Розділ 1

З рюкзаком за плечима і сумкою в руці я йду вузькою стежкою до саду нашого замку. Мама сидить на великій гойдалці, обплетеній усіма можливими квітами, й неквапом п'є чай зі смаком тюльпанів і сливи.— Якщо не поспішиш— запізнишся,— мовила вона спокійно, навіть трохи ліниво. — А якщо я не хочу їхати? — Ти ж знаєш: у нашій родині усі— маги. І ти не виняток. 

— Це правда. Мама володіє силою природи— це найпоширеніша магія на нашому острові Крізен. Тато керує ураганами— це рідкісна і дуже небезпечна сила. А мій старший брат керує водою.

—Знаю... Але якщо я помру? Що тоді?

— Не помреш. Ми обидві це знаємо —  відповідає мама,як завжди, впевнено. 

— На твоєму місці я  б не була такою впевненою. Деякі із викладачів хочуть моєї смерті. І це ще не рахую варсів¹.> Варси¹— учні академії Крізена.

— З тобою немає сенсу сперечатись.

— Чому? Тому що я не згодна з тим, що зробив мій батько?

— Вирушай негайно!— Як завжди, усі вирішують за мене. І ніхто не питає, чого хочу я. Я виходжу з саду, проходжу через наш замок і нарешті зупиняюсь перед білою каретою, прикрашеною улюбленими рожевими квітами мами. Кучер спускається з сидіння і чемно відчиняє дверцята. Я передаю йому речі і сідаю в середину — На дерев'яний каркас, оббитий оксамитом і набитий пружинами. Ми їхали понад чотири години, поки нарешті не з'явилася вдалині грандіозна будівля Академії Кріз. Вона настільки велика що може вмістити тисячу варсів— якщо не більше. І раптом: фанфари.

Ту-ту-ту-тууу!— Принцеса Лістра прибула!

Прощавай, мій план залишитись непомітною... Так, я принцеса. Але не тому, що народилась у королівській крові. Мій батько сам захопив трон— убив усіх, хто мав владу, і проголосив себе королем. Тепер навколо нього лише ті, хто вміє служити або боятися. Я ж хотіла щоб моє дев’ятнадцятиріччя минуло спокійно. Та не судилося. До мене підходять троє— здається, викладачі. — Принцесо, ми вже почали хвилюватись. — Думали ви не приїдете. 

— Але ж ще ціла година до закриття прийому варсів, — відповідаю.— Ми знаємо пунктуальність короля Гілмонда. Тому чекали вас раніше. 

— З того часу як батько став королем, люди почали плазувати переді мною, або... мріяти про мою смерть. Бо він забрав у них тих, кого вони любили. 

— Ми з батьком різні. — Він гнівливий і жорстокий. І якби треба було— вбив би навіть власну доньку, щоб зберегти престол. І саме йому сьогодні вклоняються всі, хто цінує своє життя.