Розділ 38

Правду говорять,  що скрізь добре, а вдома найкраще.

Як тільки переступила рідний поріг попрямувала до ванної кімнати. Напустила собі води з пінкою, аби трішки розслабитися. Додала ще розчин з різноманітними травами та пелюстки троянд. Все виглядо так по домашньому, тому хотілося чим швидше потрапити туди.
Холодна піна та гаряча вода утворювали потужний контраст, який огортав теплом та мурашками усе тіло.
Втома та погані думки просто зникли, а на їхню заміну прийшли чудові.

Після відпочинку попрямувала на кухню, з якої уже линули неймовірні аромати.

– Мамо, як я сумувала за цією смакотою, – обійняла її міцно.
– Сідай доню, зараз ще батько підійде.

Вечеря проходила в домашній атмосфері. Кожен щось розповідав, і батьки були дуже раді, що я вдома і поруч з ними. І мені на душі стало спокійніше, адже тепер нікуди не потрібно їхати й покидати рідних людей, без яких життя втрачає барви.

Десь о восьмій у двері хтось подзвонив і мама пішла відчиняти. Через кілька хвилин на порозі нашої вітальні стояв Олексій з тортом та квітами в руках.

– Усім добрий вечір і смачного! – свої подарунки вручив мамі й присів біля мене.
– А на тебе чекає сюрприз трішки пізніше, –сказав тихенько на вушко та поцілував у щічку.
– З нетерпінням чекаю.
– То що там зятю, що думаєш далі робити?
– Тату… – обурилась я.
– Зоє, все добре. Я маю серйозні наміри щодо вашої доньки. Обіцяю, що ми скоро одружимося, якщо вона не буде проти і переїдемо в мій будинок за містом. Там свіже повітря і я думаю це буде корисно, як для мами , так і для дитинки.
– Твої слова заспокоїли нас, – промовила мама.

Протягом наступного часу мій коханий обговорював щось з батьком, а я теревенила із мамою.

– На жаль, зараз я повинен украсти вашу доньку, щоб дещо показати, – його підозрілий тон і неоднозначний погляд насторожували мене.
– Без проблем, ми даємо згоду, – тепер і батькова фраза звучала двозначно
– А мою думку ніхто не хоче запитати?
– Ні, – хором відповіли… Я шоковано розплющила очі.
– Іди доню, збирайся.
–. Я то піду, але оцю змову вам згадаю.
– Добре, добре…

Я попрямувала помаленьку до своєї кімнати. Потрапивши туди, відкрила шкаф і почала розглядати свій гардероб. Речей тьма, а одіти немає що.
Зупинилася на білому платі з кружевом та червоному плащі, адже надворі увечері вже прохолодно.

Олексій чекав біля дверей. З широкою усмішкою на обличчі та наповненими щастям очима.

– Ну що, ходімо?
– Так.
– Дякую вам за вечерю, все було дуже смачно!
– Приходь частіше до нас у гості, – попрохала мама.
– Обов'язково!

Ми попрощалися з моїми батьками та рушили дивитися на сюрприз, який підготував Олексій.
– Зоє, як твоє самопочуття?
– Все добре, але…
– Що таке?
– Розриває від цікавості,  куди ти мене везеш? – направив свої смарагдові очі в мою сторону та усміхнувся.
– Тобі сподобається, я впевнений.

Далі ми продовжили їхати в повній тишу. Я кидала інколи поодинокі погляди на Олексія і усміхалася. Адже знала, що тепер без цієї людини я не зможу. Коли він поруч відчуваю повну безпеку… Його хвилювання та підтримка дає мені наснагу та впевненості в собі. Що я зможу усе!
Під серцем зараз ношу плід нашого кохання. Це найголовніше, що є у моєму житті. За цю дитинку, я готова піти на все, аби вона з'явилася на світ, стала щасливою та мала хорошу сім'ю. І надіюся, що з Олексієм ми зможемо створити справжнє сімейне гніздечко.

З роздумів мене вирвала зупинка автомобіля, біля якогось будинку.

– До кого ми приїхали?
– До будинку моєї бабусі.
– Ти хочеш нас познайомити? – у мене всередині з'явилася певне хвилювання.
– Ні, її зараз тут немає, я тобі дещо покажу. Ходімо.

Звернули на якусь трав'янисту стежку, яка вела до саду. Зелені дерева з плодами на вітках оточили все. Здавалося, ніби ми потрапили в Едемський сад.

– Олексію, ще довго?
– Ні, вже прийшли.

Коли я повернула голову, то аж підстрибнула з радості.

– Ми будемо дивитися фільм під відкритим небом… Це так круто та романтично. Дякую!!! – обійняла його міцно.
– Що саме хоч глянути?
– Давай, подивимося "Крок за кроком".
– Добре.

Олексій провів до столика, який стояв посередині саду. Підготувався він чудово, все так виглядало апетитно та естетично.
Увімкнувши фільм, узяли плед, вкрилися ним і поринули у неймовірну атмосферу тепла та любові.

Час минув не помітно… А як може бути інакше… Адже коли ми проводимо його поруч із рідними людьми, то увага усі спрямована саме на них, а не на лік часу.

– Олексію, дякую тобі за такий чудовий вечір…. Я відчула себе маленькою дівчинкою…
– Тобі також безмежно дякую. Скажи, ти щаслива?
– Дужее… – і ніжно поцілувала.

– Але Зоє, ми не можемо так продовжувати бачитись, – його голос звучав так серйозно, що мені аж всередині все похололо. Невже цей вечір закінчиться на поганій ноті… Нашим розлученням…
– Як так? – мій голос просто бринів.
– Як хлопець і дівчина…
– Олексію, що ти таке говориш… Чому ні?
– Тому що потрібно зробити по іншому… – він пропалює поглядом, а потім різко робить рухи від яких мої очі наповнюються слізьми.
Олексій стає на одне коліно і дістає коробочку смарагдового відтінку.
– Зоє, з появою у моєму житті тебе все змінилося на сто вісімдесят градусів. Ти принесла з собою радість, сміх та пригоди. Твій характер та твоя цілеспрямованість вразили з першого дня. Як тоді побачив тебе у своєму кабінеті, аж погляд перехопило. Я не міг збагнути, що ти та дівчинка, яка ще з випускного вечора засіла у моєму сердечку з своїм освідченням в коханні. Твій погляд дарує мені силу, твоя усмішка наповнює мою душу теплом. Ти станеш мамою моєї дитини, нашої дитинки, що ще може бути краще. Зоє, я тебе дуже сильно кохаю! Ти вийдеш за мене?

О боже, я просто не вірю своїм очам, своєму слуху… Невже це все правда, невже казка про яку я мріяла стала реальністю…. Сльози почали скочуватися щоками, але краплинки дощу, які почали посилюватися змивали їх.
– Так… Так, я згідна.