в долонях, шепочучи не закляття, а слова подяки кожному каменю та кожній траві, які вона коли-небудь чула. Раптом її долоні спалахнули. Це не був вогонь, це було тепле, золотаве світло — іскра її самопожертви.

​Вона кинула світну масу прямо в чорне Джерело Часу.

​— Розквітай! — вигукнула дівчина.

​Золота іскра Майї зіткнулася з темрявою Елари. Стався вибух життя. З джерела замість чорної рідини вдарив фонтан чистого світла. Воно розлетілося мільярдами дрібних крапель, і кожна крапля, торкаючись землі, перетворювалася на квітку.

​Елара впала на коліна. Її пісочний годинник розбився, і золотий пісок повернувся до лісу. Тінь почала розчинятися, перетворюючись на звичайну жінку з сумними очима.

​— Я просто... не хотіла втрачати те, що люблю, — прошепотіла вона, зникаючи в променях справжнього сонця, що вперше за століття пробилося крізь крони.

​Час повернувся. Майя почула, як тисячі птахів одночасно заспівали свою ранкову пісню. Золоте листя на деревах нарешті опало, даючи місце молодим брунькам.

​Сільван підійшов до Майї. Він знову був юнаком, але його роги тепер назавжди залишилися смарагдовими. Він простягнув їй руку, і в його долоні лежала маленька водяна лілія.

​— Озеро повернуло твій спогад, Майє, — тихо сказав він. — Ліс ніколи не забуває тих, хто його врятував.

​Майя вдихнула аромат квітки, і тепло літа повернулося в її серце. Вона знову почула, як каміння під ногами весело шепоче: "Живі... ми знову живі..."