Розділ 33

До подруги я повернулася ніяка...
Після розмови з Олексієм чомусь було не спокійно на душі… Здавалося,що я щось зробила не так. Ніби помилки допустилася…
Ще й його дурне пояснення… Хотілося всією душею і тілом вірити йому... Адже те, що відчуваю до цієї людини не передати словами...

Він моє – кохання, надія, підтримка та порятунок…

Але чому ці прекрасні слова завжди щось може перекреслити…

До прикладу: брехня, недовіра, образа…

Мене вбивало одне, що як тільки здається знаєш цей чарівний вхід у щасливе життя, одразу ж він закривається просто перед носом… Не даючи зрозуміти навіть, що це таке…

– О Зоє, що ти вже повернулася? –підбігла Моніка й обійняла, – ти, мабуть зголодніла?
– Та ні, я ситно поїла у кафе.
– Ну хоча сік будеш?
– Так, не відмовлюся, – я зняла свої чобітки та попрямувала у свою кімнату.

Згодом приєдналася подруга.
– Ну, що, як пройшла ваша зустріч? Він тебе не образив? – сідаючи поруч на ліжко і простягаючи мені склянку з полуничним соком промовила вона.
– Ну, як сказати… П'ятдесят на п'ятдесят.
– Це як?
– Ну ніби пояснив все, чому так і так сталося… Але чомусь я не можу йому до кінця пробачити… У мене в душі сидить така сильна образа на нього. І  не знаю, як її позбутися.
– Сонце, а серце тобі що підказує?
– Та серце його аж ніяк не відпускає, воно кохає до безтями. Підказує, щоб я дала шанс для свого щасливого майбутнього. Але не впевнена, що промінчик, який подарує любов і тепло – це Олексій. Адже  поводиться, як останній нахаба...
– Ти знаєш, що хто тебе пальцем хоча б зачепить, той автоматично стає моїм ворогом. Але якщо глянути з іншого боку, то ця людина врятувала тобі життя... І по очах бачу, що ти просто прив'язана до нього. Між вами є енергетика, яка з'єднує ваші думки та серця.
– Та ти в нас філософ виявляється? – крізь сльози, які вже котилися по обличчю відповіла.
– Ну є таке.
– До речі, пам'ятаєш ту білявку, про яку розповідала?
– Щось пригадую...
– Так от, Олексій сказав, що ця дівчинка видавала себе за його сестрою, щоб звабити і забрати усі гроші.
– Ого, от це новина.
– Я її бачила у лікарні. Вона виявляється медсестрою.
– Мені щось підказує, що саме розмова з цією дівчиною розставить всі крапки над і.
– Можливо, але спробувати потрібно.
– Отже, летимо в Україну.
– Так.

Ще довго сиділи розмовляли їз нею. Ділилися найсокровенішим.

– Ти зможеш мене відвести до тітки? – запитала я Марселя, коли він зайшов до кімнати.
– Так, без проблем.

Я попрощалася з Монікою та пообіцяла, що  повернуся, то ми вирішимо це питання, щодо повернення на Батьківщину.

***

Вночі в Барселоні на диво спокійно… Люди собі гуляють, діляться думками, планами…
Хтось обіймається, цілується, а хтось свариться з людиною, яка для нього дорожче усього на світі.
Життя просто вирує… Немає ані хвилинки аби воно перестало дивувати хоча б одну людину на землі.

До тітки я потрапила о п'ятій годині вечора. Ще з дверей на мене накинулися люблячі обійми. Як виявилося Софійка також залишалася тут.
– Зоє, хороша моя, все в порядку? Тобі нічого не болить? – запитувала тітка, по її голосу було чути, що хвилювалася вона дуже сильно.
– Тітко все добре. Пройдімо до вітальні і я все розповім.

Ми дружньо сіли на диван,  приготували чаю з печивом і всі присутні були готові слухати мою історію.

– Отже, як ви вже зрозуміли в сьому винен був Іліан. Він усе організував і втілив у життя. Але одного не розумію, в Іспанії вистачає красивих дівчат. Чому саме я?
– Так це дивно, – погодилася Софійка.
– І тому, я хочу завтра з ним зустрітися і запитати. Тільки про це ніхто не знає. І ви повинні мовчати. Чули?
– А можливо, не потрібно, – тривожно запропонувала тітка.
– Потрібно, для мене так краще буде.
– Головне будь обережною.
– Обов'язково.

– До речі, а батьки знають про те, що сталося?
– Ні, ми вирішили їх не тривожити.
– І правильно зробили.

Ми ще весь вечір говорили, дивилися фільм, жартували, просто був дуже атмосферний вечір.

***

Марсель приїхав вже біля одинадцятої години ночі. Одразу, як потрапила до квартири, попрямувала до своєї кімнати і лягла у ліжко. Цей день був дуже важким… І тому з кожною хвилиною я поринала все більшу у царство Морфея. Навіть дзвінок, як линув від телефону не зміг мене відірвати від подушки.

***

Коли я зранку прокинулася, то нікого вже не було… Мабуть, поїхали у своїх справах.
Я швиденько одяглась та попрямувала на кухню, аби зробити собі зеленого чаю. Адже вагітним кави багато не можна.
Поснідавши, я узяла свою сумочку і хотіла покласти телефон усередину, але він знову завібрував і на екрані висвітився ім'я абонента "Олексій". Ще з вчорашнього вечора настирливо дзвонить, але мені не хочеться з ним говорити. Тому вимкнула його і попрямувала на вихід.

Вже за двадцять хвилин  стояла біля відділку поліції. Чомусь не хотілося туди заходити. З одного боку потрібно почути правду, а з іншого щось підказувала, що вона знищить усе. Але якто говориться,краще гірка правда, аніж солодка брехня.
Тому я впевнено зайшла до середини. З кожним кроком ставала ближче до цієї зустрічі з людиною, яка залишить у моїй пам'яті тільки погане по собі.

– Ну що ми знову зустрілися, Зоє! – коли чула цей голос, аж усе всередині хололо.
– І тобі привіт. Я прийшла сюди аби дізнатися правду.
– Яку ти правду хочеш почути, Зоє?– його голос зараз приносив жах.
– Хто тобі розповів про мене?
– Ти справді хочеш знати ім'я?
– Так, – впевнено промовила.

Бачила, як він пропалює поглядом… Ненависть просто лилася від нього.

– Марсель… Ім'я людини, яка запропонувала мені тебе.