Розділ 28

Ніколи не бреши того, хто тобі довіряє. Ніколи не довіряй тому, хто тобі збрехав.
Бернард Шоу

Моє повернення із темряви супроводжувалося різким болем у всьому тілі… Чесно, у голові творилася суцільна каша… Дуже важко було згадувати те, що зі мною відбулося… Вручення... Потім Іліан попросив поїхати з ним до мами… А далі... Дідько… Він викрав мене!!! Ще щось говорив про якесь весілля… СТОП!!! МОЄ ВЕСІЛЛЯ…
Я різко відкрила очі… По першому враженню, знаходилась у дуже затишній кімнаті. Стіни із дерева, на них висять різноманітні картини та рушниця. Ліжко просто величезних розмірів… Ну справжня кімната мисливця… От в моєму випадку був мисливець за душею… Моєю душею…
Підіймаюся із ліжка і прямую до вікна. З нього бачу неймовірно красивий та густий ліс. Опустивши свій погляд ближче до будинку, то помітила високий паркан. Навіть якщо й захочу втекти, то перелізти його вище моїх сил.
Чую, як у двері кімнати хтось заходить. Різко обертаюся і дивлюся на того, хто став моїм пеклом у реальному житті.

– Привітик, Сонце!!! Ти вже бачу прокинулася. Як твоє самопочуття? – "щирість" просто ллється з вуст цього чоловіка,, як пісня.
– Та пішов ти! – промовляю грубо, – навіщо я тут? І що це за місце?
Я помітила, як він усміхнувся… Раніше ця посмішка дарувала мені тепло, а тепер холод...
– Перше правило: ніяких тупих запитань…
– А хто ці правила вигадав? Ти?
– Ні, твій майбутній чоловік.
Так серйозно це сказав, що  стало страшно.
– Мій… хто?
– Чоловік, наречений, коханий… Це вже між собою обговорите, як один одного називати…
– Нічого я ні з ким обговорювати не буду, – сіла на ліжко і закрила обличчя руками, – це, мабуть, сон … зараз прокинуся і все буде як інакше...
Почула смішок за своєю спиною.
– Зоє, вистачить ламатися… Там у шкафу лежать речі, переодягнися та приведи себе у порядок. Стефан тебе чекає унизу на обід.
– Обід?
– Так мила, ти вже тут півтора дні. І попрошу знову, без своїх "неймовірно розумних" питань, – і просто виходить з кімнати.
Абсолютно не розумію, що відбувається і не хочеться розуміти… Викрадення… Ще й якогось Стефана у чоловіки приписують… Це знущання…
Чесно, дуже страшно… Зараз би усе віддала аби втекти звідси… От якби було, як у фільмах… Прибіг принц і забрав свою принцесу з полону… У реальному житті все не так. Я не принцеса, а принца не маю… Втратила його просто не зрозуміло як…

Збоку побачила ще одні двері, як я зрозуміла це була ванна. Коли у дзеркалі побачила своє зображення, то аж жахнулася. Волосся скуйовджене, макіяж просто зник з тих місць де він був. Я вирішила чим швидше змити з себе це все жахіття і трішки розслабитися. Двері закрила на ключ, аби ніхто не зміг зайти. Зняла із себе сукню і попрямувала у душ.
Під потоком води я думала, як до такого докотилася, як можна було повірити цьому покидьку... Зарікала себе, щоб не піддаватися емоціям… Але усе пішло шкереберть…
Сама незнаю де я... І навряд чи хтось мене знайде у цьому Богом забутому місці…
Сльози вже самі почали текти з очей, сил не вистачало їх стримувати… Гірка вода мого болю зміщувалася із прісної… За цією пеленою просто нічого не бачила... Впала додолу й обхопила себе руками… Тіло стало ватяним і не слухало абсолютно… Найбільше хотілося зараз бути поруч зі своїм найбільшим подарунком та покаранням долі…
Якось узявши себе у руки, я помилась та обмотавши себе рушником вийшла із кімнати. За весь цей час, я вирішила, що потрібно бути з цими

