Розділ 2

​— Тримайся за мій посох! — вигукнула Майя, перекриваючи наростаючий гул вітру, якого в цьому застиглому лісі не мало бути.

​Сільван схопився за дерев’яне руків’я. Його пальці, холодні як лід, на мить спалахнули зеленим, коли він торкнувся магічних трав, вплетених у посох. Вони рушили вперед, прямо в густий, фіолетово-сірий туман, що випливав із-за стовбурів найдавніших дубів. Це був Туман Минулого.

​Щойно вони переступили невидиму межу, звуки реального світу зникли. Майя відчула дивну легкість у тілі. Вона подивилася на свої руки і зойкнула: її долоні стали маленькими, а рукави плаща — занадто довгими. Вона знову стала восьмирічною дівчинкою, яка вперше знайшла розмовляюче каміння в саду.

​— Майє, не дивися на свої руки! — голос Сільвана звучав інакше.

​Вона підняла голову і побачила його. Сільван більше не був слабким юнаком. Перед нею стояв могутній Охоронець у повному розквіті сил. Його смарагдові роги розгалужувалися, наче крони дерев, а на ногах виблискували сріблясті Копита Вітру, що викрешували іскри з самого повітря.

​— Це ілюзія часового потоку, — сказав він, і його голос вібрував від сили. — Туман показує нам те, що ми втратили, або те, ким ми були. Якщо ми повіримо в це, то залишимося тут назавжди, перетворившись на спогади.

​— Але ти... ти такий величний, — прошепотіла маленька Майя, задивляючись на його сяйво.

​— Це лише відлуння, — Сільван сумно посміхнувся, хоча його очі світилися гордістю. — Справжня сила зараз у тебе, травнице. Пий зілля «Якоря», поки ми не розчинилися.

​Майя тремтячими руками дістала флакон. Рідина всередині пахла землею та дощем. Вона відпила ковток і дала Сільвану. Смак був гірким, але миттєво все навколо стало чітким. Майя знову відчула свій зріст і вагу дорослої дівчини, а Сільван... він залишився високим і сильним, але його ноги почали розмиватися, стаючи знову темними плямами. Зілля лише стабілізувало їхній розум, але не могло повернути втрачену реальність.

​Вони йшли крізь сцени з минулого. Майя бачила свою маму, яка розчісувала їй волосся, Сільван бачив день, коли Тінь вперше торкнулася його лісу. Але раптом туман розступився, відкриваючи Галявину Забутих Іграшок.

​Посеред галявини стояла потворна істота — Привид Осені. Він був зітканий із сухого баговиння та іржавого листя, а замість серця у нього в грудях бився механічний годинник, що йшов назад. В руках він тримав щось, що світилося сріблом.

​— Перше Копито... — прошепотів Сільван, намагаючись зробити крок, але впав, бо ілюзія сили в тумані почала зникати.

​— Хто сміє порушувати спокій мого вчора? — проскрипів Привид, і з його очей посипався сірий попіл. — Тут немає майбутнього. Тут лише те, що ви вже втратили!

​Привид змахнув рукою, і на Майю полетіли сотні гострих, як бритви, крижаних листків.

​— Сільване, дай мені свій смарагдовий вогонь! — крикнула Майя. Вона вихопила з сумки корінь "Громового Дуба". — Я об'єднаю його з силою землі!

​Сільван зосередився, і останній блиск його рогів перейшов у руку Майї. Вона вдарила посохом об землю, і корінь у її руці миттєво виріс, перетворившись на величезний щит, вкритий смарагдовими шипами. Листя Привида розбилося об нього, не завдавши шкоди.

​— Ти не можеш зупинити час, Привиде! — вигукнула Майя. Вона кинула під ноги істоті насіння "Сонцецвіту". — Бо час — це рух, а не застигла пам'ять!

​Насіння вибухнуло яскравим сонячним світлом. Привид Осені закричав, його тіло з листя почало тліти. Годинник у його грудях зупинився, а потім тріснув. Сріблястий предмет випав із його рук.

​Майя кинулася вперед і впіймала його. Це було Ліве Копито Вітру. Воно було легким, як пір’їнка, і пульсувало силою бурі.

​Щойно вона торкнулася ним ніг Сільвана, ліва сторона його тіла спалахнула сріблом. Він зміг впевнено спертися на одну ногу.

​— Ти зробила це, — Сільван подивився на неї з глибокою повагою. — Але Туман розгнівався. Тінь знає, що ми тут.

​Туман навколо них почав перетворюватися на чорні щупальця. Ліс почав вити.

​— Нам потрібно знайти друге копито, — Майя допомогла Сільвану підвестися. — І я знаю, де воно. Каміння шепоче про Озеро Скляних Сліз. Там, де вода пам’ятає все.