ЕПІЛОГ

      9 місяців по тому...

Мабуть, як зараз , я ще ніколи не хвилювалася…. Адже мені на руки дають мою маленьку крихітну донечку. Вона немов Дюймовочка… А яка гарна! Очі такі великі та ще й смарагдового відтінку… Татова донька…
Пригорнула її до себе і все, час зупинився… Серце просто з божевільною швидкістю почало битися… Це така інтимна та особлива мить. Ти розумієш, що тепер повинна берегти це маленьке янголятко, від всього поганого. Я повинна зробити так, аби вона жила в атмосфері любові та тепла.

– Олексію, глянь, як посміхається, – глянула я на коханого.
– Це наша принцеса!
– Така красива, що я просто не можу втриматися. Хочеться дивитися і дивитися на неї.
– А по іншому і не могло бути. Тільки в батьків, які безмежно кохають один одного могла народитися майбутня модель різноманітних журналів, – коли він сказав ці слова, маленька почала плакати.
– Добре, доню, не будеш моделлю, – і ми гучно розсміялися.

Знаєте, я просто не можу передати усю гаму емоцій, які зараз присутні, але я впевнено можу сказати… Я ЩАСЛИВА!!!
Поруч зі мною найкоханіші люди, які найдорожче усього, що є на землі.
Згадуючи усе, що пережила, я зрозуміла одне… А точніше підтвердилася думка моєї матері, що нам життя не дає таких випробувань, які ми б не змогли витримати та пережити. І дивлячись на таке яскраве сонечко, яке вже мирно спить, що це вартувало тих сліз та перешкод.

– Кохана, давай її назвемо Поліною?
– Поліна – сонячна... Так, їй це ім'я підходить. 

Через кілька хвилин до нас зайшов лікар і обережно узяв донечку та поніс на огляд. Поки ми залишилися на самоті, Олексій скористався моментом і украв свій довгоочікуваний поцілунок.

– Коханий, ми ж у лікарні, – почала сміятися я, коли той вже перейшов із губ до моєї шиї.
– Я ж тільки поцілую і все, подякую за таке велике щастя, яке ти мені подарувала. Дякую, Зоє! – і тепер вже я перша потяглась за найдорожчою насолодою.

– А в мене з'явилася нова мрія?
– І яка ж?
– Хочу синочка, – я аж ахнула.
– Ей мачо, збав трішки, який син. Точно не зараз… Я ще не знаю, як з Полінкою буду справлятися, а ти вже хочеш другу дитинку.
– Я ж тобі допомагатиму…
– Ну якщо буде така підтримка та турбота, то я обов'язково подарую тобі сина. Обіцяю!
– Я вже чекаю моменту коли ми перейдемо до виконання твоєї обіцянки, – і усміхнувся своєю звабливою посмішкою.
– От хитрун! – бачу по його особливих смарагдових очах, що в нього вже все розраховано.
– Але ж твій.
– Мій... Тільки мій…

І знову наші губи змогли возз'єднатися…
І поки я можу ще думати, скажу одне, що якби вас життя не ображало, все одно завжди після темної ночі сходить сонце… І з'являється надія, що хороше чатує на кожному кроці…

ОСЬ І ЗАВЕРШИЛАСЯ НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ... ЗОЯ І ОЛЕКСІЙ ВСЕ ТАКИ ЗМОГЛИ ВИБОРОТИ У ДОЛІ ПРАВО НА ЩАСТЯ... ТЕПЕР У НИХ Є МАЛЕНЬКА ДОНЕЧКА, ЯКА СТАНЕ СЕНСОМ ЇХНЬОГО ЖИТТЯ...

ДЯКУЮ КОЖНОМУ, ХТО ЦІ МІСЯЦІ БУВ ПОРУЧ ЗІ МНОЮ... ПИСАВ СВОЇ ДУМКИ У КОМЕНТАРЯХ... ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО!!! НАДІЮСЯ, ЩОЦЯ ІСТОРІЯ ЗНАЙШЛА МІСЦЕ У ВАШОМУ СЕРДЕЧКУ.

А УЖЕ ЗАВТРА 11 ЖОВТНЯ СТАРТУЄ МОЯ ДРУГА КНИГА " ПОРЯТУНОК МОЄЇ ДУШІ", ЯКА НАДІЮСЯ ВАМ СПОДОБАЄТЬСЯ ♥️