хлопцями спокійніше і тишком шукати вихід… Головне їх не провокувати… А навпаки дати цьому ідіоту Стефану зрозуміти, що я йому не пара.
Підійшла до шафи, там лежало дуже багато одягу. Багато коротеньких топів, шортів, платтів. Навіщо мені ще більше біди, я не збираюся когось спокушати… Тому знайшла довшу теніску та чорні джинси. Біля ліжка побачила білі капці, узула їх і попрямувала на вихід із кімнати.
Спускаючись сходами, ставало все більше страшно та не спокійно на душі. Я боялася цієї зустрічі, дуже сильно…
– Привіт, Зоє, – почула грубий голос, який лунав з лівого боку.
Повертаюся і бачу накритий стіл на двох осіб. Одне місце вже було зайняте, як я зрозуміла псевдо нареченим. На вигляд чоловіку було тридцять років. Волосся довге, зав'язане у хвіст. Самі риси обличчя дуже суворі, на перший погляд аж мурашки по шкірі…
Я переступаю через себе, і скорочую цю відстань між нами. Таке було відчуття ніби сама себе позбавляю порятунку.
– Дівчино, чого ви боїтеся… Проходьте, сідайте, разом поїмо.
– Для чого я тут? – стою на тому самому місці й не збираюся робити більше кроку на зустріч.
Стефан підіймається і прямує у мою сторону.
Здається, що з кожним кроком моє серце все повільне і повільніше б'ється. Страх, як отрута потрапив до кожної клітини мого тіла.
Ця людина дуже схожа на хижака, який полює на свою здобич. Підходить дуже близько, а я мої ноги ніби до підлоги приросли. Приймає із моїх плеч волосся, та нахиляється до шиї.
– Ти ж моя наречена… – промовляє біля самого вуха. А мені стає так гидко від самої себе… Тому що він починає цілувати мою шию, все стаючи ближче до губ.
А я не можу йому протистояти, бо проти його тіла я просто маленька пташка, яку загнали у клітку. Сльози течуть по моїх щоках…
У іншій ситуації, це надало задоволення, але тут і зараз просто було противно від самої себе… Від того, що я йому дозволяю це все...
В один момент просто осінило… Я не знаю звідки взялося стільки сили, але я відштовхнула його від свого тіла.
– Не смій… Чуєш не смій, мене торкатися!!! – скрізь пелену сліз промовила ці слова.
– А знаєш, я терплячий… Вже завтра ти станеш моєю дружиною і тоді аж ніяк не зможеш утекти…
Ці слова пульсували у скронях… Дружиною??? Якого дідька… Невже не зможу якось все виправити… Не хочу позбутися свого звичайного життя, вийшовши заміж за нелюда…
– Прошу сідай, – вказав жестом руки на моє місце.
Вже просто не вистачало сил, щось казати проти… Просто сіла і мовчки почала накидати якійсь салат. Але тільки при одному погляді на цю їжу, стало не добре. Нудота знову повернулася...
– Ти чому не їси? Нам порібна здорова наречена, а не зомбі.
– Погано почуваю себе… Шматок до горла не лізе.
– Зверху є аптечка, візьми якійсь таблетки.
Я підійшла до то тумби і дістала коробку. Там одразу знайшла те, що мені потрібно. Узявши склянку води, запила все і повернулася до свого ката.
– Можна, я піду до себе?
– Якщо не хочеш їсти, то іди. Тобі часом лікаря не потрібно? – диви, який турботливий знайшовся.
– Ні… – розвертаюся й іду до своєї "клітки".
Коли потрапляю до кімнати, там помічаю Іліана, який спершись об тумбу про щось думає.
– Ооо, Зоя. Хотів тебе попередити, що завтра зранку приїдуть стилісти та візажисти, підготують тебе до церемонії…
– Навіщо я йому?
– Прямо не можу сказати… Таємниця… Просто йому потрібна дружина, аби втілити свій план у життя...
– Який план?
Але мене вже ніхто не чув… Тільки зі зворотної сторони почула клацання замка і все…
В той момент ніби померла… Душею померла…
Впала знесилена на підлогу і просто сиділа… Сліз вже не було… хотілося зникнути з цього світу... І мені здається я знаю, як це зробити…
Дістала із кишеня штанів пластинки таблеток і почала їх розглядати...
Всього декілька пігулок і всі проблеми зникнуть... Зникнуть назавжди… Разом зі мною…